Ви працюєте, сплачуєте податки і правомірно очікуєте, що на ці гроші у вашому місті нарешті з’являться, скажімо, рівні дороги. Чи шкільний автобус до кращої школи у сусідньому селі. Або нормальні умови у вашій районній лікарні.

Але якщо працюєте ви на підприємстві, зареєстрованому не там, де ви живете, тоді ваше місто чи село не отримує нічого з ваших податків — тобто не має грошей на розвиток.

Погана новина для вас: якщо так триватиме й надалі, ваша громада нескоро досягне комфортного рівня життя. Але є і хороша новина: цей неефективний порядок розподілу податків можна і треба змінити.

Куди йдуть ваші гроші зараз?

75% сплаченого вами податку на діяльність фізичної особи (ПДФО) отримують місцеві бюджети: 60% — потрапляє до бюджету міста обласного значення, об’єднаної територіальної громади (ОТГ) чи району, ще 15% — отримує бюджет області. Решта 25% — зараховуються у державний бюджет.

При цьому сплачений вами та іншими мешканцями міста чи села ПДФО — вкрай важливий для можливостей вашої громади, бо зазвичай складає майже половину (45%) податкових надходжень у місцеві бюджети.

І всю свою частку цих грошей — дуже важливих для підвищення якості життя у вашому місті чи селі — ви сплачуєте іншій громаді, якщо працюєте на зареєстрованому в ній підприємстві.

Ще раз: ви сплачуєте податки і правомірно очікуєте облаштування якісніших умов життя там, де ви живете, але сплачені вами гроші йдуть на підвищення добробуту зовсім іншої громади.

У великих адміністративних центрах підприємств зареєстровано більше — вони й відтягують на себе гроші мешканців менших громад.

У місцевих бюджетах виникає дисбаланс, адже податок сплачується в одній громаді, а послуги для фізичної особи надаються в іншій.

На "подаровані" вами гроші великі міста розвиваються. Без ваших грошей менші міста і села, де ви живете, занепадають.

Як із цим розібрався світ?

Так, ця проблема виникала не лише у нас. І більшість розвинутих країн знайшли ефективне рішення: вони зараховують ПДФО до місцевих бюджетів саме за місцем проживання платника податку.

У сусідній Польщі фізична особа самостійно обирає, куди саме має зараховуватися її ПДФО: за місцем фактичного проживання чи за місцем роботи.

При цьому вибір на користь другого варіанту передбачає певну додаткову вигоду для платника податку.

Так, варшавська влада надає своїм платникам ПДФО карту варшавяка, власники якої користуються пільгами на проїзд у громадському транспорті та відвідування місць, пов’язаних з культурою, освітою або спортом, — знижки на мовні курси, відвідування басейну тощо. 

У Словаччині 70,3% ПДФО належить органам місцевого самоврядування, 23,5% — залишається бюджетам вищих територіальних одиниць і тільки 6,2% — надходить до державної казни.

Цей податок збирає центральний уряд, який згодом перерозподіляє його між муніципалітетами на основі формульних розрахунків. 

Формула враховує: чисельність офіційно зареєстрованого населення, кількість дітей дошкільного віку, відсоток жителів віком від 62 років та величину населеного пункту.

Найважливіший з цих показників — кількість офіційно зареєстрованих жителів: він визначає обсяг товарів та послуг, що надається органами місцевого самоврядування. Кількість дітей дошкільного віку та відсоток літніх мешканців визначає витрати на утримання закладів дошкільної освіти, а також на соціальний захист пенсіонерів.

Що може зробити Україна?

Не вигадувати велосипед і застосувати перевірене рішення — зараховувати податок з вашої діяльності у бюджет громади, де ви проживаєте. Щоб ви могли бачити і відчувати на якості власного життя, як працюють ваші гроші.

Обов’язок для юросіб-підприємств сплачувати ПДФО за місцем відокремленого підрозділу вже прописаний в нашому Податковому кодексі, але досі не виконується належним чином. Потрібно вдосконалити механізм адміністрування податків і стимулювати юридичні особи виконувати норму кодексу.

Найголовніше — зараховувати ПДФО не за місцем реєстрації підприємства, а за місцем проживання фізичної особи-платника, щоб податок ішов у бюджет того населеного пункту, де людина проживає та користується всією інфраструктурою.

Можна розглянути й варіант зарахування 50% на 50%, коли ПДФО в місцеві бюджети буде надходити і за місцем праці, і за місцем проживання. 

Щоб це стало можливим, потрібно вирішити два важливих питання:

1. Хто розподілятиме ПДФО до місцевих бюджетів — підприємці чи податкова? Для підприємців це означало би додаткове навантаження, а от Державній податковій службі робити це набагато простіше — особливо після нещодавного прийняття законів щодо єдиного рахунку для сплати податків, який запрацює у 2021 році.

2. Що робити з Державним реєстром фізичних осіб, який не містить усіх потрібних відомостей?

Цим займається новостворене Міністерство цифрової трансформації, яке ініціювало об’єднання Єдиного державного демографічного реєстру та Державного реєстру фізичних осіб в єдину систему взаємодії. Це також потребує часу.

Однак поспіх тут і не потрібен, бо таку реформу краще проводити після завершення реформи децентралізації — коли буде відома точна кількість ОТГ, їх спроможність та самодостатність.

Важливо обрати найоптимальнішу модель, яка б влаштовувала як підприємців, так і фізичних осіб і нарешті дозволила б гармонійно розвиватися як великим містам, так і маленьким містечкам і селам.