Почнемо з позитиву: виноробна галузь в Україні розвивається швидкими темпами.

За останні роки з’явилася достатня кількість великих і середніх вітчизняних виноробних підприємств, які тримають високу планку якості, вкладаються в маркетинг, намагаючись завойовувати споживачів не лише в Україні, але і за кордоном.

Що каже статистика? Вино в Україні офіційно виробляють близько 75 компаній. Загальні площі виноградників сьогодні — 40,7 тис. га, з них ті, що використовуються для виробництва вина — 25,6 тис. га.

Але є в цих цифрах є не дуже позитивний елемент: якщо проаналізувати динаміку закладень багаторічних насаджень, зокрема виноградників, ми побачимо негативну тенденцію, що може вплинути на розвиток виноградо-виноробної галузі в майбутньому.

Якщо у середньому необхідно висаджувати 3–5% від загального обсягу виноградників лише для відновлення за віковими показниками, то зараз в Україні цей показник становить менше 1%.

І на це потрібно звернути увагу і державі, і виноробам, особливо в процесі запуску ринку земель сільськогосподарського призначення.

Звісно, було б наївним стверджувати, що ми зможемо в найближчому майбутньому наздогнати у виноробстві Францію, де 65 тисяч таких компаній, чи Італію, де під виноградниками більше 1 млн га.

Проте враховуючи, що лише минулого року парламентарі дали зелене світло для малих виноробів, скасувавши понад 140 дозвільних документів, думаю, в нас разом є можливість успішно попрацювати над зайняттям своєї ніші в світовому ринку вина (який оцінюється в понад 35 млрд доларів щорічно) та створенням української виноробної легенди.

Що для цього потрібно?

Як стати виноробом: десять кроків для старту

Крок перший: якість і впізнаваність

Одеська, Закарпатська, Миколаївська, Херсонська області — це ті осередки, де століттями займаються виноробством. А в окремих регіонах галузь розвивалася задовго до того, як виноробство стало модним у Франції та Італії.

І вирощують тут не лише загальновідомі сорти винограду, а власні унікальні, наприклад, одеський чорний, сухолиманський тощо.

І якщо до якості вин українських офіційних виробників вже давно немає питань, то з упізнаваністю та позиціонуванням національного продукту все трохи гірше.

Мова йде і про використання певних географічних зазначень, зокрема "шампанське" і "коньяк".

Дискусія щодо цих назв бере початок ще з 1993 р., коли Україна почала процес вступу в СОТ.

Тоді ми отримали право використовувати вищевказані географічні зазначення для внутрішнього ринку та на ринках країн — не членів СОТ.

І це був перший дзвіночок для українських виробників замислитись про перехід на нові маркування для власної продукції.

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом також не обійшло стороною дану тематику.

Статтею 208 Угоди встановлено перехідний період щодо використання певних географічних зазначень ЄС для позначення та презентації подібних продуктів, які походять з України.

Для назв "шампанське" та "коньяк" — це 10 річний перехідний період, який діє до 2026 року включно.

Взявши на себе такі зобов’язання, Верховна Рада у вересні цього року прийняла закон щодо вдосконалення правової охорони географічних зазначень.

На разі можливо використовувати стандартні "ігристе вино" та "бренді" замість "коньяк" та "шампанське".

У цілому ж за довгий час дискусії щодо назв, багато хто з виробників вже змінив свої правила маркування та вивів на ринок власні продумані та упізнавані бренди.

Звичайно, це питання непросте. І недешеве для нашого виробника. І з точки зору регулювання питань інтелектуальної власності, і з точки зору ребрендингу.

Зважаючи на географічну структуру експорту вітчизняної продукції виноробної галузі, яка існувала до останнього часу з домінуючою в ній часткою країн колишнього СРСР, можу припустити, що ребрендинг українського продукту та формування бренду українського вина буде відбуватись паралельно з переорієнтацією на нові ринки збуту.

