Як гривні стати грошима

Ця стаття про українські гроші — гривню. І про те, що має робити Національний банк України, якщо ми хочемо, щоб українці стали заможними.

Існує три класичні функції грошей:

– міра вартості (unit of accounting);

– засіб обігу (medium of exchange);

– засіб заощадження (store of value)

Міра вартості означає, що грошова одиниця використовуються для оцінки відносної вартості різних товарів та послуг, розрахунків прибутків та видатків людьми, організаціями, державою.

Коли українська сім’я веде свій бюджет у гривні, розраховуючи, наприклад, скільки грошей цього тижня потрібно на їжу, а скільки – на ліки, тоді гривня виконує свою першу функцію (міра вартості чи одиниця розрахунку).

Засіб обігу означає, що люди і організації платять зарплати та сплачують за товари і послуги у гривні. А не, скажімо, в доларах чи євро, або за допомогою бартеру.

Засіб заощадження означає, що грошову одиницю можна використати не лише для розрахунків прямо зараз, але і для майбутніх витрат.

Для цього потрібно, щоб вартість гривні — її купівельна спроможність — не дуже швидко змінювалась. Тоді заощадження в гривні матиме сенс.

Українська гривня виконує перші дві функції відносно добре. Закон вимагає, щоб всі розрахунки всередині економіки України були у гривні. Це стосується і безготівкових платежів.

З готівкою є винятки. Інколи, наприклад, купують квартири чи машини за готівкові долари. І навіть готівкові (сірі) зарплати часто платять в доларах.

А ось з заощадженнями проблема. За історію свого існування інфляція гривні склала 1731%. Періоди відносної стабільності курсу гривні і низької інфляції змінювались кризами.

Кілька разів гривня втрачала значну частину своєї вартості за дуже короткий проміжок часу.

Така ж сама історія була і з радянським карбованцем. Уряд УРСР періодично проводив грошові реформи які знецінювали заощадження людей у десять разів.

Знецінення гривні, її непередбачуваність унеможливлює використання гривні як інструменту для заощаджень. Слабкість банківської система та відсутність ринку капіталу не дозволяють створити надійні активи для заощаджень, прив’язаних до гривні.

Як результат, українці або не заощаджують, або намагаються заощаджувати в іноземній валюті. Більш заможні інвестують в нерухомість або виводять свої заощадження за кордон в розвинуті країни.

Відсутність заощаджень має два прямі негативні наслідки для українців і української економіки. Перший — люди не мають накопичень на старість чи для трагічних особистих ситуацій (хвороба, втрата роботи тощо).

Другий — немає внутрішніх заощаджень, немає внутрішнього ринку капіталу та внутрішніх інвестицій в економіку. Це підвищує ціну капіталу для бізнесу та сповільнює економічне зростання.

Національний банк України відповідає за грошово-кредитну політику в Україні. Тому головною задачею Національного банку України на наступні 10-20 років має бути приведення інфляції до низького рівня та підтримання стабільності фінансової системи.

Якщо ці дві мети будуть досягнуті, люди повірять в гривню та українську банківську систему. Внутрішні заощадження та інвестицій збільшаться, а ціна капіталу для бізнесу впаде.

Економісти кажуть, що інфляція — це пограбування людей. Це так, тому що інфляція знецінює заощадження і, таким чином, робить людей біднішими.

Але в Україні ситуація ще гірша. Через великі ризики інфляції і її непередбачуваність люди взагалі майже не заощаджують. Щоб це змінити, ми маємо приборкати інфляцію.

А це, в свою чергу, потребує незалежного і компетентного Національного банку, для якого цінова та фінансова стабільність є головними пріоритетами.

Колонка надана Київською школою економіки.

Співавтор — Тимофій Милованов, член Ради НБУ, почесний президент Київської школи економіки