З набуттям чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС вітчизняне законодавство у сфері охорони довкілля динамічно змінюється.

Ухвалені фундаментальні для галузі закони: про оцінку впливу на довкілля та стратегічну екологічну оцінку.

Вони зобов'язують підприємства, галузь та державу враховувати екологічні ризики в усіх важливих рішеннях.

Змінюються також ставлення до екологічних проблем в суспільстві та вимоги до ведення бізнесу.

Очевидно, що екологічний аспект діяльності підприємств стає не лише вимогою часу, а й потужним маркетинговим інструментом.

За кілька років споживач стане ще більш вибагливим. Наявність екологічних сертифікатів буде одним з критеріїв при виборі будь-якої продукції. Підприємства, що не мають очисних споруд чи фільтрів, змусить подбати про них сам ринок.

В Україні є всі передумови для модернізації виробництв, та чи є у них кошти?

Дедалі частіше звучить теза: в Україні не існує механізмів та чіткого державного плану фінансування вимог, визначених, наприклад, національним планом скорочення викидів великих установок із спалювання. Цей документ, ухвалений Кабміном влітку 2018 року, держава зобов'язана виконати.

За 16 років Україна повинна провести глобальну модернізацію обладнання таких установок на майже всіх підприємствах з генерування електроенергії. Експерти оцінюють вартість реалізації проектів, розрахованих до 2033 року, 6,5 млрд євро.

Без фінансів це загрожує країні або зупинкою роботи енергетичних підприємств, зниженням виробництва електроенергії та розбалансуванням енергосистеми в Україні, або невиконанням міжнародних зобов'язань.

Досвід багатьох європейських країн свідчить про необхідність залучення держави у процес скорочення шкідливих викидів, створення дієвих механізмів фінансування таких проектів. Наприклад, у Польщі, Угорщині, Чехії, Румунії та Німеччині державні та приватні компанії отримували фінансову підтримку для таких проектів.

У ЄС форми державної підтримки протягом останніх 20 років мали різні форми: пряме фінансування екологічних проектів, субсидовані кредити, державні та банківські гарантії, податкове стимулювання, повернення екологічного податку.

Не краща ситуація і з водогосподарською галуззю. Два роки тому в Україні були затверджені національні правила приймання стічних вод в каналізацію міст. Це було не бажання водоканалів, а вимога європейської директиви.

Правила дали всім промисловим підприємствам п'ять років на облаштування локальних очисних споруд для попереднього очищення стічних вод.

Таким чином, підприємствам доведеться знаходити "зелені" фінанси і модернізувати виробництва. Та чи не ляже це додатковими затратами на споживача? Чи не призведе це до зупинки виробництв?

Екологічну модернізацію слід розглядати крізь економічну призму. У розвинутих країнах екологія стала інструментом розвитку, а не краху економіки. Що ж у нас? Пропоную розібратися з механізмом розподілу екологічного податку.

За заподіяну природі шкоду підприємства сплачують екологічний податок. Оскільки такий вплив об'єктивно неминучий, держава економічно стимулює суб'єкти господарювання скорочувати забруднення навколишнього середовища. Однак це у розвинутих країнах, а чи робиться це в Україні?

Державний механізм фінансування природоохоронних заходів в Україні наразі відсутній. Усупереч вимогам закону "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічний податок має лише фіскальну спрямованість і не використовується як економічний захід із забезпечення охорони природи.

Крім того, чинна редакція Податкового кодексу не передбачає надання пільг при оподаткуванні підприємств у разі реалізації ними екологічних заходів. 45% податку йдуть в держбюджет, 55% — у спецфонд місцевих бюджетів. На місцевому рівні гроші ділять так: 30% — в обласний бюджет, 25% — у місцевий.

При цьому з 1 січня 2019 року ставка за викиди вуглецю зросла у 25 разів до 10 грн за тонну. За попередньою оцінкою, сума надходжень становитиме близько 3 млрд грн. Ще 4-5 млрд грн країна отримує від зазначеного екологічного податку.

