Щоразу, як до Верховної Ради вносять новий законопроект щодо регулювання медіації, тема набуває неабиякого розголосу.

Проте вона так само швидко забувається, як і ухвалення відповідного закону.

Кожен договір містить пункт, який зобов'язує сторони вирішувати всі спори шляхом переговорів. Якщо переговори не допомагають — звертатися до суду.

Не дарма існує таке розподілення. Переговори — більш ефективний інструмент з точки зору досягнення результату та економії часових і фінансових ресурсів.

При цьому в жодному договорі не простежується застереження про обов'язковість використання медіації при вирішенні спірних ситуацій. Хоча за своєю ефективністю остання перевершує переговори та (автоматично) суди.

Суд — найбільш звичний спосіб вирішення спорів. Щось пішло не так з виконанням домовленостей? Беремо адвоката та йдемо до суду примушувати іншу сторону чемно поводитися. Судовий розгляд підкріплюється авторитетом і примусом влади, тож бажано мати відповідний папірець з підписом та печаттю.

В реальності все інакше. Перевантажені численними справами та недоукомплектовані штатними працівниками суди просто не встигають розглядати справи в законодавчі строки та належним чином. Тобто спір може розтягнутися в часі на довгі роки з урахуванням апеляційної та касаційної інстанцій.

Ще є фактор рівня довіри до суду, який щойно відштовхнувся від дна. Судова система реформується, аби підвищити цей показник, але поки що він низький.

Нарешті, довгоочікуване рішення ще треба виконати. Мало хто полюбляє судитися заради самого процесу (адвокати не рахуються), усіх цікавить результат. Тут ми зіштовхуємося з наднизьким рівнем виконання судових рішень. Причини — неналежна поведінка боржників і неефективна система виконання рішень.

Отже, при зверненні до суду маємо високі витрати часу та фінансових ресурсів при неоднозначній ефективності з точки зору досягнення кінцевого результату.

Спосіб вирішення спору шляхом переговорів дозволяє досягти результату тут і зараз. Умова лише одна: спроможність сторін домовитися про прийнятний для себе результат. На переговори кожна сторона приходить зі своєю позицією і відстоює її. Саме це робить процес подібним до судового.

Проте позиція не завжди віддзеркалює той інтерес, який має сторона. Навіть досягнувши запланованого в переговорах результату, сторони не завжди залишаються задоволеними, що може призвести до появи нового спору.

Медіація — це вид альтернативного вирішення спору, до якого залучається нейтральна сторона — медіатор. Його завдання — налагодження комунікації між сторонами, допомога їм в аналізі конфліктної ситуації та у розв'язанні проблеми.

Медіатор не ухвалює рішень замість сторін, він підштовхує, направляє їх таким чином, щоби вони самі запропонували прийнятний варіант рішення. Медіація будується на трьох основних і непорушних принципах: добровільність участі, нейтральність медіатора і конфіденційність.

У багатьох країнах медіація демонструє високу ефективність. Те, що сторони самі знаходять рішення і добровільно беруть на себе зобов'язання з врегулювання ситуації, значно підвищує рівень добровільного виконання домовленостей.

В Україні медіація робить лише перші кроки. Не законодавчому рівні були спроби врегулювати це питання, але кілька законопроектів депутати так і не розглянули. Тим не менш, позитивні приклади застосування медіації уже є.

Міжнародна компанія, маючи намір вийти на новий ринок, провела маркетингове дослідження і виявила наявність локального продукту, який копіює її бренд.

Виробляючи стратегію захисту інтересів, компанія з'ясувала, що судовий процес може затягнутися на роки, за які компанія не відкриє новий ринок збуту, а локальний конкурент буде і далі заробляти на використанні чужого бренду.

Тоді була запропонована та проведена медіація. В результаті сторони не тільки знайшли взаємне прийнятне рішення, а й домовилися про неймовірні опції.

Міжнародна компанія розмістила виробництво на потужностях локального виробника, чим скоротила витрати та покращила логістику, а локальна компанія отримала доступ до технологій нового гравця, завдяки чому підвищила якість своєї продукції. Такий результат навряд чи міг бути досягнутий в суді.

Мене часто запитують, чи потрібна регуляція для медіації та чи може медіація існувати без профільного закону. Так, може існувати й існує. Саме тому краще відсутність регуляції, ніж поганий закон. До питання законодавчого врегулювання медіації слід підходити зважено, із залученням громадськості та експертів.