У пікові періоди кожної фінансової кризи в Україні роль Нацбанку традиційно зводиться до того, щоб всидіти відразу на двох стільцях.

З одного боку, регулятор для захисту вкладників, забезпечення циркуляції грошових потоків в економіці та її фінансового підживлення прагне мінімізувати негативні наслідки кризових явищ та запобігти банкрутствам системних банків.

З іншого боку, НБУ намагається запобігти надмірній волатильності курсу гривні.

Звичайно, існує чимало обґрунтованих претензій до НБУ. Мовляв, він недостатньо успішно виконує ці дві групи завдань.

Однак це пов'язано з тим, що в українських реаліях вони є взаємовиключними: коли зашиваєш дірку в одному місці, автоматично рветься в іншому.

Навіть жорстко дозуючи видачу рефінансування банкам, створюючи запобіжники проти використання банками виданих їм кредитів на валютному ринку, НБУ не може змусити те саме зробити, наприклад, населення та бізнес, які знімають гривневі депозити та купують за ці кошти валюту, що впливає на курс.

З огляду на це вже не раз лунали пропозиції розмежувати монетарну функцію та функцію банківського нагляду в Україні.

Дехто пропонував закріпити за Нацбанком монетарний блок, а нагляд за банками віддати новому державному органу, який стежив би за роботою ще й страхових компаній, кредитних спілок та учасників фондового ринку. У світі є вдалі приклади, коли центробанки виконують і дві описані функції, і лише одну з них.

Наприклад, Європейський ЦБ традиційно концентрувався переважно на монетарних завданнях і лише недавно за ним було закріплено банківський нагляд. Тобто таке поєднання стало свідомим вибором країн Євросоюзу.

Річ тут не стільки у ймовірних політичних передумовах для такого рішення, скільки в об'єктивних можливостях з підвищення ефективності монетарної функції та функції банківського нагляду, якщо ця політика координуватиметься з одного центру. Але чому ж тоді це не вдається адекватно реалізувати в Україні?

Насамперед, це зумовлено об'єктивною незрілістю вітчизняної економіки. Її високий рівень доларизації, низька диверсифікованість, хронічна безвідповідальна бюджетна політика урядів, корупція, незахищеність прав кредиторів створюють вал додаткових бар'єрів, через які НБУ не може захистити ні гривню, ні банки.

Глава НБУ Валерія Гонтарєва

Відтак, успішність виконання Нацбанком окреслених завдань залежить від того, наскільки ефективно виконують свої функції інші державні органи.

У будь-якому разі НБУ починає рухатися у напрямку більш чіткого розмежування ним монетарної функції та функції банківського нагляду на внутрішньому рівні.

Вони і далі будуть виконуватися в рамках одного державного органу, проте з вищим рівнем "автономності". З одного боку, це дозволить забезпечити координацію роботи відповідних напрямків, а з іншого - частково унезалежнити їх.

Важливим завданням є підвищення якості взаємодії НБУ з іншими органами. Не в контексті перетворення його на департамент у складі Мінфіну, який відповідає за емісійне фінансування казни, а з точки зору координації зусиль для забезпечення макроекономічної стабілізації та підвищення якості бюджетної політики.

Однак навіть за найбільш оптимістичного сценарію це не зупинить війну з Кремлем і падіння цін на основні товарні позиції українського експорту та не поліпшить економічну ситуацію у країнах, які інвестують в українську економіку.

Таким чином, питання, чи міг би НБУ самостійно стабілізувати курс гривні і всю банківську систему, є риторичним або, м'яко кажучи, не зовсім коректним. Проте це не означає, що Нацбанк не повинен підвищувати ефективність своєї роботи.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.