Інтернет становить невід'ємну частину нашого життя, спрощує та автоматизує безліч процесів, на які раніше витрачалося багато часу.

З кожним днем кількість постійних користувачів в Україні зростає. У 2018 році цей показник становив 58%, наприкінці 2018 року — 63%, а в 2019 році — уже 71%.

Разом з цим показником зростає і кількість послуг, які отримують споживачі.

Від поштових відправлень з іншого кінця світу до платних послуг у сфері комп'ютерних ігор, від мережевого маркетингу і до розміщення терабайтів даних за допомогою хмарних технологій — усе це можливо за допомогою інтернету.

Усі ці послуги мають вартість і повинні бути оплачені, а де є гроші, там різні держави світу намагаються отримати власний зиск у вигляді податків.

У грудні 2019 року голова податкового комітету Верховної Ради Данило Гетьманцев зареєстрував проєкт закону №2634, що вносить зміни в Податковий кодекс щодо оподаткування податком на додану вартість електронних послуг.

До переліку електронних послуг пропонується віднести всі автоматизовані послуги, які постачаються через інтернет за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини. Перелік таких послуг не є вичерпним.

Наведу кілька основних положень законопроєкту.

Надсилання податкового повідомлення особі-нерезиденту, якщо вона не зареєстрована платником ПДВ або не сплатила узгоджену суму ПДВ. Відповідно передбачене подання скарги на таке повідомлення з боку особи-нерезидента.

Особа-нерезидент, що постачає фізичним особам електронні послуги, місце постачання яких розташоване на митній території України, або яка є посередником в операціях з постачання таких послуг, є платником ПДВ.

Спрощена процедура реєстрації платником ПДВ. Обов'язково — якщо загальна сума від здійснення ним операцій з постачання фізичним особам електронних послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, сукупно перевищує суму, еквівалентну 1 млн грн, в іншому випадку — добровільно.

Сума ПДВ становить 20% бази оподаткування (вартості цих послуг) та включається до ціни електронних послуг. Закон буде застосовуватися до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2021 року.

В інтернет-середовищі використовується інша назва цього податку — "податок на Google", адже під оподаткування можуть потрапити світові корпорації Google, Apple, Facebook, Youtube, Amazon. Автор цього законопроєкту ще у 2016 році говорив про необхідність його запровадження на території України.

Щоправда, тоді йшлося про оподаткування не лише ПДВ, а й податком на прибуток (дохід) корпорацій, однак у зареєстрованому варіанті цього нема.

Щоб спрогнозувати наслідки від запровадження вітчизняного "податку на Google", його варто порівняти із зарубіжними аналогами.

З 2017 року цей податок діє у Росії. Ставка податку становить 18%. Необхідні реєстрація в контрольних органах, подання звітності та самостійна сплата податку. За перший квартал 2019 року до бюджету надійшло 12 млрд руб, це більше ніж за весь 2018 рік. Причина — податок поширився на електронні послуги бізнесу.

У Білорусії такий податок діє з 2018 року, ставка становить 20%. Платити мусять іноземні компанії, що надають послуги в електронній формі білорусам.

У Франції в 2019 році затвердили "податок GAFA". Ставка становить 3%, податок поширюється на компанії з прибутком понад 750 млн євро.

З 2020 року такий податок запроваджує Чехія. Його ставка — 7%. Податок платитимуть фірми з прибутком понад 750 млн євро і доходом у Чехії 4,3 млн дол.

Італія запроваджує податок на Google, Facebook та інші вебгіганти також з 2020 року. Ставка податку — 3%, прогнозовані надходження — 600 млн євро.

Загальної домовленості на рівні ЄС щодо необхідності запровадження такого податку нема, однак деякі країни вводять або планують ввести цей податок. Оскільки ми рухаємося в напрямку інтеграції з Європейським співтовариством, незабаром може постати питання і щодо податку на GAFA.

Аналіз іноземного досвіду свідчить, що українська модель запровадження цього податку більше схожа на білоруську та російську, ніж на модель ЄС.

По-перше, відсутні яскраво виражені обмеження щодо прибутку: у нас — 1 млн грн, у Чехії — понад 100 млн грн у перерахунку за курсом долара.

По-друге, податок поширюється на великий перелік електронних послуг. У ЄС тривають дискусії щодо видів та критеріїв віднесення послуг до оподатковуваних.

По-третє, ставка ПДВ у ЄС — 3-7%, у РФ і Білорусії — 18% і 20% відповідно.

Що очікувати в майбутньому?

Вірогідним є ухвалення цього законопроєкту, адже він збільшить доходи бюджету. Є й ризик: зростання вартості послуги для споживача. Частково чи повністю, на розсуд компанії, податковий тягар буде перекладено на споживача. Це може призвести до відмови від користування послугами і скорочення їх кількості.

Також це створює додаткові адміністративні бар'єри для компаній, що надають послуги в Україні. Реєстрація, звітність, сплата податків — усе це потребуватиме додаткових ресурсів, за що муситиме заплатити споживач.

Державна фіскальна служба України також повинна забезпечити реалізацію положень законопроєкту, на це потрібні кадрові та фінансові ресурси.

Бар'єр у вигляді 1 млн грн або 40 тис дол доволі низький. Отже, відомству доведеться реєструвати та адмініструвати велику кількість компаній. У результаті кілька компаній з великим оборотом будуть сплачувати левову частку податку, а для інших адміністрування буде дорожчим за вигоду.

Крім того, застосування спрощеної процедури реєстрації та подання звітності створює нерівні умови для вітчизняних та іноземних платників ПДВ.

Ставка податку 20% потребує додаткового обговорення, оскільки в країнах ЄС вона в кілька разів нижча, і запровадження відбувається поступово. Можливо, в майбутньому ця ставка зросте, однак це позначиться на ціні послуг.

Отже, запроваджувати податок варто з урахуванням європейської моделі.