"…Я хотів би, щоб моє ім'я не вказували, а також – щоб у тексті не було жодних деталей, завдяки яким можливо було б встановити, що йдеться про мене" .

Непоганий початок розмови. Мій співрозмовник, схоже, почувається досить розкуто. Влаштувавшись за столиком на одній з київських терас, невибагливо накинувши светр на плечі, він спокійно п'є каву.

"З міркувань безпеки" цей бельгійський інвестор просить називати його Мішелем.

"Розумієте, усі найвищі інстанції української судової системи визнали мою правоту! Проте завжди є ризик, що цей тип заявиться на мою ферму із десятком молодиків, щоб "вершити правосуддя" на власний розсуд. Це багаті й впливові "мажори", у них свої поняття про закон…"

"Цей тип" – це Геннадій Бобов, бізнесмен-аграрій, що володіє підприємством у центрі України, поблизу Черкас (разом з дружиною він володіє компанією "Панда", що орендує більш ніж 200 тис га землі в Черкаській області, ЕП).

Крім того, він є депутатом Верховної Ради з 2010 року, останнього разу обрався по мажоритарному виборчому округу №196, наразі член Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин.

Мішель розповідає свою історію, аби попередити "про цього бандита, який, хоча і є народним депутатом, але не хоче поважати навіть ті закони, за які сам же й голосує".

Щоб пояснити, до яких саме махінацій вдавався цей пан, Мішель розповідає увесь ланцюжок подій своєї історії, схожої на пригоди на Дикому Заході – чи радше на "Далекому Сході".

Власне, порівняння України із "Диким Заходом" і є причиною того, що Мішель взагалі почав інвестувати в Україну, і продовжує це робити. "Колишній Дикий Захід – це Каліфорнія, яка наразі є шостою у світі за рівнем розвитку економіки. Мені здається, Україна також може піти цим шляхом".

Мішель – не аграрій, проте безупинно розхвалює "чудеса розвитку аграрної промисловості в Україні" і її потенціал. Він, власне, погодився на інтерв'ю бельгійської газети La Libre Belgique для того, щоб змалювати свої позитивні враження від України.

"Водночас, – зазначає він, Україна – це "дика" країна, і потрібно розуміти її реалії".

Мішель відкрив для себе Україну під час своєї першої подорожі, у 1992 році, і вперше зайшов у країну як інвестор у 2003 році. Тоді він очолював невелику інвестиційну компанію і познайомився із Вадимом Першерським – "розумним, презентабельним підприємцем, який добре розмовляв англійською".

Мішель хоче, щоб ім'я цього пана також стало відоме широкому загалу – тому що це "професійний крадій. Після того, як він мене обдурив, я дізнався, що я був уже п'ятим іноземцем, якого він обвів круг пальця".

"Коли поміж нами зав'язалися довірливі стосунки, він розповів мені, що наше бачення розвитку аграрного комплексу, який би займався землеробством і виробництвом свинини, дуже подібне. Крок за кроком, я почав дедалі тісніше співпрацювати з ним. Нам вдалося досягти неймовірних доходів завдяки продажу рапсу – ми отримували до 600 доларів з гектару з інвестованих 300. Це, до речі, підтвердження тому, що в України дуже великий потенціал".

"Отже, я почав йому довіряти. І коли він мені сказав, що потрібно 900 тисяч євро для покупки силосу для зберігання продукції, я не вагався. Я вклав у це мої власні гроші, трохи позичив у друзів і переказав йому кошти".

З цього моменту й почались неприємності.

"Він так і не купив цей силос, натомість купив чотири комбайни. Крім того, за цю покупку він сплатив шалену комісію… Після кризи 2009 року, нам довелося ліквідувати компанію. Шляхом шахрайських махінацій спільно з російським "Альфа-банком", Першерський отримав 200 тисяч доларів з ПДВ, які мала б отримати наша компанія".

"Усі мої спроби відновити справедливість через суд провалилися: від мене вимагали хабар у розмірі 20% від суми, на яку я подавав позов, за те, що я "виграю" його. Я відмовився, і, звісно, програв. "Альфа-банк", напевно, заплатив, тож вони виграли".

"До того ж, виявилось також, що керівник одного з філіалів нашої компанії був справжнісіньким шахраєм, і він був у змові із Першерським. Під час ліквідації компанії він зник разом з усім, що зміг забрати – інформацією, машиною і так далі".

А комбайни? "Мені вдалося в останній момент вивезти один вантажною машиною. Інші три зникли".

Таким чином, унаслідок цієї афери Першерського, Мішель втратив приблизно 1,75 млн євро. Йому довелося декілька років віддавати борг друзям і інвестувати в низку різних країн.

