На початку навчання у бізнес-школі наш клас поділили на групи і запропонували протягом години зіграти у гру "Дилема в'язня".

Вона полягає в тому, що два гравці можуть обрати варіанти "зрадити" або "не зрадити".

Якщо є впевненість у партнері, обопільна "незрада" дає обом найкращий результат.

Коли ж один дотримується цього принципу, а інший — ні, тоді болюче програє "лояльний".

Є і третій варіант, коли, зрадивши, програють обидва.

Дуже швидко ми переконалися, що стратегія "беззаперечної довіри" не працює у групі малознайомих людей. Пара зрад — і зрадниками стали всі.

Гарна новина в тому, що за великої кількості спроб стратегія зрад стає програшною. У серії міжнародних змагань комп'ютерних програм було доведено, що найкращі довгострокові підходи спираються на "освічену довіру".

Програми-переможці базувалися на апріорній довірі, прагматизмі — "добро повинно бути з кулаками", умінні прощати та відсутності заздрості — "я виграю, але нічого, якщо ти заробиш трохи більше".

Більш за те, еволюційні біологи вирахували, що популяції тварин, які керуються такими принципами, мають кращі шанси на стале існування й експансію.

На думку популярного економіста-лібертаріанця Стівена Хорвиця, прогрес людства напряму пов'язаний із змінами, які дозволяли зменшувати трансакційні затрати. Ідея полягає в тому, що чим легший обмін товарами і послугами, тим вища їх ліквідність, а відповідно й вартість, і тим краще працює економіка.

Є низка цікавих досліджень, які відстежують фактори впливу трансакційних витрат на рівень успіху чи занепаду країн. Окрім розвиненості ринкових інституцій, увагу економістів привертає роль суспільної довіри.

Крістіан Бьорнсков з Університету Aarhus, Данія, провів емпіричне дослідження та вирахував, що збільшення показника взаємної довіри в суспільстві на 10% транслюється в додаткове щорічне зростання ВВП на 0,5%. Україні це давало б понад 500 млн дол щорічно і далі, при зростанні ВВП, — більше.

Низка досліджень академічних інституцій і міжнародних організацій доводить, що низький рівень довіри веде до посилення регуляцій і гальмування бізнесів. На думку гарвардських дослідників, збільшення регуляцій формує ще більшу недовіру і бажання посилювати регулювання, навіть при розумінні корупційності уряду.

На відміну від покладів нафти чи інших природних ресурсів, довіра не дістається нації, а формується. Скандинавські країни, які мають найвищі рейтинги добробуту і Р2Р довіри (персон-ту-персон), називають її "золотом сучасності".

Кілька років тому я брав участь у майстер-класі відомого менеджмент-консультанта Ісака Адізеса, який допоміг сотням корпорацій бути кращими та успішнішими. Він спитав нас: "Що головне для менеджменту компанії?". У групи було багато варіантів відповіді: професіоналізм, досвід, інноваційність.

Мудрий дідусь, вислухав і сказав: "Так, це все важливо. Втім, я переконався, що головне — довіра. Решту речей можна купити, аутсорсити, але не це".

З ним важко не погодитися. У своєму житті я бачив кілька блискучих компаній, які занепали майже "на рівному місці" саме внаслідок руйнування довіри серед менеджменту або власників. Водночас, є безліч випадків, коли бізнеси із згуртованими командами проходили кризи і ставали сильнішими.

Довіра є там, де є чесність, послідовність і відповідальна свобода. Недавно мені потрапила до рук цікава стаття В. Міхайліна "Раб як антропологічна проблема", яка пояснює багато "хвороб" сучасного російського суспільства.

У ній наводиться цитата з дисертації американця С. Елкінза, що описує раба: "Самбо, типовий раб з плантації, був слухняним, але безвідповідальним, відданим, але ледачим, невимогливим, але схильним до злодійства та брехні". Там же — цитата з російського джерела середини 18 століття з описом російського кріпака.

"Леность, обман, ложь, воровство будто наследственно в них положено. Приготовленное общими трудами крадут, отданного для сбережения вычистить, вымыть, починить — не хотят. Определенные в начальство, в расходах денег и хлеба — меры не знают. Остатков к предбудущему времени весьма не любят и, будто как нарочно, стараются в разорение приводить".

Рабство у США і кріпацтво в Російській імперії були скасовані приблизно в один час — у 70-ті роки 19 століття. Чому ж така різниця в розвитку цих країн зараз?

Можливо, тому, що на той час кількість закріпачених в Росії становила майже 50% від загальної кількості населення. Якщо взяти так званих заводських і державних кріпаків, ця цифра виростає ще більше. У США ж рабів було близько 7%.

На відміну від Росії, де відбулася внутрішня колонізація населення, і "кріпацька" культура глибоко пронизала структуру всього суспільства, у США рабство існувало набагато менший проміжок часу і було засуджене як явище.

В СРСР колгоспно-радгоспна система і ГУЛАГ були форматами рабства 20 століття. А як вам факт, що у країнах Балтії кріпацтво було скасоване майже на півстоліття раніше, ніж по всій Російській імперії — у 1816 році? Не бачите тут причини більш швидкого прогресу у цих країнах?

Як розвивати довіру в нашій країні? На мою думку, ми рухаємося у правильному напрямку. Суттєве ціннісне прискорення українське суспільство отримало завдяки Революції гідності і героїчному опору російській навалі.

Усвідомлення свободи дає нам більше можливостей у світі, що швидко розвивається. Утім, на цьому шляху ще багато роботи для всіх: бізнесу, медіа, освітян, громад, політиків, кожного з нас. Як сказав мудрий Адізес, "якщо ви на правильному шляху, але не рухаєтесь, рано чи пізно вас знесе вантажівка".