Ринкова система, що приведе Україну до розквіту. Частина друга

Раніше я описав, що необхідно змінити в податковій системі та приватизації, і як трансформувати олігархічну власність у підприємницьку.

Проте є ще кілька важливих життєво необхідних кроків.

Перехід до ринкової банківсько-кредитної системи.

Банківська система у стані колапсу. Ніхто з банкірів не вірить у гривню.

Хоча саме банківські установи повинні стати постачальниками ресурсів для відновлення національного виробництва, "санітарами" реального сектора економіки, забезпечувати структурні зрушення.

Для досягнення цих цілей потрібні такі перетворення.

1. Вихід банківської системи з колапсу завдяки введенню порядку прямої відповідальності банків за втрати від неповернення наданих ними позичок суб'єктам господарювання. Для цього слід скасувати фінансування таких безнадійних заборгованостей кредитами грошового регулятора.

Інший механізм виходу з колапсу - проведення процедури ринкової реструктуризації банківських боргів через прямі договори на міжбанку, включаючи погашення цих боргів за допомогою їх капіталізації, здійснення реструктуризації боргів банків за кредитами рефінансування від НБУ.

Нарешті - посилення ролі механізмів внутрішньої рекапіталізації, в тому числі шляхом сек'ютиризації боргів банку у його акції та у довгострокові облігації, залучення зовнішнього капіталу за допомогою додаткової емісії акцій, злиття капіталів установ, інші методи ринкової реструктуризації майна банків.

2. Забезпечення рівного доступу банків до позичкових джерел і ринків, зокрема, таких привілейованих сьогодні, як кредити, купівля держоблігацій в порядку їх первинного розміщення, участь у державних кредитних пільгових програмах.

3. Запровадження стандартів прозорого обліку діяльності банків, доступного для вкладників та акціонерів, зобов'язання банків надавати на вимогу вкладників та акціонерів інформацію про ступінь достатності та адекватності капіталу установ.

4. Суттєве зниження ризиків неповернення позичок банкам, що стане можливим при кредитуванні головним чином прибуткових суб'єктів господарювання, використанні як застави майнових цінних паперів підприємств, запровадженні стимулів диверсифікації ризиків кредитування, підвищенні ефективності процедур банкрутств, вдосконаленні страхування кредитних операцій.

5. Стимулювання введення порядку вибору банками підприємств-отримувачів позичок залежно від бізнес-планів їх розвитку і розмірів приросту їх прибутку, заборона кредитування збиткових компаній, запровадження права на часткову інвестиційну участь банків у фінансуванні проектів розвитку виробництв з отриманням частини прибутку від реалізації проекту.

6. Заборона, крім спеціальних урядових програм, надання позичок компаніям за пільговими ставками, які не можуть бути нижчими за чинну облікову ставку НБУ.

7. Введення механізму надання державних гарантій кредитування інноваційного малого і середнього приватного підприємництва, включаючи створення державних фондів венчурного кредитування і спеціальних державних фінансових установ для контролю за бізнес-проектами і використанням грошей підприємцями.

Банківське товариство повинне перетворитися із закритої касти "обраних" на суб'єктів конкурентного грошового ринку і разом з підприємствами відповідати своїм майном за успіхи чи невдачі національної економіки.

Розгортання фондово-корпоративних ринків.

Їх практично нема, вони інформаційно відірвані від струсів на світових фондових ринках, інвестиції в нашу економіку стали надзвичайно ризикованими.

Без національних ринків капіталів неможливі процеси структурного перерозподілу ресурсів внутрішнього виробництва та залучення в економіку додаткових фондових ресурсів. Ключові перетворення для вирішення цих проблем такі.

1. Інституційне зміцнення ринку корпоративних цінних паперів.

Удосконалення корпоративного права для захисту прав акціонерів, укріплення і капіталізація фінансово-інвестиційних установ, публічність корпоративних компаній, законодавче затвердження правил публічного розміщення на ринку додаткової емісії акцій, прозорого обліку і переходу права акціонерної власності, включаючи обов'язкову державну електронну реєстрацію цих прав.

2. Модернізація національної системи обігу цінних паперів шляхом вдосконалення процедур біржової торгівлі і ціноутворення, здійснення платежів, обліку, клірингових операцій, запровадження механізмів публічного і приватного первинного розміщення акцій на організованих фондових майданчиках, взаємна конвертація корпоративних майнових, інвестиційних і боргових інструментів.

3. Укріплення інфраструктури національного фондового ринку.

