Ринкову економіку доцільно розглядати як одне велике конкурентне змагання. Щось на зразок олімпіади.

Щоб змагання були ефективні всі повинні бути впевнені в їх чесності та рівності правил. Учасники не будуть готуватись та приймати участь в нечесних змаганнях.

Так само бізнес не буде інвестувати в економіку, де немає рівних правил. Ви можете мати гарну модель бізнесу, чудовий продукт, але неодмінно програєте, якщо ваш конкурент не платитиме податки та отримуватиме підтримку від чиновників, пільгові кредити, чи братиме участь в непрозорих державних закупівлях тощо.

Ризик недобросовісної конкуренції – це смерть для змагання, відповідно, смерть для ринкової економіки.

Якщо ви виконуєте нормативні документи і в тому числі платите податки, а хтось – ні, то ви неодмінно програєте.

Основа неконкурентної (олігархічної) економіки – постколоніальний синдром, а саме залишки владної системи та світогляду успадкованої від колишньої імперії.

Чи може бути вільною нація, що пригноблює інші нації? Ні, не може. Будь-яка титульна нація імперії приречена на власну неволю.

Звільнення ж пригноблених народів дає можливість звільнитись нації пригноблювачеві. Яке відношення мають ці тези до економічної ситуації в Україні? Пряме.

Імперії, щоб існувати слід позбавити пригноблені народи права на самовизначення, а для цього необхідно створити відповідну політично-правову систему, що включатиме в себе апарат насилля та позбавлятиме покорені народи реального впливу на владу, або занадто ускладнюватиме здійснення такого впливу.

Така система автоматично поширюватиметься на всю імперію, позбавляючи прав і свобод у тому числі націю-пригноблювача.

Найбільшою проблемою є те що імперська політико-правова система в принципі несумісна з ринковою економікою, а імперія в принципі не може бути успішною та розвиненою країною. Вона приречена бути пронизана системною корупцією. Чому?

Політико-правова система імперії може бути ефективною в напрямі пригнічення покорених народів виключно через існування в ній системи персонального впливу поза межами легального правового поля.

По-простому, вона повинна бути максимально централізованою та забезпечувати виконання будь-яких доручень "зверху" без залежності від наявності легальних на це підстав.

Зникнення в Чечні людей, або вбивства в Росії відомих політиків та правозахисників, сумнівні судові вироки – це все плоди системи персонального впливу поза межами публічного правового поля.

Чи може в таких умовах існувати вільне конкурентне змагання? Питання риторичне.

Будь-які централізовані системи управління, тим більше на які покладено функцію насилля (звісно не легітимізовану) схильні до формування в них специфічної наскрізної "етики", відомої в народі як "кругова порука".

Вирішення "питання" на будь-якому рівні забезпечує його підтвердження на будь-яких рівнях, що дає гарантію безкарності порушників.

Окрім внутрішньої "кругової поруки", такі владні системи також схильні домовлятись між собою для свого самозбереження.

Виникає справжній монстр-паразит, що починає жити за власними правилами та відчуваючи свою безкарність, шукає будь-яких шляхів до збагачення.

Імперії завжди лояльні до корупції – це їхня доля.

Наявність централізованих системи передбачає необхідність створення надмірної кількості нормативних документів, адже чиновники відділені від громадської думки та контролю, тому  повинні на підставі чогось діяти.

Виникає додатковий ризик підлаштування незручних нормативних актів під окремий бізнес, або просто їх ігнорування ним.

Купа нормативних інструкцій створюють переваги для наближених осіб. Відбувається міцне зростання влади та бізнесу.

На противагу невільній системі, основою вільної системи є схвалення громадою (легітимність) дій представників влади.

Наприклад, для суді, обраного громадою, непотрібно створювати надмірну кількість документів, щоб забезпечити мінімізацію ризиків відверто незаконних рішень.

Навряд чи він ризикне за гроші відпустити ґвалтівника або вбивцю, це матиме для нього фатальні наслідки.

Так само непотрібно створювати купу нормативних документів для бізнесу, який сплачує податки в свою громаду, де є "свій" суддя і прокурор.

Громада ввічливо попросить його це зробити для утримання доріг чи школи, і у випадку необхідності захистить свого сумлінного члена, виходячи з принципу солідарності від будь-чиїх неправомірних дій.

Якщо ви менеджер корпорації в "імперії", то у вас є гарантовано безкарна можливість для привласнення коштів вкладників.

Крім того, корпорація буде беззахисною перед централізованими правоохоронними монстрами.

У вільній країні, де реальна влада залежна від громад, для такого менеджера гарантовано наступить відповідальність.

Адже вкладниками корпорації будуть сотні шанованих у своїх громадах членів. Відповідно, у менеджера не буде жодних шансів домовитись з сотнями різних суддів та прокурорів.

До чого тут Україна, і яке відношення ми маємо до імперії?

Насправді ми організаційно та світоглядно залишились уламком імперії.

Політико-правова система України міцно впирається в радянські традиції, головні посадові особи не приховують свого бажання вирішувати питання шляхом персонального впливу поза межами правового поля, спираючись на успадковані від імперії традиції побудови централізованих владних систем.

Їм вторить колективна радянська свідомість, що вимагає від "доброго царя" чи уявної "влади" негайного вирішення всіх проблем без будь-якої власної участі.

Частиною невільної системи є і централізована бюджетна система - система розподілу, що заснована на корупції, адже для того, щоб кошти потрапили на місце, слід якимось чином мотивувати невмотивованих чиновників.

Тут у повній красі працює теорія ігор у відборі ефективних негідників. Виграють вибори ті, хто отримують більше фінансування через корупційну систему.

Відбувається стимулювання корумпованих чиновників централізованої системи неправомірними вигодами. А чесні програють в очах виборця, тому що нічого не роблять.

Один навіть дуже сильний лідер не може керувати та контролювати сотні тисяч чиновників.

Можливі винятки лише для маленьких країн або певних гібридних систем на зразок комуністичної партії Китаю, де певна централізаціє працює на основі специфічної партійної структури та в умовах особливої культури.

Тим не менше, саме обіцянки особистого персонального впливу є головними і чи не єдиними на виборах.

Я - "добрий цар" - кінцевий зміст усієї української виборчої агітації. Але чи могла вона бути іншою?

Для однієї частини населення (меншої), яка інтегрована у владу, наявний великий корупційний інтерес у продовженні такого існування, а у більшої частини бракує світогляду для розуміння природи процесів.

Такому світогляду просто нізвідки взятись – відсутній необхідний життєвий досвід.

Радянська свідомість громадян – джерело відсталості та бідності України. Про це – у наступній частині.