Найближчим часом Верховна Рада почне розгляд у другому читанні законопроєкту про обіг сільськогосподарської землі.

Аграрний комітет вже активно опрацьовує та узгоджує правки, що надійшли до законопроєкту після першого читання.

На цьому фоні ми спостерігаємо пожвавлення акцій протесту проти цієї реформи.

Із закликом "Ні" — продажу рідної землі" під стіни парламенту вийшли люди. Хто вони, чому вони вийшли, і чи дійсно "рідна земля" опинилася під загрозою?

Пропоную розібратися з останнім міфом земельної реформи — міфом про "захисників рідної землі".

Протистояння прихильників та противників відкриття ринку аграрних земель триває багато років і перетворилося у справжню інформаційну війну. Мабуть, кожний чув про те, що всю землю скуплять іноземці, що рідну землю не можна продавати, що мораторій захищає власників паїв.

Ці та інші міфи спростовані рішенням Європейського суду з прав людини, статистикою про вільний обіг 4 млн га сільськогосподарських земель, які не підпадають під дію мораторію, та численними оголошеннями про "сірі" схеми стосовно обігу землі, на яку поширюється дія земельного мораторію.

Ми також знаємо, що 50% земель в Україні перебувають у приватній власності, і мораторій на їх продаж дискримінує власників. Прикладів спростування таких міфів безліч, але під тиском пропаганди та політичних спекуляцій земельна реформа стала розмінною монетою у політичних торгах.

Ціна питання

Щоб розібратися, чому певні політичні сили виступають проти реформи в ролі "захисників рідної землі", з'ясуймо ціну питання. За офіційними даними, в Україні 20 млн га земель, з яких 18 млн га приватні паї, перебувають в оренді.

Середній розмір річної орендної плати за приватні землі наближається до 100 дол за га, за державні землі за результатами аукціонів перевищує 110 дол.

Відкриття ринку землі та підвищення конкуренції підвищить рівень оплати до 150-200 дол за га протягом перших років і буде стимулювати подальше зростання із збільшенням інвестицій та продуктивності сільського господарства.

Таким чином, варто очікувати, що галузь повинна збільшити виплати власникам паїв та місцевим бюджетам щонайменше на 1-2 млрд дол на рік або 100-150 дол на одного сільського мешканця, а це прямий шлях до подолання бідності.

Таке збільшення відбудеться поступово, під час переукладання та індексації договорів оренди. Ця сума і є ціною питання у ставленні до земельної реформи. Власники паїв та місцеві бюджети від реформи однозначно виграють.

Для певних виробників, переважно тих, для кого основою бізнес-моделі є дешева орендна плата та низькі інвестиції у продуктивність, ця реформа стане вироком. Одночасно ця реформа стане можливістю для тих виробників, які зацікавлені інвестувати в нові технології та підвищення врожайності.

Це дозволить наздогнати країни ЄС за рівнем доданої вартості на гектар і буде стимулювати створення робочих місць у селах. Власне, баланс можливостей та потенційних збитків і визначає позиції різних груп виробників до реформи, як і ставлення до неї політичних партій, які шукають підтримку аграріїв та влади.

Аграрії

Дрібні фермери, що обробляють до 200 га, — найчисельніша група аграрних виробників. Для них ця реформа відносно нейтральна, оскільки більшість з них працюють на власній землі (приватні паї членів родини та знайомих, а також землі, надані в постійне користування у 1990-х роках розміром до 50 га).

Однак за умов відсутності доступу до фінансування ця реформа не створить для таких фермерів особливих переваг. Тому ця група на фоні протестів намагається виторгувати для себе, і небезпідставно, певні преференції у вигляді програм підтримки, особливого статусу та доступу до фінансування.

Найбільш яскравий лобіст цієї групи — Асоціація фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ).

Частка орендованих земель

Дані Держстату за 2014 рік

Середні виробники обробляють 200-5000 га. Це переважно успішні господарства, у яких є доступ до фінансування та юридичної підтримки. Вони мають можливості для зростання шляхом збільшення розміру господарства.

Ці компанії надають перевагу інвестиціям у виробництво, а не у збільшення орендної плати за землю. Більшість представників цієї групи не бачать для себе суттєвих переваг ринку, але бачать загрози їх поточній бізнес-моделі.

