Таємниця "дешевого" атому, або Що Україна винна ЄБРР

9 травня на Кіпрі почалися щорічні збори Ради керівників ЄБРР, де, серед іншого, обговорюється виконання Україною зобов'язань за "ядерними" кредитами. Попри кредитні угоди, уряд досі не забезпечує накопичення достатніх коштів на зняття блоків з експлуатації та підвищення безпеки українських АЕС.

Серед найбільших позик, отриманих Києвом від ЄБРР, — кредити на покращення стану ядерної енергетики. Позика 2005 року на модернізацію другого блоку Хмельницької АЕС і четвертого блоку Рівненської АЕС мала чимало умов.

Україна повинна провести подібну модернізацію на інших 13 енергоблоках коштом тарифу на електроенергію та забезпечити надійні план та фінанси на закриття атомних станцій, коли для цього прийде час. За це Україна отримала 150 млн євро кредитної підтримки від ЄБРР та ЄС у 2004 році, ще 600 млн євро — у 2013 році.

Однак з виконанням цих важливих обіцянок вийшло не так просто.

Чого хоче ЄБРР

Чому взагалі ЄБРР цікавиться українською ядерною енергетикою? Річ у тім, що катастрофа на Чорнобильській АЕС привернула до України чималу увагу міжнародної спільноти, якій також дістався значний шмат радіаційного впливу.

Такий досвід зробив Західну Європу зацікавленою у формуванні умов для безпечності роботи ядерної енергетики і вирішення накопичених проблем.

Оскільки реактори мають "строк придатності", рано чи пізно їх доведеться закривати. У випадку України — скоріше рано, ніж пізно, адже більшість реакторів, сім з п'ятнадцяти, уже вичерпали свій проектний термін.

Скільки коштуватиме Україні виведення з експлуатації 15 енергоблоків? Німеччині на один енергоблок ВВЕР-440 Грайсвальдської АЕС знадобилося 1,32 млрд євро.

Згідно з чинною концепцією зняття блоків з експлуатації, українські атомники вважають достатньою суму 100 млн євро. Саме стільки закладено у тариф атомного кіловата на 20 додаткових надпроектних років роботи для кожного блоку.

Словом, ЄБРР хоче, щоб Україна сама забезпечила собі ресурс для майбутнього закриття атомних станцій і щоб цей ресурс накопичувався та надійно зберігався.

Що маємо

Україна почала накопичувати гроші на виведення з експлуатації своїх атомних станцій. У 2004 році, виконуючи умови отримання кредиту ЄБРР на модернізацію двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС, був створений бюджетний Фонд накопичення фінансового резерву на зняття з експлуатації атомних реакторів.

З 2005 року державний оператор атомних станцій НАЕК ДП "Енергоатом" щороку відраховує по 283,4 млн грн у цей фонд. З 2014 року почала працювати наглядова рада, покликана контролювати використання та інвестування цих коштів.

Однак існують три глобальні проблеми. По-перше, розрахована Україною прогнозна вартість виведення блоків з експлуатації надто мала. По-друге, концепція з виведення з експлуатації не відповідає сучасним реаліям. По-третє, накопичені у фонді гроші нічим не захищені і їх поступово "з'їдає" інфляція.

Застаріли на старті

Концепція зняття атомних блоків з експлуатації — це ключовий стратегічний документ з підготовки реакторів до закриття, демонтажу радіоактивного обладнання та перетворення майданчика АЕС у безпечну зону. Концепція також визначає загальні очікувані витрати на ці процеси та щорічні відрахування до фонду зняття з експлуатації та фонду поводження з радіоактивними відходами.

Однак концепція застаріла вже на етапі її затвердження у 2015 році. Фінансові розрахунки базуються на курсі 7,9 грн за євро, який був на момент її підготовки. Значною статтею витрат є зарплати, і треба враховувати, що більшість робіт буде виконуватися через десятиліття. Концепція ж робить розрахунки, відштовхуючись від мінімальної зарплати 1 134 грн, тоді як вже зараз вона становить 3 200 грн.

Концепція розглядає кілька стратегій демонтажу, але жодна з них не припускає зняття блоків з експлуатації одразу після завершення проектного терміну.

Відсутність коштів на зняття АЕС з експлуатації наводиться як одна з причин, чому роботу старих енергоблоків в Україні треба подовжувати — вони ще "не заробили" на власне зняття з експлуатації. Фонд зняття з експлуатації з 2005 року накопичив лише 2,7 млрд грн або близько 90 млн євро за нинішнім курсом.

Про недостатність коштів

"Енергоатом" та Міненергетики мають нереально оптимістичні очікування. Згідно з концепцією, загальна вартість виведення з експлуатації одного атомного блоку потужністю 1 тис МВт коштуватиме 2,9 млрд грн (близько 100 млн євро за нинішнім курсом), блоку потужністю 440 МВт — 2,3 млрд грн (76 млн євро).

Тимчасом вартість проектів з виведення з експлуатації ядерних блоків у Європі в сім-десять разів вища. Відповідні витрати у Болгарії, Словаччині, Литві продовжують зростати в процесі робіт і суттєво перевищують прогнозні оцінки.

Так, зняття з експлуатації чотирьох блоків АЕС "Козлодуй" у Болгарії в 2006 році було оцінено 760 млн євро, але до 2017 року витрачено близько 1,243 млрд євро. На зняття з експлуатації двох реакторів АЕС "Богуніце" у Словаччині в 2006 році планувалося витратити 500 млн євро, зараз ця сума становить 1,246 млрд євро.

Гроші з'їдає інфляція

З 2006 року до Фонду зняття з експлуатації щороку відраховувалася фіксована сума — 283,4 млн грн, яка зберігалася у гривні. Ці гроші належним чином не захищені від використання на інші цілі в рамках державного бюджету.

Кошти фонду також жодним чином не захищені від інфляції і падіння курсу гривні. Цікаво, чи є хоч один український бізнесмен чи можновладець, який би десять років тримав таку суму не у валюті і не у вкладеннях?

На думку членів наглядової ради фонду, кошти слід вкладати у державні облігації для захисту від знецінення. Це передбачено законом "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", однак справу гальмує Мінфін.

Таємниця дешевого атому

ЄБРР видає Україні кредити на атомну енергетику під державні гарантії. Це означає, що в разі невиконання умов "гасити" позики доведеться з держбюджету. Так сталося у 2016 році, коли були накладені арешти на рахунки "Енергоатому".

Ще одна "таємниця" дешевизни атомної генерації — НКРЕКП "зрізає" тарифну складову на підвищення безпеки АЕС. Як зазначають в "Енергоатомі", встановлений НКРЕКП тариф не покриває впровадження комплексної програми підвищення безпеки АЕС України. Вартість впровадження програми у 2017 році — 2 332 млн грн, а тариф може покрити менше третини — 651,5 млн грн.

Українські атомні електростанції не будуть працювати вічно, і мільярди гривень на їх безпечне зняття з експлуатації все одно доведеться знаходити. АЕС будуть тягнути гроші з бюджету ще багато десятиліть після їх зупинки, якщо не буде накопичено достатньо коштів у фонді зняття з експлуатації.

Донори надають допомогу, однак ключове рішення — за урядом. Чиновники повинні усвідомити всі небезпеки від утримання штучного низького тарифу на атомну енергетику і свою відповідальність перед майбутніми поколіннями за перекладання на них вирішення проблем "дешевої атомної генерації".

Концепцію зняття з експлуатації АЕС слід якнайшвидше переглянути.