Іще донедавна діяла одна модель управління економікою. Із пандемією вже прийшла інша.

Як ці зміни укоріняться, залежатиме від дій влади на її основних острівцях. Одним острівцем є верикаль "президент-уряд-монобільшість" у парламенті.

Іншим таким острівцем є Національний банк України (НБУ).

Чи намагатиметься влада реагувати на економічні обставини, намагаючись їх вгамувати, тобто повертатись до "business as usual", чи ні?

Поточну українську економічну модель вибудовували ще за часів минулого президента.

Її можна описати словами одного з керівників НБУ: "страна должна жить по срєдствам".

Це означає, що в щоденному режимі над Кабінетом міністрів України (КМУ) висить "дамоклів меч" від НБУ, що останній відмовить в проведенні платежів відповідно до бюджетних витрат, якщо на рахунках уряду недостатньо залишку коштів як в гривні, так й в іноземній грошовій одиниці.

Тому уряд повинен "залучати" кошти на внутрішньому фінансовому ринку або на зовнішньому – як у гривні, так й в іноземній грошовій одиниці.

За такої моделі КМУ та держателі його фінансових зобов’язань постійно (щоденно) знаходяться під ризиком негативної зміни процентної ставки, яку вимагатимуть приватні кредитори на фінансовому ринку у разі зміни власних настроїв.

І все через те, що НБУ відмовився від функції стабілізації процентної ставки у гривні у разі розвитку таких негативних умов в економіці.

Унаслідок цього депозитні сертифікати НБУ є більш привабливими для комерційних банків України порівняно з ОВДП.

Адже у цих фінансових інструментів дюрація (або ризик втрати номінальної вартості інвестицій під час зростання процентної ставки) добігає до нуля, а у ОВДП уряду вона є більш суттєвою.

За такої моделі бюджетна політика на період місяць, квартал та рік спрямована на максимальну збалансованість між витратами та доходами (уряд фактично дотримується первинного профіциту й таким режим економії англійською мовою називають "austerity").

Процентна політика Національного банку України (яка визначає дохід, який виплачується на користь держателів фінансових інструментів від НБУ та КМУ) спрямована на підтримку привабливості такої міжнародної фінансової стратегії, як "carry trade".

Тобто бери кредит в іноземній грошовій одиниці, по якій процентна ставка є низькою, та купуй державні цінні папери від уряду України, по якім виплачується набагато більша (двозначна) процентна ставка.

Для підтримки такої фінансової стратегії та процентної політики потрібні принаймні дві складові.

Перше, запорука того, що уряд країни буде дотримуватися вищезгаданого режиму "austerity".

Для цього було змінено законодавство України.

Відповідні зміни до Бюджетного кодексу були прийняті парламентом на початку грудня 2018 року законом №2646-VIII, а саме у статті 14 пункт 1 Бюджетного кодексу, де обмежується дефіцит держбюдету на рівні 3% від ВВП.

Із процентними виплатами уряду більш ніж 3% від ВВП ця норма забезпечує бажаний для кредиторів первинний профіцит).

"Гримуча суміш" для України: як влада має реагувати на кризу

Друге, запорука, що влада країни буде знаходитися у постійних обіймах зовнішнього кредитора останньої інстанції, що здатен надати кредит українській владі в іноземній грошовій одиниці.

Для реалізації цієї другої норми не тільки НБУ, але й його експертне оточення із дружнього захисту цього підходу регулярно нагадує про необхідність програми МВФ. Остання деталь щодо цієї моделі – це політика обмінного курсу.

Офіційно вона звучить так: мовляв, обмінний курс є гнучким й НБУ лише згладжує коливання обмінного курсу на ринку, а  поточний стан обмінного курсу визначається "фундаментальними" чинниками.

