В Україні склалася парадоксальна ситуація – ринок лобізму де-факто існує, але юридично його взагалі немає. 

Такий собі ринок-химера, як донедавна гральний бізнес.
Така ситуація не лише заважає бізнесу цивілізовано відстоювати свої інтереси, але й створює значні корупційні ризики.

Бо нерегульований, "дикий" ринок використовує для своїх цілей будь-які засоби, не гребуючи й хабарами.

В Україні було чимало спроб вивести з тіні лобістську діяльність.

Відповідні законопроєкти розроблялися у 2003, 2009, 2010 роках.

Одні з останніх – законопроєкт №5144 "Про лобізм" (2016 рік) та №5661 "Про публічну адвокацію" (2017 рік).

Перший було відкликано у 2017-му, другий – у 2019-му. Зауваження до обох схожі: нечітко виписані терміни, багато неточностей, які потребували доопрацювання.

Наразі народні депутати України працюють над новим законопроєктом про лобіювання.

У понеділок 10 лютого у комітеті з питань антикорупційної політики відбулося засідання, де обговорили ключові аспекти цього документу.

Серед питань, що обговорювалися  – розмежування понять "лобістська діяльність" і "адвокація", визначення об'єктів лобіювання, кваліфікаційних вимог до суб'єктів лобіювання, регуляторів ринку і меж їх повноважень, тощо.

Головне завдання – вивести з тіні багатомільйонний  ринок лобіювання. Його легалізація збільшить надходження до бюджету та значно знизить корупційні ризики.

У цьому питанні Україна не першопроходець: легальний ринок лобізму є у багатьох західних країнах – в США, Німеччині, Франції, Польщі.

Лобізм у США

 "Добре, ви мене переконали. А тепер ідіть і змусьте мене виконати це", –сказав колись делегації громадян 32-й президент США Франклін Рузвельт.

Що мав на увазі цей талановитий і неординарний політик, який запровадив "Новий курс" для подолання Великої депресії і був дуже популярним серед громадян своєї країни?

Він говорив про лобістську діяльність, яка в США є поширеним явищем. Лобістів наймають для впливу на Конгрес, уряд й Адміністрацію президента з метою просування бізнесових чи політичних інтересів.

Саме під час правління Рузвельта для лобістської діяльності були впроваджені певні обмеження, ця країна вважається першопрохідцем у легалізації ринку лобіювання.

Федеральний закон про лобістську діяльність у США ухвалили ще 1946 р. Він став першою у світі спробою держави регулювати цей ринок, зокрема процеси, пов'язані з діяльністю лобістів та їхньою винагородою.

Закон діяв досить довго і був переглянутий 1995 р. з метою введення більш жорсткого регулювання лобістської діяльності.

Наразі в США існують такі легальні форми підтримки, які лобіст може надати політику чи чиновнику:

– фінансування фондів виборчих кампаній політиків;

– фінансування PR-кампаній політиків;

– забезпечення політика чи чиновника високооплачуваною роботою по закінченні його повноважень у Конгресі, уряді чи Адміністрації президента;

– інформування високопосадовців про важливість того чи іншого законопроєкту тощо.

Наразі лобістська діяльність у США — це багатомільярдний бізнес. Тільки одна корпорація Apple, за даними Центру відповідальної політики США, торік витратила понад 5,5 млн доларів на лобіювання своїх інтересів.

Більшість цих коштів було спрямовано на оплату праці власних лобістів, але минулого року Apple звернулася по допомогу і до зовнішніх лобістів, серед яких, за даними CNBC, такий відомий у лобістських колах Вашингтона діяч, як Джеффрі Міллер.

У США є офіційний реєстр лобістів, що представляють інтереси тих чи інших компаній або груп.

Кількість офіційно зареєстрованих лобістів, за даними Центру відповідальної політики, перевищує 10 тис. осіб.

Крім того, американські ЗМІ щорічно публікують свої списки кращих лобістів США, які можуть не збігатися з офіційним реєстром.

Наприклад, нещодавній перелік найкращих лобістів 2019 р. за версією американського видання "The Hill" містить усього кілька сотень представників найбільших американських корпорацій і асоціацій.

Проте США – далеко не єдина країна, яка регулює лобістську діяльність. В тій чи іншій формі ринок лобізму офіційно працює у багатьох державах, серед яких країни Європейського Союзу, Великобританія, Канада.

Лобізм у ЄС

Брюссель вважається другою столицею лобізму після Вашингтона.

За даними EU Integrity Watch, на кінець травня 2018 р. в державах – членах ЄС налічувалось понад 4100 лобістських організацій, з яких німецьких і бельгійських – понад 700, польських – майже 100.

У Німеччині офіційний ринок лобізму є, але немає законів, подібних до американського Закону про лобістську діяльність.

Діють положення про лобіювання, частина з яких були підготовлені парламентом, частина (як засіб добровільного саморегулювання) — асоціаціями лобістів.

При цьому право ухвалювати обов'язкові вимоги до лобіювання належить виключно парламенту Німеччини.

Обов'язкового реєстру лобістів також немає. Німецький парламент веде добровільний реєстр асоціацій, що займаються лобістською діяльністю у парламенті й у федеральному уряді.

Лобісти в Німеччині можуть звертатися до парламентських груп і політичних партій з проханням надати перепустки в непублічні зони Бундестагу.

Термін дійсності таких перепусток – один рік. Імена власників перепусток і тих, хто їх надав, підлягають публікації за запитом відповідно до Закону про свободу інформації Німеччини.

Німецькі лобісти не зобов'язані надавати звіти про лобістську діяльність. Зазвичай асоціації надають добровільні звіти голові парламенту.

До 2012 р. їх щорічно публікували у федеральній газеті. Але останні 8 років такі звіти зберігаються та публікуються виключно в інтернет-мережі, де дані оновлюються частіше, ніж раз на рік.

Лобізм у Великобританії

Правила лобізму у Великобританії, як і в переважній більшості країн, не регулюються законодавством, однак існує спеціальний Комітет зі стандартів громадського життя (Committee on Standards in Public Life), який здійснює нагляд за діяльністю груп інтересів у парламенті.

Від корупційних діянь на користь лобістів депутатів має стримувати Кодекс поведінки, який вимагає від парламентарів повідомляти про свої фінансові інтереси, зокрема про доходи поза парламентом, та забороняє отримувати фінансову винагороду за виступи у парламенті та запитання до уряду, написання законопроєктів, внесення поправок до них тощо.

Британський реєстр лобістів (UKLR) — це реєстр окремих лобістів і організацій, які займаються лобіюванням. Він відкритий, універсальний і безкоштовний.

Перебування лобіста в UKLR не є обов'язковим, але воно означає, що лобіст:

1) підзвітний визнаному галузевому кодексу поведінки;

2) прагне вести прозоре лобіювання;

3) прагне розвитку лобістської професії.

Щодо України, то автори нового законопроєкту про діяльність з лобіювання доопрацьовують фінальну версію цього документу.  

Пізніше проєкт закону буде винесено на обговорення з ключовими стейкхолдерами, а лише після цього – направлено на реєстрацію до парламенту.
У разі ухвалення закону про лобіювання маємо великі шанси знизити в Україні рівень корупції.