Пенсійна реформа: чому перехід до накопичувальної системи неминучий

Питання реформування пенсійної системи — одне з найскладніших, оскільки тягар не забезпечених накопиченнями пенсійних виплат є важким для нашої економіки.

Це не суто українська проблема, це загальна біда будь-якої солідарної пенсійної системи, але у нас до її розв'язання підходять не з того боку.

Пенсійна система — це сфера інвестиційного менеджменту, тому надати рішення можуть лише кваліфіковані інвестиційні менеджери.

Депутати і міністри не мають необхідної кваліфікації. Лише особи із сертифікатом CFA — Chartered Financial Analyst — або випускники п'яти-шести найкращих світових програм Master in Finance можуть ухвалювати рішення з цього приводу.

Обґрунтувати це просто. За даними дослідження Trends in Asset Management, активи пенсійних фондів у 2013 році становили 30 трлн дол, а самі пенсійні фонди є найбільшою категорією власників активів — 37% світових активів в управлінні.

30 трлн дол — це у 163 рази більше, ніж ВВП України у 2013 році, або у 340 разів більше за видатки бюджету України за 2013 рік. Більш свіже дослідження Asset & Wealth Management Revolution від PwC за 2016 рік оцінює активи пенсійних фондів 38,3 трлн дол, що становить 45,1% світових активів в управлінні.

Масштаби ухвалення рішень депутатами чи урядовцями України не дозволяють їм набути належної кваліфікації щодо побудови пенсійної системи, якщо тільки вони не отримали провідну західну освіту. Наразі у нашому уряді таких людей нема.

У некомпетентних осіб виникає хибна ідея надбудувати накопичувальну систему над солідарною. Що таке солідарна система? Це схема Понці, по-нашому — МММ. Поточні вкладники несуть свої гроші, які відразу ж виплачуються пенсіонерам.

Єдина відмінність від МММ у тому, що МММ обіцяла велику дохідність, тому потребувала швидкого зростання піраміди. Піраміда пенсійної системи зростає не так швидко, оскільки дохідність не забезпечує, але зміни демографічної структури призводять до повільного зростання аналогу піраміди. Відношення кількості пенсіонерів до працівників зростає, а збільшити тягар відрахувань уже неможливо.

У підсумку, підвищують пенсійний вік, але це лише боротьба з наслідками.

У чому полягає проблема солідарної пенсійної системи? Майбутні пенсійні зобов'язання, які виникають у державного пенсійного фонду перед працівниками, не забезпечені пенсійними активами. Єдиний вихід — відповідність пенсійних активів пенсійним зобов'язанням. А що таке пенсійні активи? Це і є накопичення.

Візьмімо приклад правильного пенсійного фонду — фонду CalPERS, який управляє пенсійними накопиченнями бюджетників Каліфорнії.

Його активи становлять 302 млрд дол. Вони приносять інвестиційний дохід, який є основним джерелом виплати пенсій. 62% виплат здійснюються завдяки цьому доходу, а 38% — власне вкладеними коштами. Тобто пенсіонери отримують з фонду набагато більше, ніж вклали в нього. Розгляньмо простий приклад.

Особа протягом 40 років трудового життя робить пенсійні внески по 1 тис грошових одиниць щомісяця у постійних цінах, тобто реальний розмір вкладень буде більшим на коефіцієнт інфляції. Скільки можуть нагромадити система без інвестування, тобто солідарна, і система з інвестуванням пенсійних коштів?

Без інвестування у постійних цінах матимемо 480 тис грошових одиниць, з інвестуванням за реальною ставкою 5% — 1 526 тис грошових одиниць.

Таким чином, накопичувальна система дозволяє сформувати утричі більше активів, ніж система без інвестування. Якщо взяти всю суму накопичених активів, то 31,5% становлять пенсійні внески, а 68,5% — інвестиційна доходність.

У фонду CalPERS ця складова дещо нижча, але якщо припустити реальну інвестиційну дохідність 4,2%, то отримаємо співвідношення 38% на 62%.

Є два типи правильних пенсійних фондів.

Перший зветься DC — Defined Contribution. Такі фонди прості: кожен вкладник має свій рахунок, переказує на нього кошти, або це робить його працедавець. Кошти інвестує менеджмент фонду, а всі зароблені гроші додаються до рахунку.

На кожен момент часу кожен вкладник знає розмір власних накопичень. Він може сам вирішувати, скільки робити відрахувань, коли виходити на пенсію, який розмір щомісячної виплати отримувати в межах залишку на рахунку.

Крім того, вкладники можуть обирати інвестиційну політику: більш ризиковану, коли є шанс більше заробити, або менш ризиковану, щоб не втратити.

DC-фонди найбільш прозорі. Вони надають вкладникові найбільшу свободу, але є ризик інвестування. Інвестиційна дохідність, якщо не вкладати у гарантовані облігації, може бути від'ємною. Є ризик пережити накопичення, тобто прожити так довго, що всі заплановані накопичення будуть витрачені і не буде на що жити.

Другий тип фондів зветься DB — Defined Benefit. Ці фонди будувалися так, щоб подолати останній недолік. Вони гарантували вкладникам сплату визначеного розміру пенсії до кінця життя. Більше того, цей розмір визначався за формулою залежно від розміру оплати праці у передпенсійні роки. Тобто нема інвестиційного ризику. Як таке можливе? Насправді DB-фонди потребують низки припущень.

По-перше — щодо середньої тривалості життя. Це дозволяє їм знати, скільки триватимуть виплати. Тут також потрібно фіксувати рік виходу на пенсію.

По-друге — щодо темпів зростання середньої оплати праці. Це дозволяє фондам прогнозувати розмір пенсії, бо зараз вони знають лише поточний рівень оплати.

По-третє — щодо середньої інвестиційної дохідності. Це дозволяє визначати, скільки фонд заробить інвестиційного доходу за строк до виходу особи на пенсію.

Знаючи розмір пенсійних зобов'язань і середню дохідність інвестицій, фонд може підрахувати розмір відрахувань кожної особи, який дозволить сформувати пенсійні активи, вартість яких відповідатиме вартості пенсійних зобов'язань.

Отже, вкладники DB-фондів не стикаються з такими ризиками, як вкладники DC-фондів. Проте вони не можуть обирати розмір власних відрахувань, вік виходу на пенсію, розмір пенсійних виплат та інвестиційну політику.

CalPERS є прикладом DB-фонду. З 1960-х років до 2000-х років вважалося, що переваги DB-фондів пересилюють їх складність, тому DC-фонди були у меншості.

Останніми ж роками виявилося, що велика кількість припущень, яких потребують DB-фонди, у першу чергу, припущення щодо розміру інвестиційної дохідності, призводять до ризику невідповідності пенсійних активів пенсійним зобов'язанням.

У дослідженні Pensions at Glance 2017 сказано, що у США DB-фонди в середньому мають активи, які покривають до 70% зобов'язань. Тобто вони не можуть належним чином їх виконувати без докапіталізації. З цієї точки зору DC-фонди більш чесні і прозорі, бо у них розмір зобов'язань завжди дорівнює розміру активів.

Таким чином, майбутня пенсійна система України повинна мати лише накопичувальний компонент у вигляді DC-фондів та DB-фондів, але DC-фонди є рекомендованими через більш чесний та прозорий формат їхньої структури.