Хоча коли під час останнього прес-брифінгу із рішення монетарного комітету одним з журналістів було піднято питання: "коли гривня піде у вільне плавання" або "free float", НБУ відповів, що обмінний курс "вже останні 4 роки" у вільному плаванні й це іще "не означає, що у вас немає руля та вітрил" (див з 14:30 хв).

Тут слід зауважити, що за останні 12 місяців вищезазначена економічна модель забезпечила збільшення купівлі ОВДП у гривні нерезидентами, що спонукало до створення довгих позицій у гривні й серед інших інвесторів (поширення вищезгаданої стратегії "carry trade").

У результаті було досягнуто збільшення валютних резервів НБУ, адже це є провідним показником стабільності за такої моделі.

Але водночас в результаті посилився не тільки номінальний обмінний курс, але й такий розрахунковий показник, як реальний ефективний курс.

За моїми підрахунками, за ті останні 4 роки, про які загадав вище НБУ, реальний ефективний курс збільшився на більш ніж 50% по споживчим цінам й більші ніж на 70% по цінам виробників!

Наприклад, це відбувається тоді, коли на фоні зростання вартості долара США до інших грошових одиниць, зростала вартість й гривні проти долара.

Що це означає? За публікаціями самого НБУ відомо, що "реальні [ефективні] курси характеризуються процесами повернення до середнього значення" (див. "Вісник НБУ" 2018, №246, стор.6).

Goldman Sachs зазначає, що "поточний рівень реального ефективного курсу та його відхилення від довгострокового середнього значення мають певну передбачувальну здатність щодо майбутніх доходів" (див. нонатку 1 на стор.3 в звіті від 9 березня 2018 р.)

Якщо розшифрувати ці дві тези, то виглядає так, що вищезазначене посилення реального ефективного курсу з часом може компенсується рухом у зворотній бік – адже поточні рівні реального ефективного курсу все ще суттєво вище середніх, про які згадує як сам НБУ так й Goldman Sachs.

Щось подібне відбувалось із російським рублем у 2014-15 рр., але за іншого контексту.

Я не хочу тут акцентувати увагу на тому, що буде далі й обмінним курсом – руйнівній девальвації слід протидіяти й уникати, але слід зважати, що підстави для можливої майбутньої гри міжнародних фінансових гравців проти гривні були закладені під час дії ось цієї економічної моделі.

Коли "основні" з точки зору економічних провідників поточної влади показники "збалансованості" покращились – а це й показник інфляції, балансу держбюджету та рівня держборгу – зворотною стороною медалі стало укорінення тенденції на скорочення промислового виробництва.

Але найголовніше ця модель сковує уряд у проведенні активної політики.

Ця модель підтримує хронічні фінансові позиції на балансах уряду, банків та небанківських установ – адже всі вони мають зобов’язання в іноземній грошовій одиниці. Ця модель не співвідносна з проведенням власної економічної політики, підтримує скочування у валютну кризу й закріплює роботу економіки заради зовнішнього фінансового кредитора.

Після пандемії коронавірусу швидкого відновлення світової економіки ймовірно не буде – саме із цієї позиції слід вже зараз відштовхуватись владі України.

У деяких країнах вже сьогодні проявляється нова модель економіки. Чому Китай чи США здатні консолідуватись на відповідь до пандемії?

У кожній з цих країн економіка побудована навколо суверенної монетарної системи.

Це коли влада країни контролює національну грошову одиницю й здійснює таку фінансову політику, коли вона витрачає, накладає й стягує податки й випускає фінансові інструменти винятково у національній грошовій одиниці

Можливі відхилення від правила щодо випуску фінансових інструментів в іноземних грошових одиницях, але вони не впливають на систему в цілому.

Така система здатна підтримувати економіку в достатніх обсягах, коли є в цьому потреба. Коли є реальні (матеріальні) активи для реалізації потрібних заходів, фінансова система забезпечує їх здійснення.

 Їх не обмежує рівень дефіциту держбюдежту та рівень держборгу! Це геть другорядні показники.

