Ділити чи примножувати: як Україні створити середовище для росту

Україна має всі складові для розбудови динамічного технологічного сектору світового рівня.

Йдеться не тільки про ІТ, а й про технології у сфері прикладних наук: біотехнології, машинобудування, хімічну інженерію, агротехнічний комплекс.

Зважаючи на всі передумови для зростання, потужний людський капітал, сильну технічну базу, сприятливе географічне розташування, виникає питання: чому за наявності всіх необхідних складових для створення і розвитку власного технологічного сектору в Україні він так повільно розвивається?

Більшість перешкод, з якими стикається Україна, присутні і в інших країнах. Головною серед них є відсутність екосистеми — набору інструментів, за допомогою яких нові ідеї та концепції можуть перетворюватися в нові конкурентоспроможні підприємства та компанії.

Частково аналогічна проблема існує у Сполучених Штатах.

Ученим та іншим розробникам новітніх технологій часто бракує вмінь та досвіду, щоб перетворити свої технології в бізнес. У результаті багато перспективних концепцій гине в "долині смерті", яка, ніби розділяючи два береги, віддаляє місце виникнення технологій від місця, де вони можуть стати основою нового бізнесу.

У США з цю проблему вирішують шляхом розбудови екосистеми. Вона складається не тільки з інкубаторів, акселераторів, просторів для коворкінгу, а й навчальних програм, венчурних фондів та науково-дослідницьких центрів, створених з однією метою: допомагати тим, хто розвиває новий бізнес.

Це відбувається через створення середовища, у якому комерціалізація нових технологій підтримується завдяки обміну ідеями, створенню команд і наставництву для стартапів, яким бракує досвіду в діловому світі. Такі середовища стають безпечними оазисами для бізнес-експериментів.

Наприклад, зміна бізнес-плану чи переорієнтація ринку збуту не є помилкою або невдачею, що може призвести до краху бізнесу. Це радше звичайний етап на шляху до успіху. Помилки або невдачі можуть бути корисними, але лише за умови, що керівники бізнесу робитимуть висновки й аналізуватимуть, які кроки були правильними або неправильними, щоб застосовувати цей досвід у майбутньому.

Україна вже почала зміцнювати свою інноваційну екосистему, створюючи такі оазиси. Однак вона буде успішною лише тоді, коли матиме "відкриту архітектуру": вільно та швидко залучатиме нові бізнес-команди, наставників, партнерів та інвесторів з різних кіл, з досвідом у різних сферах діяльності, з України та світу.

У США є приказка: "Коли настане приплив, вода підійме всі човни". Це означає, що сильна екосистема, яка створює умови для розбудови бізнесу, принесе користь усім причетним. Коли засновується бізнес і надходять інвестиції, виграють усі.

Цю ситуацію можна метафорично змалювати у вигляді яблучного пирога. Якщо вам захочеться взяти більший шматок, для інших пирога залишиться менше.

Цей підхід породжує боротьбу між усіма, хто хоче з’їсти пиріг: чим більше ви берете, тим більше я втрачаю, і тому мене не влаштує те, що могло би принести користь вам. Це не стимулює людей до співпраці і не створює умови для росту.

Однак існує альтернативний підхід. Замість того, щоб битися за малий шматок, ви можете брати той самий або навіть менший відсоток від пирога, котрий постійно росте, фокусуючись не на відсотковій частці, а на загальному об'ємі пирога.

Якщо ми разом зможемо спекти більший пиріг, ви і я отримаємо більше пирога, навіть якщо ваша відносна відсоткова частка менша, ніж моя. Ми обидва отримуємо вигоду, коли пиріг зростає. Якщо ми об'єднуємося, щоб спекти більший пиріг, нас обох це стимулює до співпраці, бо ми зацікавлені зробити пиріг більшим.

Цей простий принцип лежить в основі більшості розвинутих економік, і це те, що Україна повинна реалізувати у себе. Мушу визнати: за результатами моїх візитів до України я зробив висновок, що люди зосереджуються на тому, хто який відсоток отримає, замість того, щоб намагатися збільшити пиріг.

Можливо, ця аналогія з пирогом ілюструє одну з найбільших проблем, пов'язаних з корупцією в Україні. Це класичний приклад людей, що хапають собі більший шматок пирога, не докладаючи зусиль до його збільшення.

Таке інстинктивне і короткотермінове мислення — "тут і зараз" — призводить до того, що як інвестор я завжди повинен зважати на когось іншого, хто замість збільшення пирога хоче насититися чужим шматком.

Ми живемо в світі з глобальною економікою, тож я можу вкласти свої гроші у щось менш ризиковане. Це означає, що для підприємців вартість залучення мого капіталу в Україну зростатиме. Не тому, що бізнес тут більш ризикований, а тому, що система не сприяє збільшенню пирога, а лише дозволяє його ділити.

Навіть якщо ваш конкретний бізнес не зазнає впливу корупції, через ризик виникнення подібного впливу, а також з огляду на те, як від нього потерпають інші, вартість залучення нового капіталу для вас все одно зростатиме.

Все ж я вважаю, що ситуація поступово змінюється, оскільки зацікавлені сторони починають усвідомлювати цінність системи, яка сприяє взаємному розвитку.

Підстави для цього дають такі приклади, як мережа інкубаторів проектів на основі відкритих даних 1991, інкубатори, що створюються на основі університетів, як YEP, багато програм навчання і стажувань для українських розробників технологічних продуктів, які підтримують такі організації як Western NIS Enterprise Fund.

Така співпраця між різними гравцями надзвичайно важлива. Розробники, бізнеси, місцева влада, громадські організації, великі міжнародні організації технічної допомоги, що ставлять собі за мету розвиток стартап-екосистеми в Україні, дають підстави сподіватися на прогрес у цьому напрямку в досяжному майбутньому.

Можемо виділити деякі напрямки, здатні стати в пригоді Україні на шляху створення технологій, підприємств та компаній, тобто збільшення розміру пирога.

По-перше — створення системи з відкритою архітектурою, яка залучає і підтримує науковців та підприємців з комунікаційними, бізнесовими та технічними навичками.

По-друге — перехід від корпоративної культури, яка відкидає імовірність помилок, до такої, яка через аналіз невдач сприяє розвитку та досягненню успіху.

По-третє — створення системи, яка сприяє співпраці сторін, вмикає стимули для всіх охочих працювати для збільшення пирога, а не для його поділу.

Це не єдині складові успішної екосистеми, однак вони дуже важливі.

Україна сама по собі є стартапом, який існує як незалежна країна лише з 1991 року. Це зовсім небагато порівняно з іншими державами.

Як будь-який новий стартап вона повинна швидко орієнтуватися, що працює і що не працює, переймати найкращі практики, вчитися на своїх помилках, сприймаючи їх не як невдачі, а як кроки на шляху до успішного майбутнього.

Співавтор тексту — Андрій Сорохан, координатор програми економічного лідерства Western NIS Enterprise Fund, Україна