У перший день 2019 року єдина європейська валюта відсвяткувала двадцятирічний ювілей.

Утім в євро є ще кілька днів народження - наприклад 1 січня 2002 року, коли він з'явився в готівковому обігу.

Чи не менше підстав вважати днем народження європейської валюти і 13 березня 1979 року, коли її прообраз з'явився під ім'ям "екю" (походить від European Currency Unit - "європейська валютна одиниця").

 1 січня 1999 року екю був замінений на євро з розрахунку 1:1.

У валютний союз увійшли Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція.

Через два роки в єврозону увійшла Греція. У 2007 році перейшла на євро Словенія, в 2008 році - Кіпр і Мальта, в 2009 році - Словаччина.

У 2011 році в зону євро увійшла Естонія. У 2014 році за нею пішла Латвія, в 2015 році - Литва. Таким чином, в єврозону входять 19 держав.

 Щоб увійти в зону євро, країна повинна відповідати п'яти умовам:

 - інфляція не може перевищувати усереднений рівень трьох країн ЄС з кращими показниками більш ніж на 1,5 відсоткових пункти;

 - середній рівень відсоткових ставок за довгостроковими кредитами не може перевищувати середній показник тих же трьох країн більш ніж на 2 відсоткових пункти;

 - бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% від ВВП;

 - загальний держборг не повинен перевищувати 60% від ВВП;

 - країна повинна два роки бути членом Європейського механізму регулювання валютних курсів (ERM II).

За рахунок відмови від грошово-кредитного суверенітету країни, що увійшли до єврозони, розраховували знизити вартість запозичень і забезпечити більшу свободу для торгівлі, капіталу і робочої сили.

Номінальне зближення інфляції і процентних ставок одразу після введення євро справді спостерігалося.

Однак країни з більш високою інфляцією поступово втрачали конкурентоспроможність і можливості для зростання економіки.

Притоки капіталу в менш розвинені країни єврозони посилювали циклічні коливання, підвищуючи системні ризики і закріплюючи розрив у продуктивності праці.

Уряди країн єврозони виявилися нездатними запровадити належний рівень бюджетної дисципліни і провести структурні реформи, що призвело до макроекономічних дисбалансів.

Важко пояснити, чим керувалися ідеологи створення валютного союзу, які благословили вступ до нього країн з настільки різними станом держфінансів: Німеччина з дефіцитом держбюджету і колосальним профіцитом торгового і платіжного балансів, Ірландія і Іспанія з профіцитом бюджету (так, на момент вступу у зону євро було саме так) і дефіцитом балансу зовнішньоторговельних операцій, Греція, в якої держбюджет, торговий і платіжний баланси були хронічно дефіцитними.

У результаті реального зближення навіть між "старими" членами валютного союзу так і не відбулося.

Якщо в Німеччині розмір ВВП вже значно перевищив докризовий рівень, то в Італії він повернеться до колишніх значень не раніше середини 2020-х років.

Передбачалося, що єврозона стане вдосконаленою версією золотого стандарту - країни із зовнішнім дефіцитом в разі потреби зможуть отримувати фінансування ззовні.

Але якщо джерело фінансування вичерпається, економічна активність в країнах, які розраховували на зовнішнє фінансування, почне скорочуватися.

Безробіття зросте, рівень заробітних плат впаде, що призведе до "внутрішньої девальвації". Це ми і бачили на прикладі Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Португалії після кризи 2008 року.

У довгостроковій перспективі це зможе привести до балансу між зовнішніми платежами та фіскальними рахунками. Але тільки через багато років мук і поневірянь.

 Економічний оглядач The Financial Times Мартін Вульф у 2014 році висловився досить влучно: "Жителі єврозони проявили вражаюче терпіння перед обличчям високого безробіття і сильного економічного спаду. Але їх терпіння не може бути безмежним. Якщо можновладці будуть і далі захищати існуючу політику, результатом, ймовірно, стане популістська реакція".

 Вульф як у воду дивився - за останні 5 років партії з популістськими вподобаннями прийшли до влади в Греції, Італії, Польщі, посилилися популістські нахили влади Угорщини.

 Показово, що свого часу Великобританія і Данія залишили за собою право не приєднання до майбутнього валютного союзу.

