Чому Україна не може стати експортером газу до Європи

У 2017-2018 роках ми прийняли законодавчий пакет, який суттєво полегшив умови ведення бізнесу для видобувних компаній, які вже працюють на цьому ринку.

Це перш за все фіскальні умови, а саме ставка ренти для нових газових свердловин, яка стимулює компанії починати нове буріння і будувати свої бізнес-моделі з більшими можливостями для залучення більш дорогих, але ефективних технологій видобутку (похило скероване буріння, багато етапна інтенсифікація і тощо).

Ставки ренти 12% і 6% (відповідно до глибини залягання покладів - вище та нижче 5000 м відповідно), які зафіксовано на 5 років, спонукають більше компаній цікавитися новими можливостями видобутку в Україні.

Ми також спростили вимоги до оформлення землевідведення та внесли суттєві зміни до загального дозвільного режиму.

Це питання є нагальним для тих, хто вже має спеціальний дозвіл на видобуток, але робота у розрізі цих дозволів велася із затримками через тривалий пошук консенсусу з землевласниками чи землерозпорядниками, або неспроможність державних органів надавати додаткові погодження та дозволи вчасно.

Крім того, існувала проблема взаємовідносин із представниками місцевих органів влади.

Обласні ради за законом мають право чи обов’язок погоджувати умови роботи надрокористувачів під час виставлення нових площ на державні аукціони або їх надання у поза аукціонному порядку.

Не маючи прямої зацікавленості у збільшенні обсягів видобутку, регіони часто-густо бунтували і не давали такі погодження.

Було знайдено компромісний варіант співпраці з місцевими громадами - тепер вони отримують 5% від ренти у свої бюджети.

Відрахування відбувається за такою пропорцією: 2% до обласного бюджету, 2% - до районного бюджету, а також 1% - до бюджету сільської ради (а у випадку створення ОТГ їх бюджети отримують 3% ренти).

Зміни щодо розщеплення ренти та направлення частини платежів до місцевих громад вже призвели до суттєвого покращення відносин із владою та населенням в регіонах.

До їх бюджетів надходять додаткові кошти, які хоч і поступають у загальний фонд, але створюють додаткові можливості для оновлення інфраструктури населених пунктів.

Так, у 2018 році тільки за перший квартал найбільша державна компанія заплатила 120 млн грн у місцеві бюджети Полтавської області.

На жаль, ці відрахування не включають можливе збільшення платежів із нової діяльності, яка планувалася компанією, бо нові роботи так і не були узгоджені саме у цій області.

Це своєрідний пакет швидкої допомоги, який обумовлює первинний інтерес потенційних інвесторів та поступово починає діяти. Особливо для тих інвесторів, які вже працюють на ринку, або мають невикористані ліцензії.

Але для того, щоб наростити додаткові 10-15 млрд куб. м газу, яких сьогодні не вистачає для повної відмови від імпорту, цього не досить.

Найближчим часом ми закінчимо роботу в парламенті над абсолютно новим підходом до прозорості у видобувних галузях.

Ця зміна покликана перш за все показати суспільству роль та значимість галузі для економіки та унеможливити створення будь-яких "особливих" умов для будь-якої із компаній, які видобувають газ чи нафту в Україні.

Це також значно впливає на інтерес потенційних інвесторів, особливо міжнародних і тих, які є публічними.

А далі м’яч буде на стороні уряду та інших органів виконавчої влади.

Нашим стратегічним інтересом є залучення більшої кількості компаній, які володіють сучасними технологіями, в тому числі тими, які недостатньо розвинені в Україні (видобуток на шельфі, застосування сучасних методів інтенсифікації та 3D сейсміки).

Цим компаніям, окрім гарних законодавчих умов, потрібні нові спеціальні дозволи та ділянки, на яких вони можуть працювати в рамках угод про розподіл продукції.

Фактично їх це цікавить вже сьогодні, однак поки що просто ніде працювати! Немає геологічних даних, які б могли дозволити компаніям правильно оцінити підходи до буріння та фінансові ризики. Немає і "вільних" спеціальних дозволів.

Від того, коли Держгеонадра (у співпраці із Мінекології та Кабміном) зможуть нарешті організувати аукціони та запропонувати нові спецдозволи всім бажаючим, і залежить успіх нашого плану значного збільшення видобутку газу.

У разі проведення аукціонів наприкінці 2018 року, отримати новий газ можна, об’єктивно говорячи, лише у 2020 році. Але якщо їх не провести, то годі і сподіватися, що ми можемо забезпечити значний приріст лише на існуючих родовищах.

У свою чергу Держгеонадра, як орган, який видає спецдозволи, потребує суттєвого оновлення, бо його дизайн не відповідає сучасним світовим практикам управління природними ресурсами.

Цей регулятор є неприродно залежним від інших органів влади, не забезпечений належною ресурсною базою і займається дуже різними питаннями, які нетрадиційні для подібних органів у інших країнах.

В українських реаліях - це щось середнє між науковою установою, державною компанією і регулятором.

Такі країни, як Мексика, розуміючи важливість правильних підходів у цій частині, змушені були докорінно змінити свою дозвільну систему. Мексиці допомогла Канада, передаючи унікальний досвід Альбертського регулятора.

І вже у 2016-2018 там успішно проведено кілька раундів аукціонів, на яких підписано угоди на 60 млрд доларів потенційних інвестицій.

Новими компаніями швидко було зроблено декілька великих відкриттів, що лише підбурює більший інтерес інвесторів до галузі.

Така сама допомога щодо реформи Держгеонадра пропонується і нам. І я вважаю, що це міг би бути найкращий вид допомоги від дружньої нам Канади. Але для того, щоб зусилля із усіх боків не пішли марно, важливим є наявність скоординованого інтересу саме з боку Кабінету міністрів.

Тому шанс у нас є. Поклади природних ресурсів та базові законодавчі умови також. Потрібно лише зосередитися на тому, щоб дати зацікавленим компаніям ділянки для роботи і поступово змінювати Держгеонадра, щоб цей орган перетворився на професійного та динамічного регулятора державних інтересів у частині управління вуглеводневими природними ресурсами.

Саме від цих двох пріоритетів і залежить успіх нашого плану стати повністю незалежними від імпорту природного газу в Україну.