Недавно Bloomberg розрекламував розпродаж хуторів-примар в Іспанії.

Симпатичний хуторець з будинками та кількома десятками гектарів землі можна придбати за менш ніж 90 тис євро.

Виявляється, половина іспанських муніципалітетів налічує менше тисячі мешканців, а значна частина території країни перебуває під ризиком депопуляції.

Як засвідчив у статті один з іспанських ріелтерів, що продав у 2018 році 40 таких хуторців, 90% були придбані іноземцями.

Читаючи це, я згадав свою розмову кількарічної давнини з французом, головою Комітету з економічної безпеки НАТО. Я спитав: "Патрисе, навіщо Євросоюз і Франція виділяють такі шалені кошти на підтримку сільського господарства?".

Він зробив паузу і подивився на мене очима людини, яка знає набагато більше, ніж говорить. "Миколо, якщо помре наше село, не буде Франції. Глянь на ці великі міста, це вже щось інше. Серце нашої нації, її сутність — у селах".

Втім, історію не спинити. Процеси урбанізації та індустріалізації аграрного виробництва виявилися сильнішими. Якщо нічого кардинально не зміниться, то замість 16% у 1900 році в містах у 2030 році житимуть майже 70% Нomo sapiens. У Японії цей показник вже зараз становить 92%, у США — 82%.

Поступово і в ЄС зрозуміли, що опиратися руху часу безперспективно. У 2018 році Єврокомісія запропонувала чергове скорочення витрат на підтримку агросектору.

У 2021-2027 роках ці витрати порівняно із сімома попередніми роками зменшаться на 5% до 438 млрд дол. Це становитиме 30% від спільного бюджету Євросоюзу на відміну від 45%, що були 20 років тому. Теж дуже непогано, як на мене.

З моменту започаткування Спільної аграрної політики ЄС у 1962 році європейські фермери отримали трильйони євро дотацій. Ті, хто відчули дух змін, стали аграрними промисловцями, підготувалися до нових трендів в уподобаннях споживачів, стали торгувати не продовольством, а ноу-хау. The winner takes it all...

Останнім часом світова преса багато пише про рецесію, яка наближається.

Йдеться радше не про катастрофу, а про уповільнення росту найбільших світових економік — ЄС, США та Китаю. Найпоширеніші ліки, які уряди прописують для "підтримання температури", — збільшення ліквідності, емісія, низькі облікові ставки. Ці гроші вливаються в банки, а через них — в корпорації та цінні папери.

Глобальний борг за останні два десятиріччя виріс майже утричі до 244 трлн дол або 318% світового річного ВВП. Багато це чи мало? Світовий ВВП за цей же період виріс пропорційно зростанню боргу майже в три рази. Тож розвиватися в борг, тим більше коли він дешевий, — це працює. Чи працювало?

Я люблю читати та дивитися виступи Рея Даліо. Його книга "Принципи. Життя і робота" викликає відчуття гармонії кришталево чіткої логіки та чесності. Даліо, до речі, не лише бізнесмен, а й популяризатор знань.

Наприклад, він чітко пояснює, як діє механізм економіки, і чому фондові ринки рухаються циклічно. "Краще з розумним втратити", а тут ще й навпаки — заснований Даліо фонд Bridgwater був прибутковим 25 з 28 років свого існування.

У 2018 році, коли більшість основних ринків "закрилися у червоному", Bridgwater, діяльність якого базується на неймовірній внутрішній прозорості, заробив майже 15% річних. Висновок: не треба брехати, особливо собі.

Так от, в останні роки Даліо разом з багатьма світлими умами сучасності попереджає про необхідність глибокого реформування економічної парадигми сучасного капіталізму. Річ у тім, що зростання економік розвинених країн в багатьох випадках призводить до поляризації суспільної матерії.

Гроші роблять гроші, багаті багатшають, середній клас бореться за можливість ним залишатися. Про це багато пишуть і знімають. Мені сподобався документальний міні-серіал Deutshe Welle Inequality — how wealth becomes power, на жаль, лише англійською. Є ще цікавий фільм ВВС про Карла Маркса.

Проблема в тому, що капіталізм так не працює. Товари і послуги, які виробляються і надаються, повинні споживатися. З того, що мільярдери і мільйонери збільшують статки і вкладають у нові активи, часто синтетичні, які не сприяють розвитку економіки, у споживачів не з'являється більше можливостей купувати.

Реальна економіка гальмує, а вливання дешевих грошей у традиційні корпорації і банки не допомагає. Дешевше вже нема куди. Треба міняти щось інше.

Я не маю сумніву, що рішення з трансформації капіталізму у нових економічних умовах знайдеться. Консенсус серед фінансових аналітиків такий: світ протягом року-двох пройде через кризу і рецесію. Потім буде нова хвиля зростання. Пост-індустріальний світ ще швидше трансформуватиметься в інформаційний.

Де тут Україна, громада, компанія, родина, кожен з нас? На ці питання нема однозначної відповіді. Зрозуміло одне: рішення на кожному рівні повинні ухвалюватися з розумінням сучасних глобальних змін. Включаючи найбільш обговорюване рішення про те, кому віддати свій голос на виборах.

В науці і житті є принцип "лезо Оккама": все слід спрощувати доти, доки це можливо. Застосовуючи це до поточної ситуації, треба подумати і вирішити, у якому випадку буде більше шансів для створення найбільш сприятливих умов для нової хвилі розвитку бізнесу в Україні, комфорту для інвестицій і приходу в нашу країну не спекулятивного, а довгострокового капіталу.

Світ зараз "залитий" грошима — їх дуже багато. Тільки Україну вони поки оминають. Ключова причина, яку я чув з вуст сотень інвесторів, — відсутність верховенства права та корупція. Я глибоко переконаний, що це можна змінити, і це нескладно. Треба просто мати таку мету і твердо йти до її реалізації.

Повертаючись до спустілих сіл: урбанізація та концентрація населення відбуваються не лише вертикально — село-місто, а й горизонтально — люди переміщаються на простори, які дають їм більше комфорту, безпеки, перспектив.

Ми є свідками того, як тисячолітня ера влади фінансового капіталу трансформується в нову епоху — домінування "інформаційного капіталу".

Big data, криптовалюти, фінтех, потужні соціальні медіа, шерінгова економіка — це ознаки "нового часу". Саме Людина Освічена, яка, за теорією Юваля Ноя Хараре, поступово перетворюється на Homo Deus, буде ставати найбільш цінним активом в інформаційному суспільстві майбутнього.