Швеція, яка приєдналася до ЄС у 1995 році, не була настільки передбачливою, як Данія і Великобританія, щоб відразу домовитися про право залишити власну валюту.

Тепер, згідно з договором, вона зобов'язана ввести в обіг євро на своїй території.

Швеція легко виконує чотири перших умови для вступу в зону євро, проте від участі в ERM II ухиляється.

У країні прийнятий закон, згідно з яким Швеція поміняє крону на європейську валюту тільки після того, як це питання буде схвалено на референдумі.

Влада Польщі чотири рази переносила дату вступу в зону євро, і ця дата так і не встановлена.

Відповідно до соцопитувань, 64% поляків вважають, що після введення євро їхнє фінансове становище погіршиться, і лише 11% сподіваються на позитивні зміни.

Декілька років тому лідер правлячої в Польщі партії "Закон і справедливість" Лех Качинський сказав - "Ми вступимо в зону євро років через 40 ...".

Не тільки Польща, а й Чехія з Угорщиною так і не визначилися з датою вступу в зону євро.

Чому деякі країни не поспішають приєднуватися до євро? Справа в тому, що введення євро передбачає відмову від монетарного суверенітету.

Члени єврозони передають контроль над ключовими ставками до Франкфурта, де знаходиться штаб-квартира Європейського центрального банку (ЄБЦ), і відмовляються від девальвації валюти - заходу, без якого в кризові часи буває дуже складно обійтися.

У важкі часи подібні мінуси можуть переважувати переваги відсутності обмінних транзакцій і привабливості для інвестора інструментів, номінованих в євро.

 Швидше за все, перші 20 років єдиної європейської валюти пройшли не зовсім так, як хотілося її ідеологам.

Але євро визнаний невід'ємним елементом європейської інтеграції. Згідно з останнім опитуванням Євробарометра, підтримка євро знаходиться на дуже високому рівні - 74%, тоді як проти цього виступає менше 20% населення країн єврозони.

Навіть Італія, одна з найбільш скептично налаштованих до євроінтеграції країн (італійський популістський уряд без сорому планує порушення правил єврозони), демонструє переважну більшість у підтримці євро - 68% проти 18%.

Системоутворюючий недолік єврозони полягає в тому, що міністерства фінансів країн єврозони мають право оподаткування в євро, який емітує незалежний ЄЦБ, але при цьому загального мінфіну в єврозоні не існує.

 Отже, відсутня можливість проведення узгодженої фіскальної політики. Як подолати цю проблему? Обрано нетривіальне рішення.

У червні минулого року А.Меркель і Е.Макрон виступили з пропозицією сформувати єдиний бюджет єврозони паралельно з існуючим бюджетом ЄС (правда, як буде наповнюватися цей бюджет, поки не вирішено).

За словами Меркель, він повинен сприяти зростанню інвестицій і привести до поступового згладжування різниці в розвитку економік країн, в яких діє єдина європейська валюта.

Макрон заявив, що це буде "справжній бюджет з щорічними статтями доходів і витрат".

Перед цим МВФ відкрив експертну дискусію про необхідність створення в зоні євро "центрального податкового стабілізаційного механізму" - стабфонду єврозони.

На його формування, за розрахунками МВФ, буде потрібно виділяти 0,35% ВВП країн зони євро в рік.

Розроблена і "дорожня карта" Єврокомісії щодо поглиблення економічної і валютної інтеграції союзу: вона передбачає створення Європейського валютного фонду і введення посади загальноєвропейського міністра економіки і фінансів, посилення бюджетної дисципліни та підтримку країн в проведенні структурних реформ.

 Напевно, з урахуванням намірів реалізувати ці плани міністр фінансів Німеччини О.Шольц заявив в інтерв'ю газеті Rheinische Post, що зараз європейська валюта досягає успіху.

Він підтвердив, що міністри фінансів країн-членів єврозони будуть робити все можливе, щоб зберегти євро.

Однак ще одна фраза з того ж інтерв'ю Шольца не віє оптимізмом щодо єдиної європейської валюти: "Тепер в хороші для нас часи необхідно переконатися, що зона євро готова до гірших часів".

Будемо сподіватися, що гірші часи, якщо вони все ж мають бути, єдина європейська валюта переживе гідно.

Але як би там не було, вважаю, що двадцятий член європейського монетарного союзу в найближчі роки не з'явиться ...