Чотири питання до енергетичної стратегії

Минулого тижня Міністерство енергетики представило в парламенті проект "Енергетичної стратегії до 2035 року".

Здавалося б, кому вони потрібні, ці бюрократичні документи із загальновідомими фразами, і чому я про це пишу?

Можна було б формально підтримати і забути, адже це не перша і не друга стратегії.

Проте, якщо подивитися на державу очима потенційного інвестора, який розглядає Україну з-поміж інших ринків, то для нього стратегія — це енергетична конституція держави, документ про тренди розвитку та основи політики, гарантія стабільності законодавства та політики. Що ж зрозуміє інвестор, прочитавши цей проект?

Яка мета ухвалення "Енергетичної стратегії до 2035 року", коли у ній нема відповіді на найважливіші питання? Яким буде енергетичний "мікс" держави? Що буде з атомною енергетикою, яка генерує близько 60% електроенергії? Який зовнішньополітичний енергетичний курс та вектор розвитку енергетичних ринків?

Які пропонуються короткострокові та середньострокові орієнтири для сектору? Чи є сценарії розвитку в умовах постійних змін та загроз національній безпеці?

Я радила б розробникам дати відповіді на чотири ключові питання.

1. Що буде з газотранспортною системою України після 2019 року?

Одним з найважливіших пунктів стратегії мусить бути розуміння необхідності збереження Україною статусу важливого партнера з транспортування газу до країн ЄС. Для цього українській державі потрібно проводити активну політику щодо залучення інвесторів для модернізації вітчизняної газотранспортної системи та посилювати менеджмент для її ефективного управління.

В Україні мусить з'явитися глибоке розуміння, що питання транзиту газу залежить не лише від спроможності України, а й від геополітичної архітектури в регіоні.

Через два роки завершується термін дії контракту щодо купівлі-продажу газу на 2009-2019 роки і контракту про обсяги та умови транзиту газу через Україну на 2009-2019 роки між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром".

Україні важливо підготуватися до, як мінімум, двох сценаріїв: якщо договір про транзит газу з Росії буде укладений і якщо такий договір укладений не буде.

У зв'язку з цим потрібно прописати два базові сценарії: оптимістичний та песимістичний. Слід чітко розуміти, як використовувати газотранспортну систему України після 2019 року і які є альтернативи її використання.

Саме це бачення потрібно відобразити у стратегічному документі, оскільки воно визначає місце та роль України в європейському енергетичному просторі.

2. Як ми будемо забезпечувати енергетичну безпеку держави?

У документі відсутнє бачення щодо посилення енергетичної безпеки. Перспективи розвитку енергетичного сектору більшою мірою залежать від того, чи зможе Україна протистояти сучасним загрозам енергетичній безпеці та якою ціною.

Просування північним сусідом газопроводів "Північний потік-2" та "Турецький потік" загрожує не тільки надійності постачань, а й національній безпеці України. Як ми будемо збільшувати видобуток власного газу? Чи варто розвивати альтернативні джерела енергії і які? Як створити в Україні східноєвропейський газовий хаб?

У стратегії також не висвітлене бачення взаємодії з основними енергетичними міжнародними організаціями за цим напрямом, не передбачена взаємодія з Центром енергетичної безпеки НАТО, Енергетичним секретаріатом, Єврокомісією.

3. Як розвиватиметься атомна енергетика України?

Найбільшим здивуванням для мене була відсутність у проекті конструктивного та стратегічного бачення розвитку атомної енергетики, яка є джерелом близько 60% електроенергії. Потрібно розуміти: ми будемо розвивати чи скорочувати виробництво електроенергії АЕС? Чим будемо заміняти атомну генерацію?

Далекоглядне рішення з цього питання є визначальним, враховуючи тривалість реалізації проектів в атомній сфері. Крім того, слід пам'ятати про необхідність зняття енергоблоків з експлуатації, що теж потребує часу та коштів.

Відсутність виваженого та прагматичного підходу до розвитку атомної енергетики може негативно вплинути на енергетичну безпеку країни, зокрема, зумовити збільшення дефіциту електроенергії.

4. Які перспективи приватизації в енергетичному секторі?

У документі не визначене майбутнє стратегічних активів енергетичного сектору. Запропонована версія стратегії не дає відповіді на конкретні питання: яка власність буде в основних енергогенеруючих підприємств, відбуватиметься приватизація чи ці підприємства залишаться у держвласності.

Не зрозуміла і доля низки державних енергетичних підприємств. Протягом останніх років лише говориться про необхідність приватизації, проте суттєвих зрушень нема. Оскільки головною метою стратегії проголошене залучення інвестицій, то питання про те, який підхід вибере Україна, є основним і найважливішим для інвестора, який хоче прогнозувати свої дії.

У проекті відсутні моделі розвитку економіки, сценарії розвитку національної енергетики з урахуванням геополітичних трендів. У нинішньому викладі стратегія може викликати більше запитань, ніж відповідей, стримуючи інвестиції в галузь.

На мою думку, над документом слід ще попрацювати, щоб не вводити інвестора у стан фрустрації від невизначеності пріоритетів та відсутності плану дій.