Податкова сторона е-декларування: коли статки більші за доходи

У своїй роботі ми наштовхнулися на методичні рекомендації ДФС.

Це своєрідні внутрішні інструкції для податкових органів щодо перевірок та нарахування податків е-декларантам — суб'єктам декларування за законом "Про запобігання корупції".

У відкритому доступі ці рекомендації чомусь відсутні. ДФС надала їх нам лише на запит про надання публічної інформації.

Цікавий він тим, що передбачає застосування непрямого методу визначення та оподаткування доходу платників. Про що йдеться?

Після розкриття інформації про справжні статки чиновників в результаті е-декларування в суспільстві виникли питання щодо походження їхніх багатств і щодо того, чи сплатили вони податки з доходів, за які все це було придбано. У руках податкової такі питання легко перетворилися на profit.

За рекомендаціями, фіскали порівнюють розмір статків е-декларанта з даними їхньої внутрішньої бази щодо його доходу з 1998 року. Якщо вартість майна декларанта перевищує розмір задекларованих доходів, то різницю податківці планують обкладати податком на доходи фізичних осіб.

Наприклад, за е-декларацією, вартість майна оцінена 1 млн грн, тоді як податків сплачено лише з 0,5 млн грн. Отже, на інші 0,5 млн грн слід нарахувати податок.

На перший погляд, такий підхід видається правильним: якщо є майно, то на його придбання мусив бути дохід, з якого слід було сплатити податки. Однак чи є цей підхід законним та справедливим? На наш погляд — ні.

Він не враховує, що дохід міг бути отриманий до 1998 року, і перекладає тягар доведення на платника податків, що не відповідає базовим принципам податкового законодавства. Цей принцип не враховує, що платник міг отримати дохід, який не оподатковується або оподатковувався податковим агентом.

Крім того, такий підхід не враховує встановлені законом трирічні строки для проведення перевірок податковими органами та строки для зберігання документів платниками, а також ігнорує значний міжнародний досвід з цього питання.

По-перше, чому податкова перевіряє декларантів саме з 1998 року? Тому що у 1998 році почала працювати персоніфікована база ДФС щодо доходів фізичних осіб. Тобто інформація про доходи платників є лише за цей період.

Податківці не враховують, що майно могло бути придбане з доходів, отриманих до 1998 року. Отже, потрібно з'ясовувати розмір доходів з початку життя чиновника.

Цю проблему податківці намагаються обійти просто: примушують платника доводити джерело і рік походження доходів. Мовляв, якщо платник з чимось не згоден, нехай документально доведе, що отримав доходи до 1998 року.

На щастя, це незаконно. Платник не повинен нічого доводити податківцям. У сфері податків діє презумпція правомірності рішень — невинуватості платника податків.

Платник за замовчуванням є законослухняним — вважається, що він дотримується законодавства і сплачує всі податки. Якщо податкова вважає, що платник порушив закон, то саме вона повинна довести наявність порушення.

Вимога податківців надати документи за давній період суперечить Податковому кодексу, за яким платник не зобов’язаний зберігати документи понад трьох років.

По-друге, недостатньо просто встановити, що платник отримав дохід певного розміру з 1998 року і не задекларував його. Аби його оподаткувати, потрібно точно знати джерело походження доходу. Річ у тім, що багато видів доходів не були об'єктом оподаткування, тому ДФС не може побачити їх у своїй базі.

Наприклад, декрет Кабміну "Про прибутковий податок з громадян" передбачав низку доходів, які не оподатковувалися: доходи від продажу самостійно вирощеної аграрної продукції, успадковане та подароване майно, виграші в лотереї, надходження від депозитних рахунків у банках, у тому числі — в іноземній валюті.

Тобто платник міг цілком законно не декларувати отриманий дохід, а зараз його намагаються за це покарати.

