Сьогодні Україна стикається з цілим пакетом змін та реформ, розробляється комплексна державна стратегія.

У рамках реформування економіки та її інтеграції у світову фінансову систему постає дуже резонне питання: як саме Україні досягти європейських ставок за кредитами? Лунає багато експертних думок, що Національний банк України відіграє в цьому основну роль, оскільки ставки банків за кредитами та облікова ставка регулятора начебто безпосередньо пов’язані.

Єдине, що залишається – спростувати цей поширений міф, аби уникнути хибного підмурівку для подальших реформ.

Вважається, якщо регулятор даватиме банкам рефінансування під низькі відсотки, то вони знизять ставки за кредитами.

Начебто банки дешеві гроші отримали, і з невеликою "націнкою" пропонуватимуть їх клієнтам. Це категорично не так.

Рефінансування – це кредит від Національного банку України, який надається банку, якщо на його кореспондентському рахунку не вистачає коштів для обслуговування зобов’язань за депозитами та виконання платежів клієнтів.

Це інструмент управління ліквідністю або платоспроможністю банку. Це надзвичайно короткостроковий кредит порівняно з класичним.

Він надається зазвичай на два тижні, але аж ніяк не на кілька років, як банківські кредити, ставки за якими повинні нібито автоматично впасти.

Єдине, що об’єднує класичний кредит українця та рефінансування (кредит) банку – це застава, яка необхідна для його отримання. 

Отже, з огляду на суттєву розбіжність в строках, на які банки отримують гроші та на які оформлюються класичні кредити українцям, рефінансування абсолютно точно не може бути використано для кредитування населення та бізнесу, а отже, і прямо впливати на кредитні ставки.

Звісно, опосередкований вплив існує, але він точно не є вирішальним. В історії фінансового ринку було дуже багато випадків, коли рух облікової ставки та ринкових ставок не співпадали.

Історія активізації популістів навколо теми рефінансування банків під кредитування економіки бере свій початок з давніх часів.

Останнім активним епізодом довгого рефінансування був досвід фінансової кризи 2014-2015 років, коли активна видача кредитів рефінансування була вимушеною, але абсолютно необхідною мірою.

Проте не для кредитування економіки, а для підтримки балансів банківських установ, які буквально розривало девальвацією гривні та дефолтами клієнтів за кредитами.

Згодом тенденція змінилась – банки стали "боротись" вже із надлишком ліквідності, і ще й на тлі відсутності безпечних варіантів її вкладення у нарощування кредитного портфелю.

В таких умовах НБУ навпаки пропонує банкам депозитні сертифікати, також на дуже обмежений термін – зазвичай ті ж 2 тижні.

Безпосередньо на відсоткову ставку за банківськими кредитами впливає рівень інфляції, який вже зв’язаний з обліковою ставкою регулятора.

Утримуючи високу облікову ставку, НБУ спонукає інфляцію до зниження, що забезпечує плавне, а отже, безболісне зниження ставок за строковими депозитами, які банки використовують як основний ресурс для кредитування.

До речі, інфляція в Україні дійсно знижується, хоча все ще далека від "європейської". За розрахунками НБУ, у 2020 році вона становитиме 5-6% порівняно з 9,8% за минулий рік та 8,8% сьогодні.

Саме зниження інфляції і є запорукою майбутнього зниження ставок за кредитами в Україні.

Як відомо, гроші люблять тишу і прогнозованість. Тому різке зниження облікової ставки може призвести до фінансової дестабілізації, якщо монетарний регулятор почне ігнорувати інфляційні ризики та демонструвати непослідовність.

Це може здатись парадоксальним, але "подарунок" у вигляді низької облікової ставки сьогодні вже через рік може стати причиною зростання вартості кредитів та нової кризи.

Чи цього ми насправді прагнемо? Тому не потрібно спекулювати обліковою ставкою, а краще спрямувати зусилля на зниження ризикованості кредитування в Україні, що матиме дійсно системний та реальний вплив на ринкові процентні ставки.