Не буду приховувати: процес цей для галузі буде досить болючим. Але багато чого буде залежати від нашої здатності до об’єднання навколо спільних ідей та їх втілення. Створення національного бренду українського вина має стати на найближчі роки одним з пріоритетних спільних завдань для галузевих асоціацій. Тому…

Крок другий. Кооперація

У тому, що українське вино буде впевнено завойовувати нові ринки і нових прихильників в усіх регіонах світу, я абсолютно переконана.

Українські винороби випускають конкурентоспроможну продукцію, але її мало хто знає із європейських споживачів, чи інших країн світу.

Успішні українські винороби. Куди їхати по червоне, біле і рожеве?

А для вина дуже велике значення має бренд. І тут інвестувати потрібно не лише гроші і знання, а й душу. Наповнити смак і аромат продукту особливою історією.

Поодинокі українські виробники пішли цим шляхом. Та цього замало. Звісно, потрібно на рівні держави працювати і над позиціонуванням українського вина, і над його маркетингом.

Але чекаючи на цю вишеньку на торті, винороби можуть послідкувати прикладу своїх колег з французького регіону Шампань і об’єднатися навколо спільної мети.

Регіон Шампань об’єднує під спільним прапором 16 тис. виробників вина (!), а це 300 торгових будинків, які мають 4,9 млрд євро товарообороту на рік. Сильно? Звичайно. Спільне для усіх виноробів з регіону Шампань найменування "шампанське" надає авторитету, але під ним є безліч індивідуальних торгових марок, які мають власну силу і які забезпечують якість продукту.

Це приклад ефективної кооперації задля створення ефективно працюючого ланцюга для створення продукту з доданою вартістю: того, хто вирощує виноград, того, хто виробляє вино, того, хто займається його комерціалізацією.

Досвід країн ЄС показує, що виноградарство та виноробство можуть бути надпотужним підсектором АПК і драйвером розвитку сільських територій.

Але ще одним важливим елементом галузі є те, що це як раз та галузь, яка прив’язана до конкретних регіонів і теруарів, яка ефективно створює робочі місця, тому що в ній "локомотивом" є малі і середні виробники, сімейні господарства.

Соціально-економічний вимір виноробної галузі залишається недооціненим в Україні: від виробництва малої сільськогосподарської техніки для виноградарів, до розвитку винного туризму, і не лише для іноземних туристів, але і для українського споживача.

Тому що це має стати частиною кроку третього.

Крок третій. Еволюція культури споживання

Якщо брати споживання вина на душу населення в рік, то українець споживає трохи менше, ніж 4 л. До прикладу, француз — 38 л.

Нас обігнали в цьому питанні навіть світові "пивні" лідери — Бельгія (27 л), Німеччина (22 л). Ринок вина країн ЄС оцінюється в 22,5 млрд євро щорічно.

Так, у деяких європейських країнах сухе вино на законодавчому рівні визнано продуктом харчування.

І на сайті Європейської асоціації виноробів гордо зазначено: "Вино — це натуральний сільськогосподарський продукт, який отримується виключно шляхом повного або часткового бродіння винограду свіжого чи чавленого, або ж виноградного сусла".

Як результат, і акциз на цей сільськогосподарський продукт мінімальний, і ціна, відповідно, нижче.

Але в Україні, для початку, скоріше варто говорити про системне формування  певної культури споживання алкоголю. А це знову ж таки питання комплексне: про здоров’я країни, в тому числі.  

Дивне кліше щодо того, що справжні чоловіки вино не вживають, на щастя, поступово відходить в минуле.

І сучасні українські чоловіки починають цінувати не лише "традиційні" алкогольні напої, але і якісні вина.

А вміння розбиратись у винах, дегустації та курси сомельє стають все більш популярними.

Українські винороби зі свого боку докладають також немалі зусилля задля популяризації вина та формування культури його споживання.

Неодноразово чула про такий собі "історичний код" українців щодо споживання алкоголю.

В Україні споживають горілку, бо холодно та сніг, тому і культивувався тренд "в ім'я сп'яніння". Але він відходить в історію, змінюючись на тренд "насолода гастрономією".

До Нового року залишився тиждень, за вікном зелена трава. Тож сама природа диктує нам: час змінюватись! І пити українське вино!