Канадська Black Iron та Україна: чи буде перезавантаження?

На початку березня офіційна українська делегація має представляти нашу країну на PDAC 2018 International Convention, Trade Show & Investors Exchange в Канаді.

Це потужний міжнародний захід у сфері геологорозвідки та гірської промисловості, який збирає світових лідерів галузі.

Одним із головних питань, яке без жодних сумнівів підніме канадська сторона, це питання реалізації україно-канадського проекту Black Iron. І тут нам може стати соромно.

Чому? Тому що за сім років Україна так і не змогла виконати свою частину зобов’язань, за що отримала судовий позов від  проукраїнсько налаштованої і  дружньої канадської компанії.

До слова, Black Iron підтримують на всіх рівнях канадської влади, починаючи з уряду та закінчуючи посольством.

Історія україно-канадського проекту, на мій погляд, унікальна. Мабуть, це вперше на моїй пам’яті, коли компанія зі світовим ім’ям так довго та терпляче "вмовляє"  українську владу реалізувати багатомільйонний проект.

Канада завжди займала проукраїнську позицію. Це я добре відчув на PDAC 2016 в Торонто. Тоді питання Black Iron підіймалося на всіх рівнях зустрічей.

Канадська сторона щиро дивувалася, чому потужна публічна залізорудна компанія, яка є частиною фінансової групи Forbes&Manhattan, акції якої котуються на біржі в Торонто, маючи на руках всі відповідні дозвільні документи як гарантію державного рівня, не може приступити до реалізації проекту кілька років поспіль. Українська делегація говорила про вирішення питання найближчим часом, а хура й досі  там.

Як Україна спровокувала судову тяганину з дружньою Канадою?

Канадська компанія Black Iron, (в Україні вона представлена ТОВ "Shymanivske Steel LLC") ще в 2010 р. викупила у компанії East One Віктора Пінчука проект Шиманівського  залізорудного родовища. Основним видом діяльності компанії є вивчення та розробка цього родовища для будівництва нового гірничо-збагачувального комбінату на Дніпропетровщині.

За сім років Black Iron інвестувала в Україну понад 70 млн дол. За умови успішної реалізації проекту до загального бюджету країни мало б надійти не менш 1,2 млрд дол. Але сталося не так, як гадалося.

Не зважаючи на те, що потенційні інвестори отримали всі дозвільні документи, повну підтримку на місцевому рівні, а саме від Криворізької міської ради і від кожного місцевого жителя селища Рудничне (мешканці за рахунок компанії отримають нове сучасне житло та всі необхідні виплати), українська сторона все одно змогла затягнути процес, через що канадська компанія подала позов до суду.

Наріжним каменем стало затягування реалізації вже прийнятого на той час рішення про передачу в оренду частини земель танкового полігону Міністерства оборони (територія належить до військової частини В3675).

Наразі питання передачі в оренду частини земельних ділянок під будівництво інфраструктури Шиманівського ГЗК залишається критичними для продовження подальшої повномасштабної реалізації проекту.

Яка ситуація зараз?

Міністерство оборони не може надати чіткої відповіді щодо своїх планів.

Компанія отримала офіційний лист від Міноборони, де прописано пропозиції щодо виділення земель полігону і визначено розмір цільових компенсацій. Також проведено ряд зустрічей з радниками міністра оборони і начальниками управлінь МО.

За результатами зустрічей сформовано базовий перелік вимог, який складається з питань фінансування модернізації інфраструктури полігону за загальносвітовими нормами, включаючи переміщення складів боєприпасів, а також надання квартир для військовослужбовців.

Інформація про подальші зрушення, принаймні на офіційному сайті, наразі відсутня. Відомо, що на початку лютого з цього питання відбулася офіційна нарада під головуванням першого віце-прем'єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва. Він давав розпорядження про позитивне вирішення питання ще до щорічного міжнародного заходу PDAC.

Що може втратити Україна?

Згідно з україно-канадським проектом, будівництво передбачає високопродуктивне виробництво світового класу, заснованого на кращих технологіях і екологічних стандартах. Переконатися в цьому можна, проаналізувавши bankable feasibility Study of Black Iron, який є у відкритому доступі.

Це детальний бізнес-план, який підтверджується міжнародними аудиторськими компаніями з "великої четвірки". Після аудиту, наприклад Deloitte Touche Tohmatsu, або інших представників, будь-який банк світу надає кредитні інвестиції, підтверджуючи тим самим надійність бізнес-проекту.

Також у рамках проекту не менше 2-х тисяч людей отримають стабільне місце роботи. Для учасників АТО будуть створені привілеї з працевлаштування. Місцеві бюджети отримають податкові надходження на рівні 2,2 млрд доларів впродовж 20-ти річного функціонування проекту.

Компанія взяла на себе зобов’язання з реконструкції загальноосвітньої школи, будівництва нової дороги від Миколаївської траси до Степового і Рахмановки, благоустрою в новому місці амбулаторії первинної медичної допомоги. Зрозуміло, що вищезазначені перспективи соціально-інфраструктурного та економічного розвитку в цілому, важко недооцінити. Але пропоную дивитися ширше.

Наразі в наших руках шанс здобути статус "інвестиційно-приваблива країна". Реалізувавши спільний з Канадою проект, ми змогли б заявити про себе, як про країну, з якою можна мати справу.

Не менш важливий фактор, на який потрібно звернути увагу тих, хто приймає рішення, це позитивний вплив діяльності цієї компанії на національне ВВП. Проект настільки масштабний, що його успішна реалізація позитивно відобразиться на показниках внутрішнього валового продукту та торговому балансі України.

Канадська лояльність

Станом на зараз Міністерство юстиції та канадська Black Iron намагаються вирішити спір шляхом досудового врегулювання. Знову ж таки за ініціативи Канади. Мабуть, і тут нас рятує їхня лояльність і проукраїнська позиція етнічної українки міністра закордонних справ Канади Христі Фріланд. Але це джерело не безмежне. З українського ринку вже пішли світові стовпи нафтогазового бізнесу Shell та Chevron. У нас ще є шанс не припуститися чергової помилки, яка дорого коштуватиме.

Наприкінці 2017 індекс інвестиційної привабливості України за версією топ-менеджерів Європейської Бізнес Асоціації склав 3,03 балів за 5-бальною шкалою (шкала Лайкерта). У разі, якщо держава перестане "однією рукою" гладити по голові, а іншою жорстоко бити інвесторів, гадаю, цей показник наприкінці року значно  виросте.