Експерти вважають, що у 2030 році близько 60% бідного населення буде жити у сільській місцевості.

В Україні ці масштаби ще більші: вже зараз процент бідного населення у сільській місцевості удвічі більший, ніж у містах.

Децентралізація — це один із шляхів вирішення проблеми бідності.

Ми вже маємо 886 об'єднаних територіальних громад, призначені вибори ще у 60 громадах. Динаміка доволі швидка. Мабуть, протягом наступних двох років ми будемо мати всі об'єднані територіальні громади.

Однак яким чином вони забезпечать реалізацію своїх повноважень? Яким чином вони забезпечать планування ресурсів, щоб покращити рівень життя у своїх громадах? Це головне питання, що ставиться перед політикою децентралізації управління земельними ресурсами та управління містобудуванням.

Проблема в тому, що у земельному та містобудівному законодавстві територія ОТГ відсутня як об'єкт. Є юридичний казус. За Земельним кодексом, є сільські і селищні ради, а ОТГ мають таку ж назву, хоча фактично є новими радами з іншими повноваженнями, більшими територіями, потребами та завданнями.

Стару систему важко до них прилаштувати, а державним органам складно не помічати тієї різниці, яка існує. Просто насаджувати на цю нову основу старі централізовані повноваження — це просто відтягувати процес реформ.

Чим більше буде ОТГ, тим гострішою ставатиме проблема. ОТГ потрібно управляти ресурсами і забезпечувати рівень життя вже зараз. Це виклик, бо наявні повноваження і дозвільні процедури не забезпечують нормального розвитку ОТГ.

Наприклад, візьмімо передавання землі громадам. У комунальну власність передано 1,5 млн га сільськогосподарських земель. Це мало дати можливість громадам вирішити свої проблеми і планувати використання землі та ресурсів.

Ми працювали з пілотними громадами у селі Кіпті Чернігівської області, селі Паланка Черкаської області, а зараз працюємо в шести областях. Бачимо типові проблеми громад: відсутність доступу до даних кадастру, відсутність меж, процедур, досвіду та інструментів для ефективного управління ресурсами.

Ми розробили такі інструменти і спробували навчити громади це робити.

Ми розробили програмні засоби, бо у 21 столітті продовжувати створення паперових звітів та документації немає сенсу. Це лягло у десять важливих кроків, які починаються із збирання й аналізу інформації. Ми можемо планувати територію, користуватися актуальними, достовірними і точними даними.

Разом з громадами ми побачили, що багато державних органів працюють на чиїсь відомчі інтереси, на створення фондів та архівів, а їхні дані не збігаються. Зокрема, дані кадастру і реєстру прав ведуться окремо і відрізняються.

Відсутність публікації даних та обміну інформацією між державними системами стала основою для тіньових схем щодо зміни власників та користувачів землі, рейдерських або просто корупційних схем.

Публічне управління землями за допомогою геоінформаційних технологій дає громаді можливість планувати територію, безпечно жити і вести відкритий діалог з бізнесом та громадськістю про раціональні способи використання ресурсів, ефективну і легальну оренду земель, запровадження бізнес-проектів у громадах.

Однак для цього, крім інструментів, потрібне загальне розуміння, що ОТГ може бути центральним органом, який зацікавлений у фінансуванні своєї території і має стимули управляти ресурсами на своїй території краще за інших. Саме тому ОТГ повинні бути в центрі регіональної політики.