Зараз він помалу відновлює свій аграрний бізнес в іншій області України. І все ще шукає вкрадені комбайни.

Лише через деякий час йому вдалося з'ясувати, що слід веде до Геннадія Бобова. Він спробував забрати їх назад. Витративши п'ять років на судову тяганину, Мішель добився, щоб його правоту нарешті визнали в суді. Але справедливість так і не відновили.

"За рішенням суду, Бобов повинен повернути мені цю техніку. Але він відмовляється. Місцеві представники закону надто бояться його, щоб спробувати мені допомогти. Таким чином, мені довелося гратися у шпигуна і власноруч шукати мої комбайни серед його власності. Але ж, згідно з українським законодавством, заборонено вилучати майно, що знаходиться у приватній власності. А судових приставів тут не існує".

"Моєму помічникові пощастило заручитися підтримкою одного сміливого міліціонера, що наважився йому допомогти.

Вони дочекалися часу, коли два з цих комбайнів виїжджали на польові роботи, і заблокували їх на дорозі своїм авто. Невдовзі їх оточили з десяток молодиків. Справа майже дійшла до бійки. Зрештою, молодики Бобова дали нам забрати один комбайн, і забралися геть з іншим. Моєму помічникові насилу вдалося вивезти врятований комбайн вантажною машиною.

Ось такі справи... Тепер у мене два моїх комбайни, і ще два залишаються у Бобова.

Але він на цьому не зупинився. Знаєте, що він влаштував? Він подав на мене позов до суду за крадіжку комбайна. Мого власного комбайна!"

"Таких "мажорів", як Бобов, усі побоюються. Міліція не хоче втручатися, посольство активно підтримує мене, проте не може надати ніякої конкретної допомоги у цій справі.

Міністр агрополітики надав мені хіба що моральну підтримку…

Мене найбільше шокує те, що ця країна прагне наблизитися до європейських стандартів і перейняти європейські цінності – проте ось таким шахраям завжди вдається уникнути покарання!"

Мішеля хвилює не лише його персональна проблема – він викриває систему. Йому доводилося одночасно мати справу "з 14 відкритими судовими провадженнями", і він добре знає, що "судова система тут просто не працює".

"Одного разу мені довелося платити в суді. Це було в часи Януковича – до речі, одного із найбільших бандитів, яких будь-коли бачив світ. До мене прийшла податкова інспекція. Вони звинуватили мене у тому, що я нібито надав їм фальшиві рахунки-фактури за дизель, що, звісно, було повним абсурдом. Ніби не очевидно, що неможливо займатися обробкою землі без дизеля. Я не мав жодних сумнівів у тому, що закон на моєму боці.

Проте коли я зустрівся із суддею, то одразу зрозумів, що усе погоджено заздалегідь: або я плачу їм 15 тисяч євро, або програю справу – тобто, сплачую 100 тисяч. Я заплатив судді".

"Треба розуміти специфіку України: тут кожен хоче свій "податок". І якщо їм не дати добровільно, то цілком імовірно, що вони самі за ним прийдуть.

На мою думку, найбільша трагедія пострадянської України полягає у тому, що тут слова "повага" буцімто ніхто зроду не чув.

Люди не мають поваги ані до власності іншого, ані до закону, ані до даного слова".

У той же час, Мішель, схоже, не втрачає надії. Адже, за його словами, "після Революції багато чого змінилося. В уряді багато реформаторів, спеціалістів своєї справи.

Неможливо змінити все за 2 роки. Проте я вже бачу значні зрушення – зокрема, потужний контроль громадянського суспільства за діяльністю органів влади. Здається, країна на правильному шляху".

З приводу своїх справ він не скаржиться: зараз йому вдалося нормалізувати фінансовий стан свого підприємства, і бізнес "починає приносити прибуток". На його підприємстві працюють десять найманих працівників.

Проте українських бізнесменів він більше не бере в партнери: "Якщо інвестуєш в Україну, маєш контролювати 100% акцій і брати активну участь в усіх етапах процесу, а ще – перевіряти абсолютно все. Тут це працює лише так".

Мішель добре засвоїв урок. Два комбайни, які він, скоріше за все, вже ніколи не поверне, залишаться символом того, чого не потрібно робити інвесторові, який починає власну справу в Україні – на новому "Дикому Сході" Європи.

Себастьян Гобер, матеріал опубліковано у бельгійському виданні La Libre Belgique 7 жовтня 2015 року

Переклад – Марія Ємець, Український кризовий медіа центр, спеціально для Економічної Правди

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

"Економічна правда" готова надати можливість особам, які згадуються в матеріалі, висловити свою точку зору з приводу наведеної автором інформації.