40 років як село Білогорща стало мікрорайоном Львова.

За цей час "місто" роздавало і продавало землю Білогорщі, погоджувало транзитні дороги, планувало поруч сміттєві складування.

Податки мешканців йдуть у казну міста, а що зробило місто для розвитку мікрорайону? Zero.

Облуплений Народний дім, ямковий ремонт і досі вода з криниць. Наглядна історія для кожного населеного пункту, що роздумує, чи приєднуватися до Львова.

Нема каналізації — нема розвитку

Через відсутність каналізації та центрального водопостачання нам відмовляють у ремонті дороги, будівництві садочка, облаштуванні зупинок для транспорту. "Спочатку треба прокласти трубу", — повторюють чиновники і не прокладають її.

Найсвіжіші проби води з криниць та свердловин показують наявність аміаку, сірководню, заліза, вапняку, що в десятки разів перевищують норму. Можуть спалахнути інфекції. Нагадаю: закон "Про питну воду та питне водопостачання" гарантує забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості.

Мікрорайон розширюється і криниці міліють. Доводиться робити свердловини і встановлювати очисні системи. Це дорожче, ніж центральне водопостачання.

Наприкінці 2019 року я зареєструвала петицію "Досі вода з криниць? Львів'яни вимагають каналізувати Білогорщу". Петиція зібрала необхідну кількість голосів раніше завершення терміну. Я опублікувала відкритого листа до міського голови Андрія Садового з проханням виконати обіцянку.

Його заступник запевнив: "Міський голова підтримує громаду". На ділі — ще одна "дорожня карта", а відповідний рядок у бюджеті відсутній: "Нема коштів".

Міський бюджет на 95% складається з податків громадян і частково з трансферів з держбюджету, а 5% — доходи з продажу землі й управління комунальним майном.

На Білогорщі проживає близько 4 тис мешканців, 1 380 з яких — виборці. Навіть якби кожен з них мав тільки мінімальну зарплату, то щомісяця сплачував би 1 тис грн у міський бюджет. За рік це 12 тис грн. З 1 380 мешканців вийде 16,5 млн грн на рік. За 40 років — це кілька систем каналізації та водопостачання.

До 3 січня 2020 року на аукціоні в Залізничному районі, куди входить Білогорща, продано 20 ділянок площею 2,4 га вартістю 29,4 млн грн. А скільки землі віддали і продали за попередні роки? Що з цього інвестовано у розвиток Білогорщі? Zero.

Ми своїми силами робимо дитячі майданчики, облаштували стадіон. Навіть туалет для водіїв на кінцевій зупинці нам пропонували звести власним коштом. В офіційних документах і на нарадах досі фігурує "село Білогорща", що віддзеркалює реальне ставлення чиновників до нашого мікрорайону.

Чому у міста "нема коштів"

Кожен львів'янин бачить збільшення кількості новобудов і приплив туристів. 31 січня Львів визнали найкращим містом для бізнес-аутсорсингу у Центрально-Східній Європі в категорії міст, що розвиваються. Чому ж далі "нема коштів"?

Львів щороку платить 300 млн грн за вивезення сміття, 50 млн грн йде у вигляді субвенцій іншим громадам. Оскільки роками на утримання полігону не витрачалося достатньо коштів, все завершилося трагедією.

На піку "сміттєвої кризи", у 2016 році, міськрада без обговорення з депутатами викупила у приватного підприємця, колишнього радника міського голови, лінію з пресування сміття вартістю майже 30 млн грн. У липні 2017 року на сесії Садовий пообіцяв, що вона працювати не буде і вона не працює. Яка логіка таких витрат?

У 2016 році ми, активісти, попросили міську владу показати план виходу міста із сміттєвої кризи з чіткими дедлайнами та відповідальними. На дискусійному клубі на платформі "Твоє місто" звучали пропозиції щодо зменшення кількості сміття у місті. Люди були готові єднатися і працювати на волонтерських засадах.

Уже за кілька днів я з натхненням йшла в Центр міської історії на Богомольця. Заступник міського голови Андрій Москаленко скликав усіх, хто хотів писати стратегію змін. Учасники розповідали про напрацювання, варті масштабування.

