Не "Рябою" єдиною

Написати цю колонку мене спонукало викривлення, який сформувалося в громадській думці щодо системи програм державної підтримки птахівників.

Коли люди чують "птахівництво", то уявляють собі винятково виробництво курятини і тільки одну компанію.

Так от, це не так. Компанія "УПГ інвест" — перша, хто в незалежній Україні почав на промисловому рівні займатися вирощуванням індиків.

Ми стартували з мінімальних потужностей на площі всього 2 тис кв м, а зараз, через 15 років, до компанії входять вісім птахофабрик, комбікормовий завод, цех забою, переробка, інфраструктура для дистрибуції. Загальна площа наших виробництв — 100 тис кв м. Уся продукція реалізується на внутрішньому ринку.

На першому етапі нам довелося створювати цей ринок і розповідати українцям про наш продукт. Це було нове м'ясо, і культура споживання формувалася кілька років. Зараз показники ще далекі від оптимальних. Якщо у США споживання індичатини становить 12 кг на людину на рік, то українець споживає всього 0,5 кг.

Я не скаржуся, хоч цей бізнес і не з легких. У собівартості до 70% припадає на корми. Останні кілька років, коли світові ціни на пшеницю і кукурудзу були низькими, дозволили нам зміцнитися. Крім того, діяв спеціальний режим ПДВ, який був серйозною підмогою.

Ми з розумінням поставилися до його скасування, оскільки усвідомлюємо стан державних фінансів, виснажених війною, девальвацією і кризою. Ми зможемо працювати без цієї пільги, але розвиватися — навряд чи.

Інвестиції в будівництво сучасного заводу, що відповідає європейським стандартам, становлять 5-15 млн дол залежно від потужності, а щоб ми могли реалізувати такий масштабний проект, нам потрібна підтримка з держбюджету.

Тому держпрограма компенсації 25% тіла кредитів, залучених на будівництво тваринницьких комплексів, повністю відповідає потребам нашого бізнесу.

Банки налякані серією дефолтів, зокрема і з боку позичальників-аграріїв. Вони стали дуже вибагливі — хочуть бачити стабільну маржу, ліквідну заставу, прозору структуру компанії. В результаті фермерам нічого дати в заставу, тому що нема грошей на будівництво, а побудувати вони не можуть, бо не дають кредити.

Дотації дозволяють розірвати це замкнене коло. Банки будуть розуміти, що вони гарантовано повернуть 25% позики. Тобто ризики зменшуються на чверть. З урахуванням цієї пільги облікова ставка НБУ 17% де-факто становитиме 8%.

Усе це повинно стимулювати банки нарощувати кредитування, а бізнес — розширюватися і будуватися. Галузь отримає можливість створити нові пташники, нові забійні і переробні цехи, які дозволять вийти на зовнішні ринки.

У нас є замовлення на поставку в ОАЕ, Азію, Європу, Африку, але нема цехів, які зробили б ці поставки можливими. Тому нам критично важливо інвестувати в переробку, щоб мати можливість задовольнити цей попит.

На ринку індичатини є 10-12 відносно значущих гравців. Вони теж поступово розширюються, для них ця програма також відкриває широкі можливості.

Якщо розумно скористатися цією пільгою, то через два-три роки ми зможемо конкурувати з іншими європейськими виробниками в сегментах індичатини, гусятини, фазанів, перепілок. Паралельно вигоду отримає і внутрішній ринок.

Україна виробляє близько 2,5 млн тонн різних видів м'яса. З них 1,6 млн тонн або 65% — це курка. Виробники курятини мали можливість зміцнитися, їх високотехнологічні підприємства відповідають європейським стандартам і готові до експорту в ЄС. Виробництво інших видів м'яса всі ці роки розвивалося набагато гірше, тому зараз гостро стоїть питання про диверсифікацію на цьому ринку.

Середньостатистичний українець споживає 53-54 кг м'яса на рік, тоді як середній європеєць з'їдає 108-110 кг. Дворазовий розрив вказує на те, що є резерв для нарощування споживання, питання тільки в доступній альтернативі.

Індичатина ніколи не була і не буде замінником курячого м'яса. Спочатку, коли канадці налагодили його промислове виробництво, воно позиціонувалося як альтернатива яловичині. Ще одна причина світового буму на індиків — бізнес зараз швидкий і багато бізнесменів переорієнтувалося з вирощування ВРХ на виробництво індичатини, де цикл набагато коротший.

Ще один фактор — це м'ясо охоче беруть переробні підприємства, оскільки воно дуже комфортне в переробці. Смакові якості вищі, ніж у курки, і з ним дуже легко працювати. Тільки в Європі є 200 видів ковбаси з індичатини. В Україні ця ніша майже не розвинена, але це поки що.

Чим більші обсяги виробництва, тим дешевшою буде м'ясна продукція для українців. Це автоматично потягне вниз ціни на інші види м'яса. При наявності дешевих замінників ніхто не буде 30 днів поспіль їсти одну тільки курку.

Імпорт м'яса птиці в Україну був, є і буде. Так, це невеликі обсяги, але вони регулярні. Найгірше, що завозиться м'ясо, у якого вийшов або закінчується термін придатності. Українці повинні їсти якісне м'ясо і у нас є можливість забезпечити його виробництво. Ми агарної країна, у нас нема проблем з кормовою базою.

Розвиток виробництв дозволить утримати в країні кваліфікованих працівників. Я сам із Західної України і не за чутками знаю, що таке відплив кадрів. Як вирішити проблему? Виплачувати конкурентні зарплати, підтримувати співробітництво з аграрними вузами, створювати робочі місця на сучасних виробництвах.

Україна вирощує 30 тис тонн індика, Польща — 450 тис тонн, хоча ще десять років тому показник був всього 50 тис тонн. Німці виробляють 600 тис тонн цього м'яса. Ми розуміємо, що у нас є всі перспективи для розвитку птахівничої галузі, а підтримка держави є дуже вчасною.