Минулого тижня світову спільноту сколихнув скандал, спричинений опублікуванням Едвардом Сноуденом даних секретних програм США щодо електронного спостереження за мирними населенням.

Проблема назрівала вже давно, і активно почала дискутуватися після витоку внутрішньої інформації Агентства національної безпеки США.

Річ у тім, що завдяки розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій органи державної влади мають змогу отримувати надмірну кількість інформації про мирне населення, обґрунтовуючи це публічним інтересом.

Трохи історії. У 1980-х роках у зв'язку із започаткуванням автоматичної обробки персональних даних у Європі та Америці запроваджуються перші нормативні положення, спрямовані на захист персональних даних осіб.

У 1986 році в Америці запроваджується pen register - програма, яка зчитує дані при автоматизованій обробці. Верховний суд США одразу встановив її недоліки -програма ставила державу у надмірний пріоритет порівняно з населенням.

З розвитком інтернету питання ставало все актуальнішим. Лише на перший погляд може здатися, що інформація, яка автоматизовано обробляється, не є персоніфікованою. Насправді, коли дані отримуються у надмірній кількості, вони розкривають набагато ширші відомості про особу, ніж вона може собі уявити.

Це інформація про трафік, e-mail-активність, активність в пошукових і соціальних мережах, IP-адреси. Навіть якщо контент електронного спілкування захищений, відомості, отримані від обробки трафіка, охоплюють надто широкі аспекти.

Це коло осіб, з яким спілкується людина, сфера інтересів - відвідуваність сайтів, схема переміщення особи - чи не усі люблять написати якийсь коментар у ФБ, який автоматично ідентифікує місце знаходження.

До того ж, спостереження ведеться не лише у межах розгляду кримінальної справи. Правозастосувальним органам не потрібен дозвіл суду.

Їм потрібна лише підозра про загрозу національній безпеці, а щоб її виявити, органи будуть говорити про необхідність встановлення масового спостереження за повсякденною діяльністю кожної особи, і не лише в одній країні.

Чи порушує таке масове онлайн-спостереження права людини? У світі ці питання постали ще у 2011 році. Тоді це було спричинено подіями Арабської весни. Зараз це можна спостерігати на прикладі подій у Туреччині.

Якщо досі йшлося лише про окремі дослідження академічної спільноти щодо балансу захисту публічного порядку і втручання у права громадян, то зараз реформи запроваджуються уже на політичному рівні.

В Америці протистояння між владою і населенням стримує Верховний суд США, який ще не встановив доктрини для регулювання даної сфери - останнє рішення від 2012 року лише продовжило дискусію. У Європі триває реформа сфери захисту персональних даних в онлайн-середовищі, започаткована у 2012 році.

Позиція органів державної влади України є очікуваною: почекаємо, поки там щоб зроблять, а потім і ми адаптуємо національне законодавство.

Віктору Януковичу показують комп'ютер. Фото УП

Що маємо наразі? Законодавчі положення щодо захисту персональних даних були запровадженні 2011 року, але вони неповні і стосуються переважно доступу до публічної інформації та документальної обробки персональних даних - положення, що більше перешкоджають бізнес-діяльності, ніж захищають права громадян.

Обов'язкові для України документи Ради Європи, котрі стосуються онлайн-середовища та діяльності інтернет-провайдерів, частково виконуються, просто про їх існування мало хто здогадується. Не запроваджений навіть єдиний стандарт технологічного захисту інформації при обігу та обробці в електронних системах.

Таким чином, проблемні аспекти, що протягом трьох років турбують міжнародну спільноту і стали ще більш актуальними після оприлюднення секретної інформації Сноуденом, в Україні не врегульовані жодним законодавчим положенням.

Можливо, це питання для України не настільки актуальне, як деінде, однак гарантії необхідні принаймні для захисту громадян від спостереження ззовні.

Невже Україна досі залишається "страною совєтів", де єдиною гарантією захисту інформаційної безпеки населення є аргумент "не треба інтернетом користуватися".

Принаймні таку аргументацію можна почути від викладача Києво-Могилянської академії, парламентаря у минулому Юрія Ключковського. Спасибі людям, які формували партійні списки на останніх виборах.

Якщо витік секретної інформації станеться в Україні, він не матиме таких же наслідків, як у випадку із Сноуденом. Однак і нам не варто залишатися осторонь від передових процесів. Пора захистити щоденну онлайн-активність громадян.