Більше того, фізична особа не повинна декларувати дохід, якщо вона отримує його від податкового агента, наприклад, від свого роботодавця. Не виключено, що в далекому 1998 році платник отримав дохід від податкового агента, а той не виконав свого обов'язку з декларування виплаченого доходу.

Тому метод податкової у деяких випадках може призвести до покладення на е-декларанта відповідальності за порушення, вчинені третіми особами.

По-третє, перевірка платника за межами 1 095 днів порушує обмеження Податкового кодексу. Незаконність перевірки робить незаконними здійснені в її результаті нарахування податків — такий висновок Верховного Суду.

Податківці і в цій частині намагаються піти в обхід. Вони посилаються на те, що строк давності не застосовується до періодів, за які платник не подав декларацію.

Цей аргумент теж не переконливий, оскільки за буквою закону зазначений виняток стосується строків давності для нарахування податків, а не для проведення перевірок. До того ж, щоб застосувати цей виняток з правила, потрібно довести, що платник не подав декларацію за певний період.

Оскільки платник не зобов'язаний понад трьох років зберігати податкові документи, до яких належать і декларації, то податкова не може змусити платника доводити, що він подавав декларації у ці давні періоди. Сумнівною є і законність застосованого ДФС непрямого методу обрахунку доходу та податку.

Зокрема, сума податку обраховується не на підставі прямої інформації про дохід платника, а виходячи з даних, які опосередковано вказують на наявність у нього такого доходу. У цьому випадку для визначення доходів беруться витрати декларанта, здійсненні для отримання статків. Однак Податковий кодекс не дозволяє фіскальним органам застосовувати цей метод нарахувань.

Сумнівним підхід податківців є і в контексті міжнародного досвіду. Підхід ДФС подібний до методу приросту активів Net Worth Method з інструкцій Internal Revenue Manuals, який застосовується податковою адміністрацією США.

Його суть у тому, що визначається приріст статків платника за певний період, який порівнюється із задекларованим доходом. Якщо такий дохід суттєво менший за суму приросту статків, то це вказує на наявність ухилення.

При застосуванні такого методу в США керуються правилами, виробленими Верховним Судом США у 1954 році у справі Holland v. United States.

1. Обов'язково повинен бути встановлений початковий показник статків платника, який буде базовим при розрахунку приросту активів.

2. Податкова повинна бути здатною спростувати обґрунтовані пояснення платника щодо відсутності порушень з його боку. Недотримання цього правила, на думку Верховного Суду США, може призвести до серйозної несправедливості.

3. Податкова повинна встановити, що збільшення активів платника є оподатковуваним доходом.

Питання щодо того, чи відповідає підхід ДФС цим правилам, риторичне.

Застосування таких непрямих методів можливе лише після проведення всеукраїнського "нульового" декларування, в межах якого платники оцінили б і задекларувати б точну вартість майна. Від цієї відправної точки податкова в подальшому відштовхувалась би для розрахунку незадекларованих доходів.

Поки таке декларування не проведене, неопубліковані методичні рекомендації ДФС, на наш погляд, незаконні.

Платникам податків, які зіткнулися з описаним методом податківців, радимо не піддаватися на провокації і не пригадувати перелік доходів, які можуть пояснити походження задекларованого майна. Під час пригадування без достатніх документальних відомостей можна, як кажуть, "вийти самим на себе".

Платникам слід наполягати на презумпції невинуватості та неприпустимості перекладення на їхні плечі тягаря доведення. Якщо податкова не може точно встановити джерело доходу платника, немає підстав і для нарахування податку.

Дотримання податковою чи іншими державними органами законної процедури є значно вищою суспільною цінністю, ніж бажання покарати особу, яка недоплатила податки. Нині йдеться про порушення процедури оподаткування чиновників, а завтра свавілля може дійти до будь-кого, хто не подобатиметься податковій.

Співавтор — Михайло Гринькевич, юрист юридичної фірми Sayenko Kharenko