Створення фондів його кредитування та інвестування, в тому числі виділення фондів емісійного кредитування НБУ операцій на фондових біржах, становлення ринку стандартизованих деривативів і мережі роздрібної торгівлі корпоративними цінними паперами на всій території країни, запровадження електронної торгівлі фондовими цінностями, укріплення інфраструктурних підрозділів фондових бірж.

4. Підвищення ефективності роботи публічних корпорацій, вдосконалення процедур обліку витрат, стимулювання запровадження інновацій, виходу на нові ринки, об'єднання активів підприємств, включення макроекономічних факторів зростання капіталізації підприємств.

5. Залучення українських корпорацій до світових джерел капіталу за рахунок зняття зовнішніх бар'єрів для його потоків та скасування обмежень доступу до національних ринків іноземним фінансовим посередникам.

6. Запровадження ефективного державного управління інвестиційними ризиками для уникнення відтоку міжнародних капіталів та обмеження частки короткострокових фінансових інструментів.

Для цього необхідно: стимулювання довгострокових зобов'язань інвесторів, посилення державного контролю для обмеження частки короткострокових кредитів, встановлення Нацбанком відносно таких запозичень некомпенсованих резервів банківських корпорацій, приватного хеджування ризиків.

В тому числі - шляхом диверсифікації інвестиційних портфелів та рівномірного розподілу ризиків, збалансованого макроекономічного регулювання, інтеграції ринку цінних паперів з міжнародними, передусім - європейськими.

7. Міжнародна інтеграція українського фондового ринку.

Вона включає уніфікацію національного законодавства і норм регулювання з європейськими, створення спільного вільного простору для дій фінансових операторів різних країн, скасування транзакційних витрат у фінансових операціях і зниження плати за посередницькі послуги, приєднання нашої ринкової інфраструктури до європейської, тісне валютне об'єднання через прив'язку курсу гривні до євро та виконання фінансових критеріїв Євросоюзу.

Сьогоднішній стан фондового голоду та фінансової ізольованості, на жаль, не дає нам можливості організувати справжню ринкову економіку.

Створення змішаної солідарно-накопичувальної пенсійної системи.

Вона невідкладна. Без неї неможливо вирішити проблему дефіциту ресурсів державного пенсійного фонду, підвищити середній рівень пенсій до мінімально необхідного, припинити бюджетне субсидування ПФ, що підриває бюджет. Без накопичувальної системи неможлива повноцінна ринкова система.

Ця реформа включає такі пункти.

1. Запровадження паралельно із солідарним державним пенсійним фондом обов'язкового державного накопичувального пенсійного фонду, який матиме власні джерела фінансування.

2. Державний накопичувальний фонд буде інтегрувати обов'язкові індивідуальні накопичувальні рахунки громадян. Ці рахунки поповнюватимуться внесками громадян - відсотком від місячного заробітку та іншими індивідуальними доходами.

Такі внески повинні бути вагомими, більшими за податки із зарплати. Для цього необхідно знизити середнє значення цих податків з 18% до 5-6%. Такі ставки повинні прогресивно зростати пропорційно зростанню доходів - від 0% до 20%.

Середня ж ставка індивідуального внеску на рахунок накопичувального пенсійного фонду повинна становити 15-17%, а самі ставки внеску доцільно визначати за регресивною шкалою. Тобто ставка зменшуватиметься для більш високих значень індивідуальних доходів і змінюватися від 20% до 5%.

3. Обов'язкові пенсійні накопичення повинні робити усі працюючі, починаючи з 18-річного віку. Виплата накопичень повинна здійснюватися з часу досягнення громадянами пенсійного віку - усією сумою або частинами.

На суми на накопичувальних пенсійних рахунках доцільно нараховувати мінімальні відсотки, наприклад, на рівні п'ятої частини середнього значення облікової ставки НБУ у відповідному році. Ці відсотки не повинні оподатковуватися.

4. В умовах високої інфляції цін, наприклад, вище 6-7% на рік, доцільно гарантувати власникам накопичувальних пенсійних рахунків щорічну індексацію.

5. Солідарний пенсійний фонд повинен утворюватися не лише за рахунок щорічних податкових відрахувань від фондів зарплати, а й за рахунок іншого значного податкового ресурсу - рентних платежів за видобуток корисних копалин.

6. Ставки державних пенсій, що виплачуються за рахунок солідарного пенсійного фонду, повинні встановлюватися як частка зарплати громадян - рівна для усіх громадян, яка не буде залежати від їх накопичень на індивідуальних рахунках в державному накопичувальному пенсійному фонді.

Вихід з кризи пенсійної системи можливий не тільки завдяки її реформуванню, а й здійсненню комплексу економічних перетворень. Тільки підйом економіки і високі темпи зростання національного виробництва вирішать проблему.

