За останні декілька років Росія і Китай змінили свою зовнішню політику у відповідь на глобалізаційні та інтеграційні тенденції у світі.

Обидві країни створили власні регіональні проекти. В обох є бажання відповісти на концепцію однополярного світового порядку на чолі із США.

Однак де перетинаються, а де сходяться інтереси далеко не рівних за станом економічного розвитку партнерів? Чи можливий рівноправний діалог сторін?

У 2013 році під час візиту генерального секретаря Комуністичної партії Китаю Сі Ціньпіня до Казахстану було представлено ідею "один пояс - один шлях" та Економічний пояс шовкового шляху - ЕПШШ, що повинен з'єднати торговельні шляхи Східної і Південної Азії з більшістю частин Азії, Європи, Близького Сходу та Африки.

Для багатьох експертів сьогодні, у зв'язку з активізацією військової напруженості у Південно-Китайському морі та ускладненням китайсько-американських відносин, ця ідея виглядає інструментом ревізіоністської політики Китаю.

З моменту анексії Кримського півострова та набранням чинності санкціями США та Європи проти представників російської еліти відносини Заходу і Росії стали настільки напруженими, що деякі експерти назвали їх новою холодною війною.

Справді, український конфлікт змусив Росію шукати компроміс у відносинах з Китаєм, в першу чергу, щоби не опинитися в повній міжнародній ізоляції.

Тому Росія і Китай останнім часом демонструють рух назустріч. Після параду з нагоди Дня перемоги у травні 2015 року у Москві відбулися переговори щодо кооперації двох масштабних проектів - ЄврАзЕС та ЕПШШ, а вже 11 травня почалися спільні навчання обох країн у Середземному морі.

Спільні інтереси

Починаючи з моменту створення СНД, Митного союзу та військового об'єднання Організації договору колективної безпеки - ОДКБ, і закінчуючи створеним у січні 2015 року Євразійським економічним союзом - ЄврАзЕС, Москва старається об'єднати колишні радянські республіки в одну організацію.

Мета - повернення колишнього геополітичного впливу Кремля у Європі. Хоча ці ініціативи не можна назвати глобальними, приєднання до них країн Східної Європи (України, Молдови, Білорусії) та Південного Кавказу (Грузія, Вірменія Азербайджан), збільшило б авторитет і вплив організації серед країн на Євразійському континенті.

Китай, на думку британського економіста Роберта Скідельські, з появою нової доктрини "багатополярного світу" відкидає поняття, що є один цивілізаційний ідеал, до якого повинні прагнути всі країни.

"Різні регіони світу мають різні історії, які дали своїм народам різні ідеї про те, як жити, правити і заробляти на життя. Всі ці історії є гідними поваги і немає "єдиного правильного" шляху в майбутнє", - вважає він.

Світова фінансова криза 2008 року підірвала економічний вплив Заходу і впевненість у доцільності "вашингтонського консенсусу". А неспроможність стабілізувати Близький Схід змусила засумніватися у військовій могутності США.

Фото svpressa.ru

Натомість Китай поступово збільшує валютні резерви. У 2014 році вони сягнули 3,8 трлн дол, з яких більше третини - це американські облігації та цінні папери, гарантовані США. Такий стан справ дозволяє Пекіну вести незалежну від США політику та фінансувати такі масштабні проекти, як "один пояс - один шлях".

Він не тільки дозволить покращити ситуацію у малорозвинених районах Китаю на заході та південному заході крани, але й збільшити глобальний авторитет у світі.

Росії ж потрібно розвивати східні регіони країни і диверсифікувати постачання енергоресурсів, від чого значною мірою залежить бюджет РФ. Це підтверджує договір про побудову газопроводу "Сила Сибіру".

Як зазначає Скідельські, "збільшення торгових потоків між Росією і Китаєм, координація в питаннях політики і безпеки знизить вразливість Москви і Пекіна перед зовнішнім втручанням і дасть сигнал про появу нового центру світової влади".

