Стрімке підвищення енергоспоживання сучасного суспільства сприяє розвитку екстенсивних форм виробництва енергії.

Збільшується використання традиційних видів палива: вугілля, газу, уранової руди та енергії водосховищ великих річок.

Ми звикли вважати таку енергогенерацію доступною, оскільки вона забирає у нас копійки і задовольняє зростаючі потреби.

Однак необхідно не забувати про карколомні екологічні наслідки для всього людства, до яких вона призводить: радіацію, сморід, пил, сірчаний газ.

Усе це наслідки людської діяльності з виробництва електроенергії з традиційних джерел енергії, про які чомусь не згадують у свої публікаціях лобісти монополістів.

Все гучніше долинають до нас проплачені голоси прихильників добре відомих з радянських часів екстенсивних, грабіжницьких стереотипів поведінки людини.

На жаль, лідерам маніпулятивних технологій, що формують суспільну думку, вдається схилити громадськість на свій бік.

Втім, можна почути і тверезі думки про необхідність розвитку екологічно чистих технологій виробництва електроенергії з відновлюваних джерел: вітру, сонця, відходів виробничої та побутової діяльності людини, течії малих річок.

Важливою складовою ринкової економіки є здорова конкуренція. У даному ж випадку маємо яскравий приклад нездорової конкуренції. Великі монополії грають без правил проти представників передових технологій, які становлять для велетнів традиційної генерації серйозну загрозу недоотримання надприбутків.

Маніпулюючи свідомістю, вони не гребуть чорним піаром та спотворенням фактів.

Ключовою темою закликів лобістів традиційної енергетики є ніби-то суттєва загроза екологічній ситуації поблизу місць будівництва малих ГЕС.

Серед активістів можна виділити начебто експертів українського представництва Всесвітнього фонду дикої природи - WWF, які надають непрофесійні висновки для отримання грантових грошей та спотворюють інформацію, дискредитуючи WWF.

Важливо отримувати достовірну інформацію щодо екологічності роботи МГЕС, оскільки від правдивості такої інформації та розуміння повної картини, а не окремого пазла, залежить майбутнє наших поколінь.

Виробництво електроенергії з використанням енергії води в загальному обсязі споживання електроенергії в Україні становить 10%.

Генерація здійснюється на потужних ГЕС та ГАЕС Дніпровського та Дністровського водного каскадів. За десятки років їх робота не викликала дискусій, нарікань громадськості та збурень в інформаційному просторі. Малу ж гідроенергетику нещадно критикують. Чи справді найбільший ворог природи - малі ГЕС?

Ми звикли вважати дешевою електроенергію, вироблену на великих ГЕС, але забуваємо, що нинішній тариф не включає в себе ні витрат на паливо, ні видатків на реконструкцію майже повністю зношеного виробничого обладнання.

Крім того, будівництво великих ГЕС призводить до триваліших негативних екологічних наслідків порівняно з малими ГЕС, які лише локально і незначно впливають на екосистему та мають доступні можливості для контролю й ефективного коригування екологічності діяльності.

Безперечно, велика гідрогенерація є найекологічнішою серед усіх інших форм традиційних способів енерговиробництва. Вона має унікальну в ОЕС здатність покривати дисбаланси виробництва і споживання електроенергії, проте наслідки роботи великих ГЕС та ГАЕС є протиприродними та малоконтрольованими.

На противагу великій мала гідроенергетика має переваги щодо екологічності.

Технології постійно вдосконалюються. Малі ГЕС не забруднюють воду. Сучасні турбіни, виготовлені відповідно до стандартів захисту навколишнього середовища, насичують воду киснем, що сприяє збереженню іхтіофауни, запобігають утворенню паводків, не допускають забруднення водойм завдяки фільтрам.

Малі ГЕС працюють в автоматичному режимі, дотримуючись санітарних мінімумів, та припиняють роботу при зниженні рівня води, не забираючи її у річок.

Щодо закидів про мертву рибу в місцях експлуатації МГЕС. Для риби на всіх малих ГЕС передбачені рибоходи, технологічно правильне та якісне спорудження та утримання яких є невід'ємною умовою функціонування нових МГЕС.

Крім того, власник такої ГЕС зобов'язується протягом п'яти років щорічно зарибнювати річку, що позитивно впливає на екосистему.

ЗМІ також часто описують обміління річок як постійне та невідворотне явище, пов'язане з роботою малих гідроелектростанцій.

