Земельна афера століття

Верховна Рада продовжила ще на рік мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Здавалось би, можна зітхнути з полегшенням. Адже запроваджувати ринок землі без нормальних законів і можливості захистити свої права в українських судах – це не просто злочин, а страшний гріх перед народом.

У день, коли парламент продовжив цей мораторій, довелось бачити радісні обличчя багатьох знайомих. Мовляв, попри "бажання влади поспіхом відкрити ринок землі", депутати "проявили свою мудрість і виваженість".

Хоча "мудрість" була значною мірою простимульована політичними акціями противників дикого ринку землі та протестом аграріїв. Навіть прем'єр швидко змінив свою позицію і заявив, що теж виступає за продовження мораторію.

Тож начебто дійсно можна зітхнути з полегшенням. Але насправді не все так добре, як може здатися.

Можу з відповідальністю заявити, що чергова заборона на продаж земельних паїв є лише димовою завісою. До ще більшої афери, яку готує влада. Без перебільшення – афери століття.

У липні 2016 року у Верховну Раду було подано законопроект №4010а "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)". Будемо називати його коротко – законопроект "Про емфітевзис". При лобіюванні Мінагрополітики цей документ успішно просувається комітетами Верховної Ради.

Законопроект із незвичною назвою криє в собі ще більше небезпек, ніж звичайне відкриття ринку землі. Суть його зводиться до змін існуючої практики продажу права оренди землі.

Емфітевзис, який існує в Україні та який коригується цим законопроектом, відрізняється від права оренди. Емфітевзис можна продати, не питаючи власника. Право оренди - ні.

Зараз орендар не може заставити право оренди у банку і взяти під нього кредит, не може вчиняти будь-які інші дії без згоди власника паю.

Як договір оренди, так і договір емфітевзису може бути припинений, якщо не виконуються зобов’язання сторін у судовому порядку. Але, якщо навіть так, як він може в українському суді протистояти компаніям, які акумулюють великі земельні масиви, за якими стоять великі гроші, які можуть найняти хороших юристів та просто купити суддів?

А що тим часом може орендар? Та що завгодно. Може вирощувати якісь корисні культури, може вирощувати бур'ян, може виснажувати землю.

Реальна ж небезпека криється у тому, що орендар має право:

1. Перепродувати право на користування землею комусь іншому і на цих спекулятивних операціях заробляти більше, ніж на вирощуванні, наприклад, пшениці. Фактичний власник, зрозуміло, не отримає від цього ні копійки.

2. Взяти у банку кредит під заставу права користування земельною ділянкою і не повернути цей кредит. Фактичний власник не може запобігти переходу в користування цієї землі до комерційного банку.

Перше положення є в діючому законі і не зачіпається законопроектом, друге є нововведенням законопроекту.

А тепер подумаємо логічно. Хто реально виграє від цього емфітевзису? Точно не фактичні власники земельних паїв, мешканці українських сіл.

По-перше, землю у них скуповуватимуть за копійки. Аргументація для цього буде простою – ну ви ж не продаєте пай, а лише здаєте в користування і залишаєтесь фактичним власником. Хоча не треба багато розуму, щоб усвідомити, що якщо людина здала землю в користування, наприклад, на 50 років (наразі законодавчо термін для емфітевзису необмежений, для оренди – 50 років), як це є зараз, то за свого життя вже навряд чи її побачить. Не факт навіть, що її діти дочекаються цієї землі.

Вигідний емфітевзис в Україні двом категоріям осіб.

По-перше, скористаються цим законом світові латифундисти.

Цей закон реально розв'язує руки великим закордонним ділкам. А тут такий джекпот. Звичайно, діятимуть вони не напряму, а через підставних осіб, через перепродажі і через вже згадуваний механізм банківської застави.

Українські селяни ніяк не зможуть перешкодити концентрації в одних руках земельних масивів по 200 тисяч, 300 тисяч гектарів. Жодного запобіжника проти такого розвитку подій горе-законопроект не передбачає.

По-друге, закон "Про емфітевзис" дуже вигідний особам, яким треба відмити гроші.

Легалізація коштів через створення банку землі – це така дуже "класна" річ для легалізації великих сум. Ніхто ж не знатиме, по якій реально ціні скупили у людей землю. Але прибуток, отриманий від неї, – це вже чисті гроші, з приводу яких начебто є логічні пояснення.

Є ще одна категорія осіб, яким дуже кортить пропхати цей законопроект. Це люди, які займають керівні посади у нашій державі, сидять у міністерських кріслах і активно лобіюють емфітевзис. Що ними керує – ми можемо лише здогадуватися. Але це точно не інтереси людей і держави (бо бюджету від цих механізмів нічого не перепаде).

Таким чином законопроект "Про емфітевзис" – це завуальована спроба ввести не просто ринок землі, а запровадити механізм відбирання землі у людей. Та ще й за безцінь.

Тому після продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення небезпека зовсім не минула. Вона набрала інших форм, більш завуальованих, але ще більш небезпечних, ніж просто введення ринку землі.

У питаннях ринку землі сформована певна суспільна думка. Що ж стосується емфітевзису, то люди навіть слова такого не знають, вимовити його не можуть, а тим більше зрозуміти, що за ним стоїть.

Відтак я звертаюсь з одного боку до людей – не втрачати пильність.

Фактичні ініціатори й лобісти змін до правил функціонування емфітевзису знаходяться поза парламентом. Нехай при цьому нікого не дивує, що авторами законопроекту є ціла група народних депутатів. Бо точно знаю, що дехто з них навіть не читав тексту, під яким поставив підпис. А іншим взагалі байдуже, що буде на цій землі після них.

Парламент став інструментом у руках Кабінету міністрів і президента – хоча мало б бути навпаки. Хіба мало прикладів, коли уряд і президент ламали депутатів через коліно?

Надія – лише на волю людей.

Віктор Матчук, народний депутат України VI скликання, спеціально для УП