Це колосальні гроші. Куди вони йдуть?

Гроші витрачають не на усунення причин виникнення екологічних проблем, а на боротьбу з їх наслідками або просто "розмиваються" по кишенях чиновників. Їх можуть також перекинути на покриття пенсій або фінансування армії.

До того ж, у країні не так багато екологічних проектів, бракує фахівців, тому цим питанням не дуже цікавляться. Тим більше, з 2017 року місцеві бюджети істотну частину грошей просто не використовували або придумували схеми з присвоєння грошей через інші проекти. Кошти витрачаються хаотично, стратегія відсутня.

Скільки б уряд не підвищував податки, на рівні забруднення це не позначиться. Який є вихід?

Зменшити негативний вплив на довкілля можуть лише великі промислові підприємства шляхом екологічної модернізації.

Слід не просто збільшувати екологічний податок, а стимулювати підприємства інвестувати в екологічні заходи. Замість фіскального принципу "Забруднювач платить" слід використовувати принцип стимулювання "Забруднювач інвестує".

Щоб реалізувати такий підхід, необхідно дати змогу підприємствам зменшувати платежі з екологічного податку на суму здійснених екологічних інвестицій.

Певна річ, надходження до бюджету скорочуватимуться, але, як зазначають експерти PAEU, одночасно скорочуватимуться й видатки бюджету на боротьбу з наслідками промислових забруднень, оскільки усуватимуться їх причини.

Найголовніше — проведення екологічної модернізації автоматично запускає всі економічні процеси, тому що потрібно спроектувати природоохоронне обладнання для модернізації, а це робота для інженерів, налагодити його виробництво, а це робота для машинобудівників, побудувати споруди та змонтувати агрегати, а це робота для будівельників, підтримувати експлуатацію, а це справа промисловців.

У Верховній Раді є два проекти закону, що дозволяють підприємствам визначати, як витратити кошти від екологічного податку. Цей підхід простий і швидкий. Він пропонує надати підприємствам право використовувати до 70% нарахованого податку на компенсацію витрат з проведених природоохоронних заходів.

Підприємства, які негативно впливають на довкілля, як і раніше, повинні будуть звертатися до Мінприроди для отримання висновків і рекомендацій з оцінки впливу на довкілля задля усунення негативного впливу.

Підприємства реалізовуватимуть погоджені відомством проекти, після чого в наступні періоди зможуть знижувати нарахований екологічний податок, але не більш ніж 70%, на суму своїх витрат на екологічні заходи.

Таким чином, екологічний ефект може бути досягнутий швидше й ефективніше, оскільки запропонований спосіб компенсування витрат на природоохоронні заходи зручний для підприємств. Перевагою концепції є прозорий і перевірений на практиці механізм визначення переліку природоохоронних заходів Мінприроди.

Крім того, позитивним аспектом є відсутність необхідності мандрування частини коштів екологічного податку до державного бюджету і назад. Як результат — економія часу та відсутність бюрократичних перешкод.

Решту коштів від екологічного податку пропонується спрямовувати у державний бюджет. Мінприроди буде витрачати їх винятково на природоохоронні цілі. Таким чином екологічному податку буде повернуто статус цільового.

Цей підхід активно застосовується у багатьох країнах світу. Він також дає можливість бізнесу підвищувати екологічність своїх потужностей.

Ми нарешті будемо вирішувати проблеми в місцях їх виникнення — на підприємствах. Нарешті у профільного центрального органу виконавчої влади з'являться свої гроші. Нарешті бюджетні підприємства зможуть модернізуватися.

Основною перевагою запропонованого механізму є його простота. Не потрібно створювати додаткові органи й експертизи, чекати рішення чи погодження. У нас вже все є, просто береш і робиш, а потім компенсуєш, якщо отримав ефект.

Кошти екологічного податку — це близько 1% можливих інвестицій в довкілля. Навіть якщо будуть краще використані лише ці кошти, це стане важливим кроком до позитивних змін задля шансу України виконати природоохоронні зобов'язання.