Падіння української економіки у 2020 році все ще важко достовірно оцінити. За останніми оцінками МВФ, воно може становити понад 7% ВВП.

Відновлення економіки може початися наприкінці 2020 року.

Для виходу з коронавірусної кризи українська економіка потребуватиме додаткових грошових вливань.

Новий економічний цикл дасть можливість українському бізнесу розширити свою діяльність на ринках, які зростатимуть.

Компанії будуть шукати додаткове фінансування та відкриватися новим ринковим ризикам. Якими фінансовими послугами та інструментами користується бізнес?

У першу чергу — депозитами в час надходження коштів від реалізації продукції та банківськими кредитами для закупівлі сировини чи розширення бізнесу.

У другу чергу — корпоративними облігаціями для залучення фінансування, а також державними облігаціями (ОВДП), які донедавна були "тихою гаванню" з прийнятною дохідністю для тимчасового розміщення коштів.

Чи достатньо цих фінансових інструментів для управління ризиками компаній?

Передумовами низького "апетиту до ризику" для фінансування реального сектору часто є макроекономічна невизначеність, короткі економічні цикли, висока волатильність цін (на сировину та кінцеву продукцію), валютних курсів, процентних ставок, відсутність диверсифікації ризиків і хеджування їх українським бізнесом.

Це впливає на оцінку платоспроможності позичальників і розвиток здорового підприємництва. Під здоровим підприємництвом маю на увазі здатність бути впевненим в стійкості бізнесу і концентруватися на довгострокових планах, знизивши чи перемістивши за фіксовану плату більшість супутніх ризиків.

Фінансовий сектор може допомогти українському реальному сектору не тільки прямим фінансуванням, а й інструментами для зниження цих ризиків.

Що таке деривативи і як вони допоможуть розвивати бізнес

Деривативи — популярні у світі фінансові інструменти із середньоденним обсягом торгів на біржах понад 9 трлн дол.

Розвинений ринок деривативів дає бізнесу право чи обов'язок купити чи продати товар (базовий актив) за певною ціною в майбутньому (товарні деривативи) або іноземну валюту за фіксованим курсом (валютні деривативи).

Базовими активами можуть бути фізичні товари або фінансові активи чи їх індекси — валюта, цінні папери, процентні ставки, права вимоги.

Якщо компанія залучить кредит на три роки, але процентна ставка за ним буде змінюватися, тоді можна укласти деривативний контракт між позичальником та продавцем деривативу, за яким здійснюється обмін процентних платежів з фіксованою та змінною ставками (процентні деривативи). У результаті компанія-позичальник зможе прогнозувати власні процентні витрати на наступні три роки.

Якщо у компанії-позичальника доходи залежать від сезонних цін на сировину та кінцеву продукцію, а отриманий дохід прив'язаний до курсу іноземної валюти, то компанія може отримати товарний дериватив, який зафіксує ціну продажу товару в майбутньому, та валютний дериватив, щоб зафіксувати майбутній курс продажу.

Так позичальник зможе прогнозувати рівень доходу в гривнях для покриття витрат, фінансування капітальних інвестицій та забезпечення очікуваного прибутку.

Першим кроком до широкого застосування деривативів є ухвалення законопроєкту №2284, який створює підґрунтя для використання деривативних фінансових інструментів: форвардів, ф'ючерсів, опціонів та cвопів.

Форвардні контракти зазвичай укладаються поза регульованим ринком (так званий OTC — over the counter), коли одна сторона угоди зобов'язується продати чи купити базовий актив у визначений час чи в регулярні періоди часу в майбутньому. Ці угоди нестандартизовані і здебільшого містять індивідуальні умови.

Ф'ючерсні контракти укладаються на регульованому ринку — біржі. Ф'ючерси теж передбачають обов'язок продати чи купити базовий актив в майбутньому, а додатковою перевагою є стандартизація контрактів, контроль біржею за їх виконанням, можливість продати контракт іншій стороні без значних збитків.

Опціони передбачають право, а не обов'язок, одного учасника угоди продати чи купити базовий актив та обов'язок виконати цю угоду для другої сторони. Це своєрідна страховка для однієї сторони від того, що ціни, курси чи ставки погіршаться. Опціони можуть укладатися на біржах і поза ними.

