"Южный порок"

Російська влада оголосила, що проект "Южный поток" остаточно зупинений.

Проте зупинений цей проект, а не наміри Росії позбавити Україну статусу транзитера.

Тепер "трубу" начебто "гнатимуть" через Туреччину. Отже, чекаємо на продовження вистави.

Довгий час "Южный поток" залишається символом шантажу, який Росія застосовувала до України та Європи.

Новий газопровід повинен був проходити повз "ворожі" Україну та Туреччину і разом з "Північним потоком" перебрати головні потоки транзиту палива.

Якщо ж Київ та Брюссель хочуть зберегти існуючий стан речей, то мусять продати або віддати в оренду українську ГТС.

Однак навіть проросійські Віктор Янукович та Юрій Бойко не схотіли задовольнити Володимира Путіна у найбільш інтимному для них питанні. Відтак, російський цар оголосив про намір добудувати "Южный поток".

Прологом до ідеї його побудови була газова криза 2006 року. Тоді завдяки перериванню постачання газу на порядку денному постало питання надійності транзитера. Хоча насправді воно стосувалося постачальника - "Газпрому".

Тим не менш, на європейців подіяло. Ефект був настільки сильним, що вже за півроку, у червні 2007 року, було підписано меморандум про проектування та будівництво "Южного потоку" між "Газпромом" та Eni.

Через рік з'явилася South Stream AG, і в коло друзів потрапили Болгарія, Сербія і Угорщина, які підписали угоди про участь у проекті.

У 2009 році були підписані документи про збільшення потужності проекту до 63 млрд куб м на рік та угоди з країнами-транзитерами. У 2010 році у складі акціонерів South Stream AG спочатку з'явилася EDF з 10%, а у 2011 році її частка зросла до 15%. Wintershall приєдналася з аналогічним пакетом.

"Южный поток". Джерело wikipedia.org

Після цього окремі країни заявили про готовність будувати власні ділянки газопроводів. Відповідні СП почали викуповувати землю. Тепер, після розвороту в бік Туреччини, країни починають скаржитися на отримані збитки. Зокрема, землю встигли викупити у Болгарії, 40 млн євро витратили у Сербії.

Проект "Южный поток" повинен був не тільки "приручити" ринки споживання газу, а й створити намисто союзників РФ у Європі.

По-перше, всі учасники проекту брали участь у його побудові. Всі майбутні країни-транзитери - Австрія, Болгарія, Угорщина, Греція, Сербія, Словенія, Хорватія - входили в СП із структурами "Газпрому". Розподіл часток відбувався за схемою 50 на 50, крім Сербії, де структури "Газпрому" отримали 51%.

Створені підприємства повинні були будувати відрізки на території відповідної країни та інфраструктуру для проекту сховища та компресорні станції. Наприклад, вартість робіт у Сербії повинна була перевищити 2 млрд євро.

Крім учасників-транзитерів, до них приєднувалися учасники підприємства South Stream Transport. Коло акціонерів цієї структури остаточно оформилося у жовтні 2010 року: "Газпром" - 50%, Eni - 20%, EDF Group - 15% і Wintershall AG - 15%.

Таким чином, опікуватися морською ділянкою повинні були компанії з Італії, Франції та Німеччини. Вартість морської ділянки оцінювалася 10 млрд євро. Дочка Eni, Saipem, повинна була будувати першу нитку по дну Чорного моря. Другу нитку - датська компанія, зареєстрована у Швейцарії, але разом з Saipem.

Володимир Путін. Фото svoboda.org

По-друге, потенційні транзитери повинні були отримувати не лише газ з "незалежної" труби, а й прибуток від транзиту. Наприклад, Болгарія розраховувала отримувати від транзиту близько 400 млн євро на рік.

Тому вже наступного дня після заяви про переорієнтацію проекту на Туреччину Болгарія висловилася за збереження проекту. Загалом, весь ланцюжок перекидання російського газу у Європу повинен був коштувати понад 50 млрд грн.

По-третє, South Stream AG зареєстрована у Швейцарії. Скоріше за все, на цю структуру зав'язані інші компанії-девелопери країн-транзитерів та "морська" частина South Stream Transport.

Роль і важливість швейцарської ланки добре відома. Вести реєстр акціонерів необов'язково, до того ж завжди можна сховатися за спинами юристів. Ще приємніше - можливість випускати акції на пред'явника.

З такими можливостями можна легко "зацікавити" проектами чиновників, від яких залежить прийняття рішень навіть під найбільш прискіпливими поглядами.

Однак згодом були Крим та Донбас, і весь світ побачив пряму агресію Росії проти України. До Кремля були застосовані санкції, і світова спільнота - США та ЄС - почала тиснути на країни, що планували взяти участь у проекті "Южный поток".

Натисніть для збільшення

Не можна казати, що росіяни розгубилися. 1 грудня проект розвернувся на південь. За новим планом він може пройти Туреччиною по суходолу і вийти у Греції. Отже, остання заява Кремля - це лише фіксація нового сценарію шантажу Європи, яка зацікавлена у російському газі більше, ніж у підтримці України.

Поки що складно сказати, наскільки ці наміри серйозні. Швидше, це асиметрична відповідь на санкції. Кремль натякнув надто патріотичним країнам Європи, що він готовий висмикнути з-під них солодкі контракти та стабільні гроші у майбутньому.

Проте від проекту не відмовився. Путін закотив гранату у дружню європейську сім'ю і, напевно, буде із задоволенням дивитися, як професійні "стурбованці" шукатимуть компроміс щодо третього енергетичного пакета.

З іншого боку, не можна виключати, що метою є не лише третій пакет. Цілком можливим можуть бути політичні вимоги. Наприклад, про встановлення виняткової геополітичної зони Росії і подальшої "глибокої стурбованості" в ефемерному українському питанні в обмін на цілком матеріальну трубу.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.