Економіка та квантова механіка

В останній час квантова механіка стала новою темою для широкого обговорення — принаймні серед тих, хто цікавиться прогресивними думками.

З цього приводу мені відразу пригадалася стаття "Економіка є квантовою", що вийшла в світ на початку 2018 року.

Її автор Девід Оррелл — математик та автор кількох книжок.

Стаття здається мені доречною, тому далі — стисло про її основну ідею.

Автор проводить паралелі між тим, як квантова механіка зробила стрибок у фізиці і змінила світ, і як такого прориву бракує у нашому розумінні економічних процесів.

Історія знає кілька яскравих прикладів, коли провідні на той час ідеї виглядали непорушними незадовго до їх руйнації.

Наприклад, у 1894 році американський фізик Альберт Міхельсон, який згодом став Нобелівським лауреатом, заявляв: "Здається ймовірним, що найбільш фундаментальні принципи у науці вже твердо визначені, тому подальші наукові просування будуть здійснюватися у застосування цих принципів".

За кілька років, як вказує автор статті, зазначені принципи були перевершені новим відкриттям у фізиці. Як виявилося, "щонайменше на підатомному рівні природа рухається через несподівані квантові стрибки та стрімкі рухи". Це змінило не тільки фізику як науку, а й те, як почав після того розвиватися світ.

В економіці аналогічний момент спостерігався у 2003 році, коли американський економіст, Нобелівський лауреат Роберт Лукас проголосив: "Макроекономіка як наука досягла успіху. Її центральна проблема щодо запобігання депресії повністю вирішена. Фактично вона вирішена на багато десятиліть уперед".

Через кілька років, коли американська економіка, і не тільки вона, зіткнулася з найбільшою кризою після 1930-х років, це твердження було розбите вщент.

Як зазначає Оррелл, оптимізм Лукаса в той момент віддзеркалював широкий консенсус серед академічних економістів. Їхній підхід був підкріплений майже загальновизнаними теоріями щодо "ефективних ринків" та "раціональних очікувань" з їх розгалуженими "механістичними формулами".

У фізиці, каже Оррелл, квантова революція змінила цю галузь науки докорінно.

Здавалося, в економіці фінансова криза 2008 року зробить аналогічну справу. Адже неокласичний підхід, який є базовим в економічній думці і практиці, заснований, як і класична фізика 19 століття, на розумінні світу, у якому люди розглядаються як атоми, а їхня поведінка керується детерміністськими законами.

Проте ці очікування, як слушно зазначає автор статті, виявилися марними. З'ясувалося, що економічні моделі не є репрезентативними з того зору того, як працює реальний світ. Вони зазнали лише незначних змін, а їх базовий принцип використовується як дороговказ і зараз.

Як зазначає Оррелл, економісти часто говорять про економіку без урахування головного питання — грошей, які є своєрідним еквівалентом підатомного рівня у квантовій фізиці, тоді як споживачі та бізнеси є еквівалентом атомів. Здається, ніби цей суспільний інститут не важливий. Адже за неокласичною теорією "гроші нейтральні", їх кількість тільки змінює інфляцію і мало впливає на реальні речі.

Питання про те, як гроші з'являються в економіці, здебільшого не розглядається — воно наче табу. Хоча в останні роки на фоні глобальної фінансової кризи це питання набуває все більшого значення.

Навіть неокласичні економісти починають синтезувати пояснення щодо процесу створення грошей так, як його історично формулювали економісти з іншого табору — пост-кейнсіанської школи економіки. Однак зміни в економічній думці менш революційні, ніж ситуація у фізиці на початку 20 століття.

Питання грошей, каже Оррелл, основне: саме через гроші фізика настільки подібна до економіки. У фізиці з її кванто-механічними процесами "матерія або енергія не рухаються безперервно, навпаки — вона поширюється дискретно через несподівані стрибки". Більше того, "квантові частинки створюються з вакууму".

В економіці гроші працюють подібним чином. Оррелл посилається на звіт Банку Англії від 2015 року, де говориться, що процес створення грошей "не є безперервним", він радше "концентрований".

Крім того, гроші, як і квантові частинки, можуть створюватися з нічого. Банки кредитують не завдяки тому, що назбирали депозити, вони кредитують, бо бачать спроможного позичальника і створюють депозити власноруч через кредитування.

Навіть більшість неокласичних економістів схиляється до базової думки своїх конкурентів, що процес створення грошей скоріше неконтрольований.

Оррелл наводить цікаву паралель: квантова матерія має фундаментальну дуалістичність, вона складається не з атомів, що, як більярдні кулі, незалежні один від одного, а з речовин, що в певні моменти поводяться як віртуальні хвилі, а в інші моменти — як реальні частинки. Ні хвиля, ні частинка не мають значення.

На думку автора, те саме можна сказати про гроші. Частина того, що ми про них знаємо, — це готівка у фізичній формі. Хоча здебільшого гроші створюються, обертаються і знищуються у безготівковій формі, в комп'ютерних системах обліку держави, банків та їх клієнтів. Гроші "живуть частково у віртуальному світі".

Неокласична думка схиляється до погляду на гроші, який називають бульйонізм (англійською — bullionism) або металізм (metallism), де "все зводиться до дорогоцінного металу" — золота. Альтернативний погляд на гроші — це чарталізм (chartalism), за яким гроші — це податкова сила держави.

З цих двох поглядів останній є більш складним і більш близьким до квантової механіки, адже він, як каже Оррелл, описує гроші як "віртуальну систему обліку".

Отже, стверджує автор статті, для розуміння сучасної економіки краще підходить квантова механіка, ніж класична механіка. Економіка, що базується на квантовій механіці, відрізняється від економіки, яка моделюється неокласичною школою.

Якщо остання припускає, що люди раціональні та працюють над максимізацією власного добробуту, то у першій етика відіграє важливу роль.

За словами Оррелла, багато аспектів квантової економіки можна знайти у так званій гетеродоксальній економіці (heterodox economics), яка є альтернативним напрямком аналізу до неокласичного підходу. Цей альтернативний підхід стоїть на плечах гіганта думки Джона Мейнарда Кейнса.

У 1926 році Кейнс, можливо, надихнувшись квантовою революцією, висловився так: "На кожному розі маємо справу з проблемами органічної єдності, дискретності та розриву послідовності — що ціле не дорівнює сумі її складових, кількісні порівняння не виправдовують себе, незначні зміни продукують суттєві ефекти, а припущення про однорідний та гомогенний континуум є незадовільними".

Загальновідомо, що у 1930-х роках Кейнс зробив революцію в економічній думці роботою "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей".

Проте мало хто знає, що цю працю так і не визнали. Від себе зазначу: "кейнсіанство" — це вкрай скупа адаптація ідей Кейнса до рамок неокласичної теорії. Пост-кейнсіанська школа заповнює цю прогалину, а Хайман Мінськи з гіпотезою фінансової нестабільності є одним з найкращих його послідовників.

Оррелл продовжує свою думку: "Мантра неокласичного підходу — економіка є стабільною, раціональною та ефективною". Однак цей підхід "моделює економіку за тими самими принципами, якими фізика описувала світ наприкінці 19 століття".

Економічні кризи останніх десятиліть доводять, що економіка за своєю природою схильна до нестабільності. Тому наш погляд на економіку слід оновити шляхом визнання революції, що відбулася в економічній думці майже сто років тому.

Ця стаття завершується запозиченою цитатою: "Мислителі ще зроблять висновок, який походить із квантової фізики, що дні Всесвіту як механізму скінчилися". Ніде це твердження не є більш очевидним, ніж в економіці.