Останнє розміщення українського боргу на тривалі терміни, хоча й за високими ставками, відновило роздуми про те, якими є фінансові стан та перспективи України.

Уряд рапортує про перемоги, проте кредитний рейтинг залишається на "сміттєвому" рівні В-.

Ми бачимо радісні повідомлення про профіцит державного бюджету, та поінформовані добре знають про його недовиконання за державними доходами і намагаються збагнути, як буде забезпечено фінансування усіх видатків восени.

Покращення настроїв фінансових ринків у короткостроковій перспективі жодним чином не усуває схвильованість щодо макрофінансової стабільності у середньостроковій перспективі.

На додачу до цього у міжвиборчий час українська дискусія щодо державної економічної політики оживилася за експонентою.

З одного боку, є багато заяв, версій чи міфів про політику недавно обраного президента.

З іншого боку, напередодні парламентських виборів у швидкому режимі формуються виборчі списки політичних партій, які мають брати участь у конкурсі ідей щодо соціально-економічного розвитку України.

Хоча за українською традицією все одно учасники партійних списків тяжіють змагатися на "конкурсах краси".

Окремі політики, особливо новоявлені, поспішають нагадати про себе програмними заявами, що натякають на певні бажані пости у державі.

На жаль, в цих бурхливих дискусіях часто не вистачає відповідальності за спільну справу – успішні реформи в Україні.

З прикрістю бачу, що відповідальності бракує не тільки, а іноді і не стільки "новим обличчям", але й урядовцям і депутатам, які досі посідають державні посади та відповідають за країну.

Україна сьогодні проходить черговий тест на демократію, а саме на політичну культуру наступності влади.

У цивілізованих демократіях заведено з честю віддавати владу та з повагою її приймати. Особливо, коли результат голосування більш ніж переконливий.

Утім замість демократичної передачі справ ми бачимо багато критики нової влади за те, що не є зробленим.

Ми бачимо парламент, який на схилі каденції плутає політичне опонування до президента із деструктивним опонуванням самій державі.

Ми бачимо урядовців, які демонстративно знімають з себе відповідальність, проте прямують на вибори прямо у міністерських кріслах.

Хочеться наголосити кілька ключових моментів. По-перше, державна політика, реформи – це не заручники дострокових виборів, а предмет безстрокової роботи!

По-друге, новий президент публічно заявив про підтримку загального курсу реформ, його наступність.

Страшилки щодо іншого сценарію так і не справдилися, і це вже позитивно оцінили фінансові ринки.

По-третє, до формування нового складу парламенту та уряду їхні попередники не втрачають політичної відповідальності за країну.

По-четверте, не варто перекладати відповідальність за власні промахи на тих, хто ще не встиг їх зробити.

Наведу для наочного та ключового прикладу ключові зобов’язання України щодо реформ у рамках програми співпраці з Міжнародним валютним фондом (див. таблицю).

Сьогодні причиною відсутності чергового траншу МВФ часто називають оголошення дострокових виборів.

Як видно, причина відсутності чергового траншу трохи інша – у невиконанні Україною взятих на себе зобов’язань. І перевибори відповідальних ще не відбулися.

Основні відхилення та відставання від програми реформ із МВФ

Деякі законопроекти, у тому числі стосовно фінансової сфери, перебувають у парламенті роками.

Наприклад, дійшло вже до того, що Національний банк сам впровадив захист прав споживачів фінансових послуг, не дочекавшись ухвалення Верховною Радою відповідного закону!

Але у більшості випадків без ухвалення закону просуватися далі неможливо.

Описане вище свідчить про збереження інституційної неспроможності державних інституцій до реформ.

Завдання, поставлені у чинній програмі співпраці з Міжнародним валютним фондом, нікуди не подінуться.

Парламент та уряд ухиляються від подання та ухвалення бюджетної декларації на 2020-2022 роки, хоча восени для успішних переговорів з МВФ окрім декларації потрібно буде демонструвати вже і наявність реалістичного проекту держбюджету-2020.

 А до погодження нової програми співпраці з МВФ бажано ще встигнути скористатися і можливостями поточної програми stand-by.

Тому замість критики того, що ще не зроблено, хочу нагадати про потребу завершити те, що вже не зроблено.

У червні-липні парламент ще має три тижні пленарних засідань, на яких можна ухвалювати важливі для країни рішення.

Формування нового уряду можливе тільки восени після прийняття присяги новообраними народними депутатами.

Звісно, новий уряд восени затвердить програму дій, проект державного бюджету, почне подавати законопроекти до парламенту. Але навіщо чекати?

За цей час можна зробити великий стрибок у реформах. Тож чому не можна завершити почате, виконати свою роботу?