Чому? Тому що фінансова система побудована на фінансових зобов’язань в національній грошовій одиниці, процентна ставка є інструментом влади у здійсненні економічної політики й кредитори операційно не здатні диктувати їм умови.

Їх обмежувати може тільки інфляція, що означає неспроможність створити вчасно потрібну кількість матеріальних ресурсів або через нестачу рук та знань, що зазвичай забезпечують створення таких матеріальних ресурсів.

Якщо вас вражає падіння цін на фондовій біржі США як явище, через яке хтось втратив гроші, то слід розуміти, що це втратили лише приватні особи, що тримають ці фінансові інструменти.

Але здатність влади до реалізації потрібних заходів й їх фінансового забезпечення нікуди по поділась та не зникла!

Із самого початку ці уряди не заробляють гроші, як прийнято вважати за порадами певних економістів, до яких дослухались в НБУ та й на інших майданчиках влади, включно із президентом України.

Як Україні не потонути у кризі

Ці уряди не збирають податки для здійснення витрат – податки виконують широку соціальну функцію від підтримки соціальної гармонії до підтримки вартості національної грошової одиниці.

Але податки не є джерелом коштів, за рахунок яких нібито з’являється ресурс для витрат уряду – це помилкове розуміння суверенної монетарної система.

Остання працює так: спочатку уряд здійснює видатки, а згодом збирає податки.

Україна має ключові характеристики суверенної монетарної системи. В неї є уряд, який контролює власну грошову одиницю.

Проблема у тому, що фінансова система побудована навколо зобов’язань в іноземній грошовій одиниці.

Й багато кому в економіці, включно із урядом, слід спочатку отримати актив в іноземній грошовій одиниці, щоб виконати зобов’язання.

Хоча НБУ й переймається проблематикою, яку він називає як "доларизація", але операційно він налаштовує усю систему на виконання зобов’язань в іноземній валюті й таким чином обмежує уряд у проведенні активної політики.

Адже будь-яке відхилення від минулої моделі характеризується не інакше як загроза макрофінансовій стабільності.

На цьому етапі влада може піти далі різними шляхами. Один із них – повернути назад й продовжувати намагатися підтримувати минулу модель.

Це означатиме продовження режиму економії, але вже за умови пандемії. Вже є багато голосів на підтримку саме цього шляху.

Певні мейнстрім-економісти від України зробили вже заявку, чисельні представники корпусу (приклад 1, приклад 2) з ідеологічної підтримки цієї моделі теж вже висловились за саме цей шлях.

Схоже, що НБУ переконує вертикаль президента, уряду та монобільшості у тому, що незважаючи на пандемію все одно слід впроваджувати податкову, земельну, трудову реформи.

Рух за цим шляхом фактично погоджується на консервацію того фінансового коронавірусу, що існує в українській економіці вже дуже давно.

Минула модель ще до пандемії почала проявляти нестабільність (технічною мовою: прояв ендогенної нестабільності).

Така модель уже розбалансувала економіку й посилила тенденцію на спад у промисловому виробництві, яка далі ще поглибиться.

Адже світова економіка вражена пандемією та чисельними корекціями -- як то на ринку нафти, на ринках акцій та ринках сміттєвих цінних паперів, до числа яких входять єврооблігації України, та ринках обмінних курсів грошових одиниць.

Тобто для економіки України – пандемія прискорила процеси, що вже були започатковані під час реалізації минулої моделі.

Внутрішня економіка охолоджується, але задля її підтримки запроваджується додаткова доза економії та процентного заохочування іноземних інвесторів.

За поточних умов це тільки посилить спадаючу тенденцію.

Можна провести таку аналогію: ця ситуація – як внутрішній фінансовий коронавірус, який розповсюджується, але у НБУ та Мінфіну немає потрібних тест-систем, й він заспокоює усіх, що вони працюють над ліками.

