Тенденція зменшення питомої ваги товарів з високою доданою вартістю в  українському експорті триває з часів здобуття Україною незалежності.

Ще у 2007 році в структурі наших поставок машини та обладнання (16,5%) посідали друге місце після чорних металів (44,5%).

У 2018 році серед експортних поставок не було жодного літака, автомобіля, судна, комбайна чи верстата, і в структурі експорту галузь опустилася на четверте місце.

Хоча за радянських часів Україна володіла унікальними технологічними розробками та виробництвами в галузі авіабудування, ракетобудування, суднобудування, військової техніки. Республіка виробляла понад 25% машин та обладнання СРСР, у тому числі для експорту.

До 2014 року українська машинобудівна промисловість виживала завдяки старим коопераційним зв'язкам, коли країна була інтегрована у радянські виробничі цикли і механізм розподілу праці та продуктивних сил. Після початку російської агресії ринок РФ закрився для нашої машино-технічної продукції.

Не будучи афільованим до ланок міжнародних ланцюгів створення додаткової вартості, наші машинобудівники опинилися за бортом глобальних процесів. Сподівання на швидке переорієнтування на ринки ЄС у зв'язку із створенням зони вільної торгівлі себе не виправдало через наявність технічних бар'єрів.

Зона вільної торгівлі діє з 2016 року, але не працює її складова — Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА), яка ще не укладена.

АСАА передбачає гармонізацію технічних регламентів, стандартів і процедур оцінки відповідності країн-учасниць до законодавства ЄС у певних сферах з подальшим взаємним визнанням оцінок відповідності і результатів випробувань.

Відповідно "безвіз" в ЄС у зоні вільної торгівлі мають сировина та напівфабрикати, а для технологічної промислової продукції технічні бар'єри не скасовані.

Для експорту в ЄС будь-якої технічної продукції її треба спочатку завезти у випробувальну лабораторію в ЄС для тестування на відповідність технічним регламентам, бо в Україні нема жодної акредитованої лабораторії.

В Україні склалася специфічна ситуація, коли вся система сертифікації чи оцінки відповідності успішно працює на зароблянні грошей з імпорту. Особливо пікантно це виглядає, коли товар походить з країн ЄС, а ми ще раз оцінюємо його на відповідність українським технічним регламентам, які ми недавно перейняли у ЄС.

Доки триватиме ця практика, угода АСАА підписана не буде.

У торгових операціях з ЄС вона повинна переорієнтувати наші технічні лабораторії та органи оцінки відповідності на обслуговування українського експорту. Тоді десятки органів з оцінки відповідності стануть непотрібними, а лабораторії змушені будуть або закритися, або технічно переозброїтися відповідно до вимог ЄС.

Схожа ситуація — із сільськогосподарськими продуктами при експорті до ЄС. Рослинна сировина йде вільно або в рамках митних квот, а група товарів харчової промисловості тваринного походження потрапляє під жорстке регулювання.

За серпневими даними Єврокомісії, у переліку українських фірм, погоджених для експорту продуктів харчування тваринного походження в ЄС, є 72 підприємства: 28 — з рибної галузі, 24 — з молочної, шість фірм з розведення слимаків, чотири — з галузі птахівництва, три — з переробки м'яса, чотири — з виробництва яєць.

Непокоїть те, що кількість таких підприємств відчутно не зросла із набуттям чинності угодою про вільну торгівлю. Так звані єврономери з переліку Єврокомісії вдалося зробити передусім фірмам з олігархічних орбіт.

Середнякам часто не вистачає фінансів, наполегливості в подоланні бюрократії,  компетенції та експертизи. Малі підприємства, наприклад, з розведення слимаків, пробиваються на ринок Євросоюзу винятково завдяки своїй інноваційності.

На жаль, з боку уряду відсутня програма просвітництва та заохочення переходу на європейські стандарти гігієни та безпеки харчових продуктів. При цьому уряд РФ, який, як прийнято вважати, налаштований проти ЄС, реалізовує програми сприяння експортерам із сертифікації продукції та виконання імпортних вимог.

Не дивно, що до переліку фірм, погоджених для експорту продуктів харчування тваринного походження в ЄС входять аж 657 російських підприємств.

Українську продукцію на шляху до полиць магазинів країн ЄС після подолання вимог до безпечності очікують чергові перешкоди у вигляді приватних стандартів, створених великими мережами чи секторальними об'єднаннями підприємців.

Такі стандарти якості і безпеки вищі за мінімальні, але за своєю суттю є прихованим протекціонізмом. Він прикривається гаслами захисту прав споживачів, бо розрахований, в першу чергу, проти новачків з-поза ЄС.

Проходження сертифікації коштовне і тривале, що сильно впливає на конкурентні переваги. Серед таких стандартів — Global GAP для овочів і фруктів, GMP — для фармацевтики,  GMP+ — для тваринних кормів, FSSC — для продуктів, FSC — для виробів з дерева. Є також з десяток стандартів BIO та Eco різних спілок.

Залишається сподіватися, що у керівництво Міністерства економіки та сільського господарства усуватиме технічні бар'єри в торгівлі з ЄС, що є основною проблемою на шляху української продукції на ринки стратегічного партнера.

Китай, наприклад, для просування своєї продукції на світові ринки не лише укладає двосторонні угоди про зони вільної торгівлі (наразі повноцінно діє лише з АСЕАН та Швейцарією), а й створює системи акредитованих в ЄС та США технічних лабораторій, яких там зараз налічується під дві сотні.

Уся технологічна продукція, що йде з Піднебесної в ЄС, отримує знак відповідності у себе в країні на основі протоколів випробувань китайських лабораторій.