Реформа медичної галузі в Україні розпочалася у 2011 році після створення відповідної законодавчої бази.

Метою реформи було поліпшення здоров'я населення, забезпечення рівного і справедливого доступу громадян до медичних послуг належної якості.

Разом з тим, досі не затверджена Концепція реформи системи охорони здоров'я, яка б містила майбутню структуру системи охорони здоров'я.

В грудні 2011 року і в інтенсивному режимі у 2012 році пілотні регіони - Дніпропетровська, Вінницька та Донецька області та місто Київ - почали впроваджувати зміни.

Передусім, було відокремлено первинну ланку медичної допомоги, тобто створено центри первинної медико-санітарної допомоги - ПМСД - з мережею амбулаторій і ФАПів.

Первинний рівень нарешті отримав більше уваги від влади, що вимірювалося як кількістю прийнятих рішень стосовно цього рівня надання допомоги, так і додатковим фінансуванням.

За рахунок додаткових коштів пілотні регіони намагалися залатати прогалини, які виникли протягом багатьох років недофінансування: підвищували зарплати лікарям первинної ланки, купували нове обладнання, робили ремонти в приміщеннях, купували автомобілі для центрів ПМСД.

В цілому однозначно оцінити кроки влади із впровадження реформи системи охорони здоров'я неможливо.

Позитивно варто оцінити те, що влада на центральному та регіональному рівнях нарешті почала впроваджувати реформу, проведення якої було нагальним питанням вже багато років зокрема з огляду на низьку ефективність структури системи охорони здоров'я та недостатнє її фінансування.

Доступність якісної медичної допомоги протягом останніх років суттєво знизилась. Водночас стрімко зростав рівень неформальних платежів, які, разом з тим, не гарантували якості наданої медичної допомоги.

Такі реформи потрібно виваженіше планувати і обережніше запроваджувати, щоб знизити можливі ризики і проблеми.

Зокрема, реформи в пілотних областях показують, що ще до початку перетворень у первинній ланці потрібно узгодити можливості з фінансування ремонтів, закупівлі обладнання, а також "переселення" лікарів.

Всі кроки з оптимізації мережі медичних закладів повинні здійснюватись в рамках ретельно розроблених на регіональному та центральному рівнях планах.

Треба розуміти, що легалізація нових правил і відносин у галузі вимагає часу. Не можна вимагати, аби люди їх відразу зрозуміли і прийняли.

Фото УП

Це надзвичайно важливо при переході від розгалуженої і заплутаної системи звернень пацієнтів до вузьких спеціалістів до системи, яка ґрунтується на принципі першого звернення до сімейного лікаря.

Система охорони здоров'я, у якій сімейний лікар відповідає за здоров'я пацієнта, є характерною для більшості розвинених країн та країн із перехідною економікою. Разом з тим потрібно якомога більше уваги приділяти підготовці кваліфікованих сімейних лікарів, що є передумовою успішності реформи.

Успішне впровадження реформи вимагає достатнього фінансування. Реформа не допоможе заощадити на фінансуванні системи охорони здоров'я.

Перехід до іншої моделі надання допомоги за наявного зношеного обладнання або за його відсутності, неремонтованих приміщень і низьких зарплат неможливий.

Якісне надання медичної допомоги повинно бути пріоритетом. Разом з тим, досвід 2012 року свідчить, що навіть пілотні регіони не отримали всю суму запланованого фінансування, яке було передбачено в законі про держбюджет на 2012 рік.

Владі також потрібно проводити активнішу інформаційну кампанію щодо проведення реформи на регіональному і національному рівнях.

Зокрема, необізнаність лікарів і пацієнтів щодо мети реформи та кінцевої моделі реформування створює додатковий спротив змінам. А саме їх підтримка і залучення активної громадськості до обговорення є важливою.

Проект фінансується Міжнародним фондом "Відродження"