Рівно десять років минуло з моменту, коли Юлія Тимошенко та Володимир Путін досягли консенсусу щодо газових стосунків між Україною та Росією.

"Нафтогаз" та "Газпром" уклали угоди з купівлі-продажу і транзиту газу, які діють досі. Проте їх застосування виявилося дискримінаційним для "Нафтогазу". Змінювати це довелося через Стокгольмський арбітраж. Які причини?

Бери — качай — плати

У контракті, підписаному після переговорів Тимошенко та Путіна, сторони прописали правило "бери або плати", чим зобов'язали Україну з 2010 року купувати 52 млрд і більше куб м газу. При купівлі меншого обсягу Україна мусила щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд куб м газу. Його реекспорт заборонили.

Які мотиви спонукали представників України погодитися на такі умови, зрозуміти складно, проте наслідки такого контракту оцінити неважко. Для розуміння масштабів катастрофи досить пригадати, що у 2018 році країна імпортувала 10,6 млрд куб м газу з Європи — з Росії імпорту не було. Навіть якби країна купила цей обсяг у РФ, то за угодою 2009 року довелось би доплатити ще за 31 млрд куб м.

Не дивно, що на момент винесення у грудні 2017 року Стокгольмським арбітражем вердикту про десятикратне зменшення зобов'язань щодо купівлі газу Україною у "Газпрому" претензії російської сторони через "недобір газу" за 2012-2017 роки сягали 56 млрд дол. Лише рішення арбітражу врятувало Україну від катастрофи.

Водночас, укладаючи контракт на транзит газу, сторони не описали принцип "качай або плати" настільки ж ретельно. У тексті можна прочитати, що "Газпром" щорічно транспортуватиме через ГТС України не менше 110 млрд куб м газу, проте згадок про санкції за невиконання таких зобов'язань в угоді нема.

Як результат, виборюючи справедливість у Стокгольмі, "Нафтогаз" був вимушений опиратися винятково на збитки, яких Україна зазнала у 2009-2017 роках через значно менші обсяги транспортування палива. Арбітраж оцінив їх 4,6 млрд дол.

Спеціальна ціна

Ще одним ключовим параметром контракту купівлі-продажу є формула розрахунку вартості газу та його базова ціна. За угодами 2009 року базову ціну заклали на рівні 450 дол — саме через цю цифру та застосований підхід до розрахунку контрактної ціни на її основі українці роками переплачували Росії за газ.

Цифру 450 дол уперше запропонував "Газпром" під час переговорів з "Нафтогазом" у 2008 році. Тоді її вирахували просто: від ціни газу на німецькому хабі відняли вартість транспортування газу до Німеччини. Цікаво, що цей принцип запропонував "Газпром", українська делегація відстоювала інший підхід.

На момент завершення переговорів ринкова ситуація змінилася і цифра 450 дол значно перевищувала рівень "хаб мінус транспортування". На жаль, замість прямої заміни базової ціни на актуальну сторони застосували тимчасову "знижку".

Такі домовленості дозволили Путіну та Тимошенко "зберегти одне одному обличчя". Кожен міг вийти до своїх виборців з виглядом переможця: росіяни досягли бажаного, а українська сторона могла похизуватися тимчасовою знижкою.

Реальна картина стала зрозумілою дуже швидко: з 2010 року українські споживачі отримали ціну на рівні, значно вищому за європейський. У підсумку Україна переплатила "Газпрому" за поставлений газ від 16,8 млрд дол до 28,8 млрд дол.

Натомість у транзитному контракті тарифні ставки безпідставно занизили. За розрахунками "Нафтогазу", представленими в арбітражі, Україна недоотримала від "Газпрому" за транзит близько 17 млрд дол.

"Золоті" знижки

Варто окремо зупинитися на "знижках", які Росія пропонувала Україні замість ринкової ціни. Зокрема, мова про Харківські угоди, підписані Віктором Януковичем.

Згідно з ними, ціну російського газу для України зменшили на 100 дол. Платою за це стало продовження терміну базування російського Чорноморського флоту в українському Криму з 2017 року до 2042 року. Саме бази ЧФ Росії у 2014 році стали основою для розгортання окупаційних сил на півострові.

Ще один етап "знижок" — угоди, досягнуті Януковичем і Путіним у грудні 2013 року.

За ними ціна газу повинна була знизитися з 480 дол до 268,5 дол.

Плата за це — відмова від асоціації України з ЄС та "інтеграція" газових галузей України та Росії.

Безумовно, відповідальність за Харківські угоди і відмову від суверенітету лежить на Януковичі. Проте газові угоди 2009 року створили для цього чудове підґрунтя.

За період до перемоги "Нафтогазу" у Стокгольмському арбітражі Україна зазнала безповоротних втрат на 32,1 млрд дол, кожна українська родина — на 61 тис грн. Якби "Нафтогаз" не домігся перемоги над "Газпромом", то Україна додатково втратила б 94,7 млрд дол, а кожна українська родина — 177 тис грн.

Багатомільярдні втрати, домінування "Газпрому" та хистка позиція "Нафтогазу", невпинний рух України в "обійми" Москви — ось наслідки, здавалося б, безневинних формулювань та цифр, закладених у газові угоди десять років тому.