Запровадження моделі чистого експорту, чистих іноземних інвестицій і кредитів.

Необхідно повністю змінити зовнішню макроекономічну політику. Україна повинна стати чистим експортером, зводити прибутковий платіжний баланс за поточним рахунком, мати постійно зростаючий приріст прямих і портфельних міжнародних інвестицій, приплив іноземних довготермінових кредитів до банків і підприємств.

Щоб досягти цього, слід провести низку інституційних та організаційних реформ.

1. Відкинути політику торговельного та фінансового протекціонізму, задоволення потреб країни за рахунок накопичення зовнішнього державного боргу.

2. Стимулювати експорт товарів і послуг швидким і повним поверненням ПДВ експортерам, державними бонусами і страхуванням експортних контрактів, становленням спеціальних звільнених від оподаткування парків з виробництва та експорту науково-технічних, інформаційних та програмних продуктів експортерів, зняттям обмежень та вказівок на використання валютної виручки.

3. Заохочувати економію витрат з оплати імпортних товарів і послуг.

Це включає скасування державних гарантій такої оплати, зокрема, з купівлі газу, розформування "Нафтогазу", створення демонополізованого ф'ючерсного і свопового газового ринку, диверсифікація джерел надходження блакитного палива, в тому числі отримання близькосхідного зрідженого газу.

4. Прискорити зростання експорту новітніх товарів і послуг, мотивувати розширення імпорту світових науково-технологічних інноваційних активів.

Для цього потрібні нуліфікація митних платежів і ПДВ при їх ввезенні, фінансування державою або надання нею гарантій їх купівлі, оплата бюджетом інтернет-послуг науковим закладам, оплата урядом навчання українських спеціалістів у світових освітніх і наукових центрах, скасування оподаткування нових ІТ-підприємств на період амортизації основного технологічного обладнання.

5. Створити сприятливі умови для функціонування підприємств і виробництв, які б витіснили з України псевдогосподарські інструменти, що дозволяють виконувати виробничі процеси у нас, але прибутки отримувати за кордоном.

Мова йде про давальницькі схеми переробки сировини, аутсорсинг українських розробників програмних продуктів в ІТ, роботу наших "заробітчан" за кордоном.

6. Створити сприятливі умови для прямих і портфельних іноземних інвестицій.

По-перше - подолання корупційних перешкод у здійсненні інвестицій в Україні.

По-друге - вдосконалення регуляційних умов для інвестицій і бізнесу, включаючи гарантування свободи бізнесу і конкуренції на ринках, рівний доступ усіх суб'єктів до ресурсів, ліквідація дозвільних процедур для інвестиційно-фінансових компаній.

По-третє - запровадження стандартів та правил господарювання й фінансування, що діють у Євросоюзі.

7. Реорганізувати національний ринок міжнародних запозичень, зокрема, відмовитися від короткотермінових іноземних позичок українській державі та приватним фінансовим установам.

З цією метою законодавчо заборонити емісію і розміщення за кордоном відповідних облігацій і запровадити обтяжуюче резервування НБУ частини валютних коштів, що запозичуються банками в іноземців на нетривалий період.

Усі короткострокові та середньострокові заборгованості держави реструктуризувати у довгострокові, відмовитися від будь-яких іноземних кредитів, що збільшують державний борг і не служать модернізації країни.

8. Створити внутрішній відкритий інвалютний інвестиційно-борговий ринок з правом емісії та обігу державних і корпоративних цінних паперів, що оплачуються твердою валютою. Розміщення таких фондових цінностей вроздріб серед населення, скасування обмежень і заборон валютного кредитування у країні.

Таку зовнішню макроекономічну модель сповідують країни Північної Європи, Німеччини та Японії. Вони функціонують прибутково, профіцитно, прирощують капітал і постійно зростають. Це накопичувальна модель, яка повинна прийти на зміну чинній безперспективній дефіцитно-борговій моделі.

* * *

Викладена система інституційних перетворень - найбільш гостра та складна частина реформ в економіці. Вона зачіпає інтереси найбільш впливових людей - олігархів, монополістів, керівників державних корпорацій, впливових корупціонерів на ключових посадах у владі, які будуть втрачати політичні і майнові привілеї.

Спротив цим змінам є і буде найзапеклішим. Саме тому урядовці, що відпрацьовують свої зобов'язання перед олігархами, чіпляються за свої крісла.

Держава-пособник монополізму й казнокрадства повинна бути замінена на державу-поборника конкуренції й справедливості.

Ми на порозі складного владно-політичного конфлікту, розв'язання якого нарешті мобілізує Україну. Чим довшою буде теперішня політична криза, тим більш кардинальними будуть зміни в економіці, що наступлять.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.