Cвопи — контракти, за якими кожна сторона повинна здійснювати іншій стороні періодичні чи разові платежі залежно від значень базових активів (валютного курсу, процентної ставки, ціни на товар). Залежно від умов договору зобов'язання можна виконати відчуженням активу або обміном базовими активами, а договори можна укладати на біржах та індивідуально поза ними.

Учасники українського ринку зацікавлені в товарних деривативах. Можливість застосування валютних та процентних деривативів активно обговорює український бізнес, її підтримують всі зацікавлені сторони та Нацбанк.

Біржові та позабіржові деривативи можуть стати популярними серед бізнесу, починаючи від фіксування вартості енергоресурсів чи сировини для аграріїв і завершуючи хеджуванням валютних курсів чи змінних процентних ставок.

За нашими підрахунками, тільки обсяг товарних деривативів у п'ятирічній перспективі може сягнути 9 млрд дол на аграрному ринку та 9,5 млрд дол на енергетичному ринку. Валютні та процентні свопи можуть мати ще вищі показники.

Умови розвитку похідних фінансових інструментів

Отже, за фіксовану комісію компанії матимуть можливість перенести ризики із свого бізнесу і зробити власну бізнес-модель стійкішою.

Скептики можуть запитати: які гарантії, що в майбутньому угоди будуть виконуватися, що податкова не запитає про природу нарахування доходів чи витрат за деривативами, що ціни на укладання деривативів будуть зрозумілими?

Власне, через ці та інші причини можливості для укладання таких контрактів зараз доволі обмежені. Для покращення ситуації потрібно виконати такі умови.

По-перше, ухвалити законопроєкт №2284.

По-друге, налагодити належне функціонування торгової та посттрейд-інфраструктури. Усі угоди повинні "кліритися" централізовано, тобто виконуватися навіть при настанні дефолту однієї із сторін угоди.

Історія банкрутства Lehman Brothers у 2008 році змінила світову фінансову інфраструктуру для захисту кредиторів і відновлення довіри, адже тоді виконувалися тільки угоди за участю центральних контрагентів та депозитаріїв.

По-третє, без довіри до фінансових інструментів ринок не буде розвиватися, тому некваліфіковані інвестори повинні бути більш захищеними, а кваліфіковані — отримати більше можливостей. Для цього необхідно запровадити європейські правила гри щодо оцінки ризиків клієнта, комплаєнсу та фінансового моніторингу.

Банківська система може стати драйвером ринку деривативів

Наявність достатньої кількості фінансово сильних і компетентних маркетмейкерів створить підґрунтя для ліквідності ринку деривативів. В Україні на першому етапі буде логічно і реально залучити банківську систему до розвитку інституту маркетмейкерів та формування попиту на деривативи серед юридичних осіб.

Загалом, банківська система є джерелом ліквідності для всіх інших ринків. Ідея полягає в тому, що торговці на цих ринках не повинні утримувати грошову ліквідність, а торгувати активами і, відповідно, мати можливість укладати з банками договори РЕПО та свопи, коли їм будуть потрібні кошти.

Приклади інших країн підтверджують значну роль банків для стимулювання розвитку ринку деривативів. Банки допомагають клієнтам структурувати рішення з хеджування ризиків разом з іншими банківськими продуктами та визначати остаточну вартість (премію), яку заплатять їхні клієнти.

До того ж банки, які є професійними учасниками фондового та валютного ринків, можуть бути брокерами для клієнтів і в одному пакеті хеджувати товарний, ціновий та, наприклад, валютний ризик клієнтів. Створення ліквідного ринку деривативів спонукатиме банки надавати більший обсяг послуг клієнтам за нижчою ціною.

Такий підхід може підвищити рівень довіри до нових фінансових інструментів.

В Україні основними маркетмейкерами на першому етапі могли б стати банки із західним капіталом, які мають доступ до експертизи і хеджування власних позицій через материнські структури, державні банки та окремі інвестиційні компанії.

Отже, банківська система може стати основним драйвером ринку. Вона має достатню експертизу з оцінки діяльності та потреб клієнтів, а ухвалення законопроєкту №2284 дозволить банкам використати нове законодавство та фінансову інфраструктуру для зниження ризиків своїх клієнтів.

Погляди та думки автора, висловлені в цій статті, не обов'язково відображають погляди або думки уряду США та USAID