Ця група намагається блокувати земельну реформу, а якщо не вдається, то виторгувати преференції. Зокрема — щодо врегулювання діяльності найбільших конкурентів, якими є дрібні фермери та одноосібники. Найбільш яскравий лобіст цієї групи — Всеукраїнська аграрна рада (ВАР).

Великі та надвеликі виробники обробляють понад 5 тис га. Ця група складається переважно з вертикально-інтегрованих холдингів, які мають кілька виробничих філій чи господарств, що займаються землеробством.

Такі підприємства фактично вичерпали можливості масштабування сільськогосподарського виробництва і подальше зростання пов'язують переважно з підвищенням продуктивності на різних етапах створення доданої вартості. Для таких підприємств земельна реформа є неоднозначною.

З одного боку — це збільшення вартості оренди землі та собівартості виробництва. З іншого боку — це можливості подальшого зростання: зменшення інституційних ризиків, залучення інвестицій, збільшення вартості активів, можливість спекулятивних операцій із землями, які вони контролюють.

Учасники цієї групи підтримують реформу, але за умов, що вони матимуть переважне право викупу земель і не буде обмежень щодо концентрації земель. Найбільший лобіст цієї групи — Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ).

Відповідно до такого розподілу вигід та переваг, в аграрних виробників є два способи реагування на реформу: купувати землі, поки ціна не зросла, а для цього важливо мати рівний доступ до фінансування та можливість юридичним особам брати участь в обігу землі, або продовжувати лобіювати мораторій.

Під стінами Верховної Ради ми бачимо, хто який шлях обрав. Тим більше, що порівняно з наведеною ціною питання для противників реформи ціна якісного лобіювання та активної пропаганди є мізерною.

Партійні функціонери

Земельна реформа пов'язується не тільки з бізнес-інтересами виробників. Проти ринку землі виступають партії — "Батьківщина", "Свобода" та ОПЗЖ.

Причин кілька. Серед них — використання настроїв населення для збільшення електоральної підтримки, можливість обслуговувати інтереси груп, не зацікавлених у реформі, та збільшення ціни питання у політичних торгах.

Такі партії підтримують протести і намагаються зібрати дивіденди у вигляді посад в уряді, парламенті, регіональних органах влади чи державних підприємствах (наразі лунають назви ДПЗКУ та Аграрного фонду) або у вигляді домовленостей про підтримку законопроєктів на користь основних спонсорів таких політичних партій.

Підтвердженням наведеної тези є те, що за часів перебування в уряді нинішні лідери опозиції самі займалися проведенням земельної реформи, і те, що більшість з них є власниками земельних ділянок та аграрних компаній.

До речі, збільшення добробуту сільського населення скоріше призведе до зменшення електоральної підтримки таких політичних сил. Тому не варто очікувати, що вони насправді будуть опікуватися добробутом власників паїв.

Влада

Органи державної влади є чи не єдиною стороною, яка останнім часом системно займається цією реформою. Причин для цього кілька.

Це і гарантування конституційних прав громадян — сімох мільйонів власників землі, і виконання рішень Європейського суду. Відкриття ринку є одним з небагатьох кроків, який здатний прискорити економічне зростання та покращити добробут сільських мешканців, що є прямими обов'язками уряду.

Важливу роль у процесі реформи традиційно відігравало Мінагрополітики. Однак воно переважно опікувалося інтересами виробників, тому, швидше, блокувало реформу, ніж сприяло її проведенню. Цілком логічно виглядає підпорядкування реформи Мінекономіки, що дало їй новий поштовх.

"Захисники рідної землі"

Наведений огляд інтересів стосовно земельної реформи окреслює, кого саме захищають організатори протестів та чому лунають гасла про "рідну землю". Більшість цих гасел є лише захистом бізнесових та партійних інтересів, і байдуже, що це відбувається коштом добробуту сільських мешканців.

Сподіваюся, усе це дійство з продовженням мораторію завершиться у 2019 році і українська земля нарешті стане джерелом розвитку та добробуту. Щодо останнього міфу — нехай він стане справді останнім.