Люди об'єдналися за напрямами, залишили контакти працівнику міськради. Наступного дня їм повідомили: "Ви більше не потрібні, стратегію будуть писати фахівці". Цим заходом "місто" перебрало ініціативу на себе і розвалило процес.

Згодом "місто" оголосило, що приєднується до світової ініціативи Zero Waste. Це і була відповідь активістам: декларативна стратегія без дедлайнів і відповідальних. Обіцяли, що за п'ять років кількість відходів у місті зменшиться на 30%. На скільки ми зменшили об'єми сміття за три роки і як це позначається на міському бюджеті?

Завчений алгоритм роботи міської влади — піар та замилювання очей. Наприклад, каналізування обіцяють усім, хто був включений у відповідну програму до 2020 року. В реальності кошти є тільки для невеликої кількості вулиць. Це обман.

За бюджетні кошти виготовлено десятки проєктно-кошторисних документацій на різні об'єкти. Витрачені кошти могли б піти на завершення якогось об'єкту. А так — виготовлені проєкти старіють і потребують додаткових коштів на корегування.

Нема комплексного бачення вирішення питань. Місто не виконує генплан розвитку. Проблему загострює хаотична забудова, бо це додаткове навантаження на каналізацію та водопостачання, збільшення обсягів сміття, знищення доріг. Ніхто не рахує потреби у нових садочках та школах.

У бюджеті не зрозумілі пріоритети. Маючи десятки вулиць без водопостачання і з розбитими дорогами, у бюджеті-2020 закладені мільйонні кошти на будівництво фонтану, підтримку футбольного клубу "Карпати", введення нових посад.

На сесії 13 лютого, коли я очікувала свого виступу як автор петиції, депутати відверто жартували про кумівство і суб'єктивний підхід до розподілу коштів.

Бюджет міста за останні роки — це динаміка нарощення кредитів. Найлегше вирішення будь-якої проблеми — "беремо кредит". Усе настільки погано, що у 2021 році лише на погашення позик з міського бюджету піде 1 млрд грн. Це понад 50% усього бюджету. Про яку фінансову грамотність міських управлінців йдеться?

Це бюджет Zero, де каналізування, водопостачання і нові дороги Білогорщі виглядають ще більшою примарою, ніж раніше. "Вибити" щось для свого мікрорайону вдається лише тим, хто вміє "переконувати" міського голову, влаштовувати інформаційний шум та мітинги. До кого б ми не зверталися за допомогою, відповідь одна: "Якщо міський голова захоче — гроші знайдуться".

Потрібні системні зміни

Я як виборець і платник податків хочу бачити нові підходи до розподілу коштів, у яких з'являться прозорість і логіка. Програми мусять мати дедлайни і передбачати особисту відповідальність. Я хочу, щоб місто дбало про всі мікрорайони.

Є позитивний кейс у місті Тростянці на Сумщині, яке очолює мер-новатор Юрій Бова. Через "Положення про органи самоорганізації населення" представники громад впливають на визначення пріоритетів бюджету. Без візи представника громади міська рада не приймає акт виконаних робіт від підрядника.

В Україні варто поступово переходити до системи, де кожна фізична особа сплачує податки власноруч. Коли кожен вникне, скільки він сплачує у бюджет, він прозріє, що все у місті — з коштів людей. Нема більше прохачів під стінами міської ради, є співтворці міста, у якому живуть.

Немає ніяких державних коштів, є лише кошти платників податків, наголошувала Маргарет Тетчер. Цей вислів повинен висіти в кабінетах чиновників. Гідні зарплати передбачені для ефективних міських менеджерів, які пропонують рішення, а не декларативні "дорожні карти". Бідкатися має право хіба що бабця-пенсіонерка.

Для мене справа не в самому каналізуванні чи водопостачанні Білогорщі, а у необхідності системних змін. Чому люди повинні здіймати шум, аби до них прислухалися? Є ухвалені програми, подані звернення. Чому це не працює?

Я не хочу організовувати мітинги і годинами сидіти в сесійній залі. Хочу результативних діалогів і виконання ухвалених рішень. На жаль, мітинги і соцмережі поки більш дієві.