Як читати "Оцінку" від Ради НБУ

Як свідчить сайт НБУ, 28 лютого 2017 року на засіданні Ради центрального банку країни було розглянуто "Оцінку".

Це змістовний документ, що покликаний публічно охарактеризувати дії керівництва НБУ щодо реалізації грошово-кредитної політики у 2016 році.

На мій погляд, цей документ містить два видатні моменти, які слід розглянути у цій критичній статті.

Перший — фокус винятково на відновленні кредитування.

Автори "Оцінки" вкотре сконцентрувалися на питанні банківського кредитування.

Його "млявість" (тут і далі в лапках — цитати з "Оцінки") попри "надлишкову ліквідність" в банках не забезпечили стрімкого зростання економіки у 2016 році попри офіційний показник приросту реального ВВП на 2,3% до 2015 року.

Тут слід зазначити, що активний акцент певних членів Ради НБУ на банківському кредитуванні як на двигуні економічного відновлення є незбалансованим підходом.

Не буду вдаватися у деталі усіх можливих варіантів, серед яких найбільш дієвим є бюджетна політика уряду. Відзначу лише прикметну наполегливість Ради НБУ щодо більш активного відновлення банківського кредитування.

На перший погляд, це природна справа і її безпосередній функціональний обов'язок. Однак це неприпустиме спрощення.

Наведу крилате висловлювання колишнього голови центрального банку Індії Рагурама Раджана, якого люблять цитувати деякі члени Ради НБУ. Він свого часу влучно охарактеризував коріння Великої фінансової кризи в США 2007-2008 років фразою "Дайте їм наїстися кредитом".

Сенс цієї характеристики: слабко регульовані комерційні банки під час проведення стриманої бюджетної політики урядом генерують фінансову кризу.

Висновок для України такий: слід розрізняти кредит. Банківський кредит у національній валюті є набагато стабільнішим для економіки, ніж кредит в іноземній валюті, Це правило працює і щодо позик для компаній-експортерів.

Банківський кредит пов'язаним особам, коли банкіри кредитують себе або любих друзів, несе руйнацію економіці, навіть якщо він здійснений у національній валюті. Крім того, для уникнення скочування банків до перекредитування потрібна якісна бюджетна політика. Це питання не менш комплексне, ніж монетарна політика.

У цю сферу, безумовно, Рада НБУ намагається не занурюватися, адже суто з формальної точки зору вона діє в рамках статті №100 Конституції, яка говорить: "Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням".

Другий — традиційно помилкове вірування, що за рахунок "ліквідності" банки кредитують.

В "Оцінці" автори відвели цілий розділ на формулювання оцінок щодо операцій з так званою ліквідністю у національній валюті. Чому "так званою"? Бо значення терміну "ліквідність" в українському банківському середовищі більш вузьке, ніж розуміння цього терміну на Заході.

У нас під ліквідністю розуміють лише готівку в касах комерційних банків та залишки на їх коррахунках в НБУ. На Заході ліквідність має більш широке значення і включає, крім готівки та залишків на коррахунках, цінні папери центрального банку та уряду, які комерційні банки тримають в активах на своїх балансах.

Тобто в Україні до ліквідності слід зараховувати вкладення банків у депозитні сертифікати НБУ та облігації уряду або ОВДП у гривні. В "Оцінці" ж під ліквідністю розглядають саме залишки на коррахунках банків в НБУ, хоча це слід називати "резервними грошима", як це, до речі, прийнято на Заході.

Наведу кілька цитат з "Оцінки", що критично характеризують операції НБУ з резервними грошима — "ліквідністю".

1. "Нарощуванню кредитної глибини [економіки] заважає активна стерилізація гривневої ліквідності шляхом розміщення депозитних сертифікатів".

2. "Стерилізація гривневої ліквідності шляхом розміщення депозитних сертифікатів є абсолютна безризикова альтернатива кредитуванню, що не сприяє його розвитку та відволікає кошти з економічного обороту".

Таким чином, автори "Оцінки" апелюють до ідеї, що комерційні банки не здійснюють банківське кредитування, бо на перепоні стоять операції НБУ із "стерилізації гривневої ліквідності".