Інший шлях  – опиратися на суверенну монетарну систему. Уряд повинен мати можливість діяти протициклічно не тільки підчас епідемії, але й надалі.

КМУ може й повинен буде мати більший за розміром дефіцит ніж було прогнозовано раніше.

Ми знаємо, що ті прогнози не виправдовувались за більш спокійних умов – вони не справдяться підчас надзвичайної ситуації!

НБУ слід полишити той операційний "дамоклів меч", що висить на урядом щодня у вигляді заохочення випуску фінансових інструментів в іноземній грошовій одиниці, й також позбавити процентного ризику уряд і держателів фінансових інструментів у гривні із дюрацією.

Облікова ставка НБУ повинна бути нуль відсотків й залишатись на цьому рівні й надалі дуже довго (постійно).

Влада не повинна домагатися зниження дефіциту державного бюджету – він є джерелом для прибутку недержавного сектору економіки.

Влада не повинна випускати нові фінансові інструменти в іноземній грошовій одиниці й спонукати інших суб’єктів господарювання до такої поведінки.

Мета уряду - це якість витрат й підтримання суспільства та його розвиток, а не зменшення рівня держборгу до ВВП чи рівня витрат до ВВП.

Українське суспільство повинно мати можливість адаптуватися до нових економічних умов із фінансовою системою, що їх підтримує, а не обтяжує різного роду оптимізаціями й створеннями нових ринків.

Якщо фінансова система не побудована навколо зобов’язань у національній грошовій одиниці – створення нових ринків іще більше пригнічує внутрішню фінансову систему, адже намагається створити стимул до подальшого нарощування внутрішніх зобов’язань в іноземній грошовій одиниці.

Українці повинні нагромаджувати суспільний інтелектуальний досвід (будувати дороги, винаходити ліки й піклуватися про сталий свій розвиток) не через заробітчанство, а в межах власної економіки.

Під час пандемії уряд повинен робити те, що є необхідним й фінансова система повинна підтримувати ці заходи.

Підчас інавгурації президент України звернувся до спадщини президента США Дональда Рейгана й повторив його фразу: "Уряд не вирішує наших проблем, уряд і є нашою проблемою".

Але нещодавно Олег Устенко, який є економічним радником президента, сказав, що в їхній команді відмовились від романтизму. Він порівняв місію президента Зеленського з іншим президентом США Джоном Кеннеді.

З огляду на таку швидку еволюцію у Зеленського хочеться сподіватися, що в пошуках істини він звернеться до спадщини таких президентів США, як Франклін Рузвельт  та Улісс Грант.

Рузвельт зіткнувся зі Великою Депресією й здійснив нечувані реформи.

Грант у свій час зрозумів, що розвиток суспільства відбувається за рахунок використання власної грошової одиниці – інакше із запозиченнями в іноземні суспільство скочується до корупції та занепаду.

Саме завдяки порадам Грантам суспільство Японії стало економічно розвинутим.

Ось такі поради давав Грант молодому імператору Мейдзі під час їхньої розмови в Токіо 10 серпня 1879 року:

"Немає нічого страшнішого для країни, як мати борги в іноземних грошах. Той, хто позичає стільки грошей, що аж не в змозі їх повернути, стає немічним і потрапляє в кабалу до свого кредитора.

Годі й уявити більше приниження! І якщо це страхіття для будь-якої людини, то все ще гірше в масштабі країни. Погляньте на Єгипет, Іспанію чи Туреччину; які вони безпорадні!

Національні ресурси геть усі віддані в заставу, і тепер немає нічого, що вони б назвали абсолютно своїм. Єгипетський кедіф [лідер країни] змушений зректися від влади!

А в Іспанії просто шалені внутрішні податки – як наслідок надмірних позик із-за кордону. Корупція серед податківців на всіх рівнях невпинно руйнує цю державу, яка славиться потужностями та ресурсами.