Для пригреблевих типів МГЕС, яких переважна більшість, цей процес поширюється лише на кількох сотнях метрів біля гідроспоруди, а нижче за течією очищена фільтрами і збагачена повітрям вода річки відтворює повноцінне русло.

Цього літа проблема обміління є більш значною, але має інше підґрунтя. Через кліматичні причини на водних об'єктах більшості території України відбулося заростання русел, пересихання малих річок і формування ділянок стоячої води.

Одночасне поєднання низької водності на малих і середніх річках спостерігалося вперше як за територією прояву, так і за тривалістю за кілька десятків років.

Щодо шкоди зеленому туризму, який є поширеним видом заробітку пересічного українця. Ми забуваємо про шкідливий вплив власне самого туристичного бізнесу на природу, про перетворення місць заповідної природи на галявини чи долини розваг для туристів або на промислові мисливські угіддя.

Що найбільш згубне - то це стихійне і напівстихійне туристичне дозвілля громадян, що забруднює природу, спричиняє пожежі, міграції чутливих птахів і звірів.

Ще одним наклепом захисників традиційної енергетики на виробників-альтернативників є міф про отримання останніми надприбутків. Насправді величезні прибутки за такими тарифами не передбачаються. Лише відшкодування протягом семи-десяти років початкових інвестицій.

В Україні питомі капіталовкладення у будівництво нової МГЕС на 1 кВт потужності становлять 2300-5000 євро, вартість реконструкції - 1000 євро/кВт. Для порівняння: будівництво СЕС вимагає 1100-2000 євро/кВт, ВЕС - 1600 євро/кВт.

На підтвердження - результати дослідження Інституту систем та інноваційних досліджень Фраунгофера на замовлення Міністерства з економічних питань та енергії ФРН та Німецького агентства з міжнародного співробітництва.

Натисніть для збільшення

Порівняно з тарифом на енергію вітчизняних АЕС - 42 коп за кВт-год, ГЕС - 55 коп за кВт-год, ТЕС - 97 коп за кВт-год та ТЕЦ - середній за рік 165 коп за кВт-год, екологічно чисті кіловати виглядають як розкіш. Проте не порівняно з практикою країн ЄС, де звикли, що за якість та безпечну перспективу треба платити.

До того ж, "зелені" тарифи для малої гідрогенерації далеко не найвищі серед передбачених чинним законодавством. Пропонуємо порівняти рівні "зелених" тарифів на електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, до та після прийняття славнозвісного законопроекту 2010д для різних видів генерації.

Після набрання чинності законом 514-VIII від 4.06.2015 (законопроект 2010-д) "зелені" тарифи були приведені у відповідність до мінімального економічно обґрунтованого рівня.

Враховуючи ризики, пов'язані з нестабільністю державної політики у сфері відновлюваної енергетики, такі проекти знаходяться на грані рентабельності.

Важливо зазначити, що ціна "дешевої" традиційної електроенергії виглядає доступною лише тому, що відразу не відображає ні початкових капітальних витрат, ні вартості модернізації обладнання, ні коштів на усунення згубних екологічних та соціально-економічних наслідків експлуатації станцій заради прибутку.

Мало де написано, що у вартості такої "дешевої" електроенергії приховані майбутні витрати на капітальне відновлення генеруючих потужностей.

Іншою прихованою складовою "дешевизни" традиційної електроенергії є затрати на усунення негативних наслідків її діяльності. За оцінками експертів, необхідні затрати у цих напрямах взагалі непідйомні для нашої країни.

Так, всі споживачі України відповідно до законів про держбюджет на 2014 рік та 2015 рік повинні були відшкодовувати близько 11,6 млрд грн за різними програмами Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Це лише невелика прихована частина реальної вартості традиційної енергетики.

"Зелене" виробництво натомість являє собою інвестицію в енергетично безпечне та екологічно благополучне майбутнє. Відроджені або збудовані малі ГЕС стають додатковим джерелом електропостачання і стимулом для розвитку регіону.

За інформацією Міжнародного центру малої гідроенергетики, 148 країн світу активно розвивають малу гідрогенерацію. Чому там розуміють необхідність переорієнтації енергетичної політики на відновлювану енергетику, а Україна так опирається надбанням розвинених країн?

Яким шляхом ми хочемо йти: прогресивним чи регресивним?

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.