До речі, такої ж думки дотримується більшість соратників економічної школи прагматизму-дирижизму та їх наукових світочів. Текст "Оцінки", його ідеологія і тон сформовані на базі їх міркувань, технологічно розмножених різними спікерами. Читачам слід зрозуміти, що це вірування помилкове. Чому?

По-перше, як уже вказувалося, справжні (не "зомбі") комерційні банки здатні створювати кредит самостійно без прив'язки до наявного обсягу резервних грошей на коррахунках в центральному банку.

У разі потреби в резервних грошах для здійснення платежів для клієнта, якому надано кредит, банк звернеться за ними до міжбанківського ринку або центрального банку. Великий банк, на балансі якого його клієнти можуть здійснювати платежі між собою, не має потреби в додаткових резервних грошах.

Наприклад, на цьому ґрунтується уся технологічна інноваційність Приватбанку: якомога більша кількість клієнтів розраховується між собою в межах його балансу.

Тут варто звернути увагу на пояснювальну аналітичну записку головного економіста провідного рейтингового агентства Standard & Poor's Пола Шерда з красномовною назвою: "Повторюйте за мною: банки не можуть і не "надають у кредит" резервні гроші". У ній більш деталізовано пояснюється, як саме банки створюю кредит і яку роль у цьому процесі відіграють резервні гроші.

По-друге, сказане вище підтверджують внутрішні документи НБУ та ЦБ інших країн: комерційні банки використовують резервні гроші для здійснення розрахунків та виконання нормативу обов'язкового резервування, якщо такий норматив встановлений центральним банком на рівні вище від нуля. Ось приклади.

1. НБУ ще донедавна мав таке пояснення щодо резервних грошей. Це "переказні депозити [в НБУ] інших депозитних корпорацій" і вони є "фінансовими активами, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здійснення платежу".

Також у щоденні статистиці про рух коштів на коррахунках комерційних банків в НБУ показується, як резервні гроші рухаються за своїм призначенням. Тут відсутня графа з назвою "Кредитування економіки".

2. Центральний банк Нової Зеландії, який є родоначальником монетарної політики з приборкання інфляції, називає залишки на коррахунках банків не інакше як "гроші для проведення розрахунків", мовою оригіналу — settlement cash. Їх щоденна звітність про рух резервних грошей майже тотожна тій, що є в НБУ.

3. Центральний банк РФ має саме таке формулювання щодо резервних грошей. Він "задовольняє потреби кредитних організацій у залишках на їх коррахунках [в ЦБ РФ] для виконання ними вимог обов'язкового резервування, а також для здійснення власних і клієнтських платежів та розрахунків".

Чому це має значення? На мою думку, в монетарну систему України на рівні її управління вмонтовується хибна концепція щодо механіки монетарних процесів. Згадаймо лише невдалий заклик до "грошово-промислової політики" на Раді НБУ 25 жовтня 2016 року, який було розгорнуто до "проведення продуктивної емісії".

Наразі його переформулювали у більш нейтральний формат: "Відновлення кредитування механізмами рефінансування" (пункт 2 "Рекомендацій правлінню НБУ та КМУ", затверджених рішенням Ради НБУ 28 лютого 2017 року).

Ці ідеї ґрунтуються на хибному трактуванні ролі резервних грошей і сутності кредиту в економічних відносинах. Звідси походить рекомендація Ради НБУ уряду щодо "розміщення вільних коштів у гривні на міжбанківському ринку з метою якісного управління ліквідністю". Вважається, так уряд пришвидшить свої проекти.

Це трактування також не заглиблюється у проблематику кредиту в іноземній валюті, яка є одним з ключових питань сталого економічного розвитку. Інакше економіку чекатимуть фінансові кризи на зразок тієї, що відбувається у Хорватії.

Якщо хтось вважає, що реформи в монетарній сфері майже завершені, то це помилка. Вони не пройшли й півшляху. Наразі ми спостерігаємо своєрідну реакцію на початок цієї роботи. Сама ж "Оцінка" Ради НБУ є слабким документом.