Україна нещодавно відзначила День фермера. Зазвичай у цей день більшість політичних сил дає поради аграріям і суспільству, як "відродити українське село, яке завжди було не лише колискою українського народу, а і його годувальником".

І одразу ж політики знаходять винних: в першу чергу це держава, яка не підтримує фермерів і село.

Потім — агрохолдинги, котрі впродовж останніх років стали своєрідними "цапами-відбувайлами" за все, що державна аграрна політика неправильно зробила в селі за минулі 28 років.

Та чи можна виключно галасливими обіцянками популістів про збільшення дотацій для фермерів врятувати українське село?

Адже фермерство в Україні і так досить прибуткове, а фермери за останні роки достатньо обросли "жирком" і часто конкурують за землю з великим агрокомпаніям.

Окрім цього, проблеми села залежать далеко не від сільського господарства чи від величини підприємства.

Економічна руйнація цілих регіонів, таких як північ Чернігівщини і Сумщини, тотальне безробіття серед низькокваліфікованої робочої сили та повна відсутність молодих кваліфікованих фахівців, розвалена інфраструктура, проблеми з екологією, відсутність нормальної медицини та освіти призводять до зубожіння і стрімкого скорочення сільського населення.

Цілі села зникають з мапи України.

Очевидно, що того села, яке більшість із нас пам’ятають з радянських часів, уже не вийде повернути.

Та якщо негайно не вжити стратегічних, державницьких заходів — незабаром Україна може пройти точку неповернення, коли буде вже запізно рятувати не лише села, але і багато районних центрів.

На моє глибоке переконання, для того, щоб вилізти з цієї крутої прірви, куди потрапила українська сільська місцевість, необхідно зробити наступне.

1) У новому уряді об’єднати напрямки сільського господарства, продовольства, екології, регіонального розвитку, земельних відносин, захисту прав споживачів, торгівлю аграрною продукцією та професійно-технічну освіту в одному міністерстві.

2) Надати новоствореному міністерству необхідне бюджетне фінансування і затвердити його незмінність на 5 років.

3) Завершити до кінця 2020 року реформу децентралізації, розпочату і втілювану урядом Володимира Гройсмана.

4) Запровадити спеціальний земельний податок з 2021 року на розвиток сільських територій та віддавати його весь об’єднаним територіальним громадам.

5) Запустити прозорий ринок земель сільськогосподарського призначення з 2021 року, який відповідає аграрно-політичним цілям держави.

6) Повністю реформувати трудовий кодекс, спростивши та дебюрократизувавши його до мінімуму з тим, щоб вивести сільський бізнес із тіні.

7) Продовжити ті системи підтримки агровиробників, запроваджені нинішнім урядом Гройсмана, які показали свою ефективність, а саме низку компенсацій: 30% вартості будівництва молочно-товарних ферм; 80% вартості посадкового матеріалу для закладення молодих садів, виноградників та ягідників; 25% вартості української сільгосптехніки і обладнання.

8) Запровадити нові комплексні дотації для молодих спеціалістів, що повертаються у сільські громади, включаючи пільгове кредитування житла, звільнити їх, наприклад, від сплати ПДФО на перші п’ять років після завершення навчання.

9) Розробити спільно з донорами систему дорадчих органів для малого та середнього бізнесу, заснувавши в громадах спеціальні центри дорадництва.

8) Провести екологічний аудит сільських громад та відпрацювати механізми щодо покращення екології в селах.

Звичайно, цей список ще можна і треба продовжити питаннями шкіл і дитячих садків, медицини тощо.

Хотілося б ще раз наголосити, що модернізація українського села може відбутися виключно комплексним шляхом, затвердженим та незмінним фінансуванням протягом п’яти років.

Для цього потрібна не лише політична воля уряду, парламенту та президента, але також команди досвідчених професіоналів, які точно знають, що і як треба робити! Хочеться вірити, що так і буде!