Це могло б вплинути на хід української кризи і змусити Захід піти на великі зовнішньополітичні компроміси, зокрема - в питаннях санкцій.

Тобто обидві країни разом з економічними перевагами співпраці об'єднує бажання ревізіонізму і недопущення "однополярного" панування США у світі, яке, на їхню думку, супроводжується зростаючим економічним впливом міжнародних фінансових організацій на зразок Міжнародного валютного фонду та Світового банку.

Камені спотикання

Незважаючи на спільне бажання протистояти впливу США у світі, між кооперацією російських і китайських проектів стоять кілька проблемних питань. Перш за все, важко не помітити значну асиметрію в економічних ресурсах сторін.

Росія знаходиться у стані економічної рецесії у зв'язку з нереформованою економікою, санкціями і спадом світових цін на нафту.

Велику роль відіграє політична ізоляція Росії на міжнародній арені та її виключення з Великої вісімки. Це зменшує її роль як глобального гравця і погіршує переговорні позиції з Китаєм. Пекін же з 1979 року демонструє надзвичайні темпи росту. ВВП Китаю є другим у світі і становить 9,24 трлн дол.

При таких показниках Китай навряд буде вступати у будь-який проект з Росією на паритетних засадах, оскільки інвестувати і кредитувати інфраструктурні проекти, які будуть оцінюватися кількома мільярдами доларів, для Росії при від'ємних макроекономічних показниках буде вкрай важко.

Як показує історія двосторонніх відносин Росії і Китаю, за останні 25 років кооперація країн розвивалася не надто активно. Навіть в рамках Шанхайської організації співтовариства - ШОС - більшість ініціатив закінчувалася декларативними заявами, а будівництво мосту через річку Амур, на спільному кордоні, триває з 1995 року.

Фото newsprolife.com.ua

Крім того, Росія ревно ставиться до відносин Китаю з країнами Центральної Азії. Москва старається втримати колишні республіки СРСР регіону у сфері свого впливу.

"З активізацією ЕПШШ Китай стане найбільшим інвестором в Центральній Азії і головним ринком збуту гігантських запасів природних ресурсів регіону. Єдиний спосіб для Росії зберегти свій вплив - це перегляд своєї ролі в регіоні в бік скорочення амбіцій", - вважає експерт Московського центру Карнегі Александр Габуєв.

На переговорах в Москві було схвалено неформальну формулу взаємодії обох держав в Центральній Азії. Китай з його фінансовими можливостями стане основним драйвером економічного розвитку в регіоні, а Росія залишиться домінуючим гарантом безпеки за допомогою ОДКБ.

"Якщо Китай і Росія виконуватимуть взяті зобов'язання з координації ЄврАзЕС і ЕПШШ, це означатиме не тільки більш тісне партнерство, але і перетворення Китаю за підтримки Росії на справжню євразійську державу", - стверджує Габуєв.

Однак практика показує, що економічний вплив у сучасному світі набагато вагоміший в питанні вибору інтеграційних полюсів. Тому не варто виключати поступового зменшення впливу Росії в регіоні в міру розширення китайських інвестицій.

При цьому з втратою впливу Москви у Центральній Азії розмови про його відновлення в окремих країнах Східної Європи будуть звучати абсурдно. А збільшення інвестицій та економічний успіх проектів "Шовкового шляху" у Центральної Азії буде виводити ці країни з орбіти впливу Кремля.

Те саме сталося з країнами Центрально-Східної Європи, які після економічних перетворень стали повноправними членами ЄС.

Незважаючи на спільне бажання створити альтернативний Заходу центр впливу у світі, російсько-китайські відносини рідко переходили від декларацій до дій. Москва не зможе стати рівноправним партнером Пекіна, а економічні інвестиції Китаю в регіон Центральної Азії поступово послаблять роль Росії у ньому.

На це остання піти не зможе. Тому теплі і дружні стосунки між обома країнами у разі активного просування ідеї "один пояс - один шлях" видаються малоймовірним явищем, не говорячи про спільну кооперацію країн на світовій арені.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.