На Кіровоградщині з розмахом відкрито гірничо-збагачувальний комбінат з видобутку і переробки ільменітового концентрату - сировини для виробництва титану.

Обласне керівництво звітує про розвиток економіки. Інвестор обіцяє роботу, вкладення в соціальну сферу та прибутки для району.

Місцева громада радіє намарно, не розуміючи, що люди та земля, як і самі надра, - лише сировина для легкого збагачення приватного власника.

Ще у 2000 році новостворена компанія "Велта" почала геологічну розвідку Бирзулівського родовища, розташованого на території Новомиргородського району. Їй знадобилося понад десять років, щоб отримати дозвіл на видобуток.

Як не дивно, ця подія збіглася з приходом до влади "регіоналів", тому й одержати таке довгоочікуване схвалення вдалося не без участі тодішнього очільника області Сергія Ларіна. Розробка кар'єру та будівництво збагачувальної фабрики відбулися за вкрай рекордний термін - вісім місяців.

За цей час також звели цілу систему відстійників, насосних станцій та провели потужну електромережу. А вже наприкінці 2011 року помпезно відкрили першу чергу ГЗК.

Таким ударним темпам неодмінно позаздрили б їхні європейські колеги, зокрема норвезькі гірники, яким для виконання таких складних робіт знадобилося щонайменше кілька років. Проте коли мова йде про шалені титанові прибутки, наш інвестор часто забуває про безпеку виробництва та шкоду довкіллю.

Власне, поспішати є куди. Сьогодні на світовому ринку відчувається гострий дефіцит титанової сировини, що передбачає серйозне надходження коштів. Україна має 40 титанових родовищ, а це 20% світових запасів.

Потужності виробництва кіровоградського комбінату вже зараз становлять 240 тисяч тонн ільменіту на рік, при цьому планується відкриття другої черги. Компанія володіє ще одним сировинним активом неподалік - Лікаревським родовищем. Тож незабаром "Велта" забезпечуватиме 2% світового видобутку ільменіту.

Оскільки один з найбільших ГЗК - Іршанський - майже вичерпав свої запаси, а розробка нових житомирських родовищ призупинена, кіровоградський комбінат лишається поза конкуренцією.

За підсумками п'ятого Всесвітнього конгресу титанової промисловості "Велта" була визнана єдиною новою компанією, яка здатна почати поставки концентрату вже у 2013 році. Тож наразі замовлення утричі перевищують можливості виробництва.

Бирзулівське родовище ільменіту. Фото wikipedia.org

За підрахунками, ільменітових руд на Бирзулівському родовищі вистачить щонайменше на 35 років. То кому ж дістанеться цей солодкий пиріг? Інвестору, який фінансує роботи, чи державі, якій належать ці багатющі надра? Адже скільки не вкладай грошей у справу, якщо нема надр - не буде й прибутку.

Проте "Велта" гадає інакше. Її початкові інвестиції - 90 млн дол. Проект планують окупити за п'ять років. Враховуючи світову кон'юнктуру, це станеться раніше.

Між компанією та обласними державними органами був підписаний договір про соціальне партнерство.

Ця угода зобов’язала підприємство вкласти 500 тис грн в розвиток району. Вона так і зробила: придбала шкільний автобус, кілька авт для інвалідів ВВВ, зробила косметичний ремонт дитячого відділення лікарні, допомогла футбольній команді.

Здавалося б, вагомий внесок, та це радше схоже на одноразове спонсорство, ніж на відчутну підтримку соціальної сфери. За ці ж 500 тис, які від загальних інвестицій становлять всього 0,7%, компанія також оновила дороги.

Проте які саме - залишилося таємницею. Відрізок довжиною 20 км від родовища до розвантажувального цеху, який знаходиться в самому райцентрі Новомиргород біля залізничного вокзалу зовсім не змінився. Навпаки, після руху важкої будівельної техніки розбиті дороги було остаточно зруйновано.

Хоча якщо під словом "ремонт" малося на увазі сезонне латання вибоїн шляхом засипання жорствою, тоді все гаразд.

За останні два роки співпраці до бюджету району надійшло загалом 1,2 млн грн. Для порівняння, вдвічі більшу суму - 2,5 млн грн підприємство вклало в ремонт спортзалу для обласного педагогічного університету, який не має жодного стосунку до новомиргородського титану.

Однак саме в цьому спорткомплексі відтепер тренується баскетбольний клуб "Кіровоград", президентом якого є Андрій Бродський, керівник компанії "Велта".

Недавно в одному інтерв'ю Бродський прохопився: з таким сучасним залом команда завоює кубок України. Тож цей благодійний крок "Велти" більше схожий на втілення баскетбольних амбіцій її власника за рахунок громадських надр.

Соціальна угода також передбачала, що, вийшовши на прибуток, п'ять його відсотків компанія інвестуватиме в розвиток Новомиргородщини. Мізерно мала компенсація за титан, який за безцінь віддали приватному бізнесу та який вже ніколи не відновити.

Чи можуть півтисячі робочих місць у багатотисячному районі або ж поповнення обласних бюджетів у державі без правил окупити мільярді запаси ільменіту? Титану, який міг би озолотити цей край, а не залишити по собі розриті котловани, екологічні проблеми та спогади.

Андрій Бродський. Фото velta-ua.com

Кому ж насправді дісталися ласі шматки пирога, а кому - крихти? Приблудному бізнесу чи людям, яким споконвіку належала новомиргородська земля та її надра?

Видобуток титану - не звичайна гірнича справа, це ще й екологічні проблеми. І хоча ільменітові руди не радіоактивні, а збагачувальна фабрика не отруює довкілля димами, справжнє лихо ховається за принципом роботи ГЗК.

Бирзулівське родовище ільменіту, на основі якого працює комбінат, розміром 5,5 км завдовжки та 2,5 км завширшки на початку своєї історії було родючою землею. Саме під нею в глибинах знаходиться пласт ільменітової руди.

Щоб її дістати, гірники виконали розкривні та кар'єрні роботи - зняли тонни безцінного чорнозему, а на його місці розрили кратер безживного піску.

За всіма правилами ощадного природокористування підприємство зобов'язане через роки рекультивувати ділянку та повернути ґрунти на своє законне місце. Однак чи не розгребуть чорноземи до того часу підприємливі люди, або ж і сама "Велта" відвантажить як чергову партію титану?

Адже вирішити земельне питання їй вдалося дешево і тихо, орендувавши ділянку всього за 7 млн грн на 20 років. Як компанії вдалося отримати акт гірничого відводу на землі Коробчинської сільської ради, лишається нез'ясованим. Адже не відбулося жодних зібрань власників земельних паїв.

Особливої шкоди завдають кар'єри водним ресурсам. Вже минулого літа жителі довколишніх сіл скаржилися, що в криницях почала зникати вода. Вона може зникнути остаточно, а не буде води - не стане й життя.

Компанія ж переконує, що це тільки сезонне явище, викликане спекою. Однак процес осушення підземних джерел, ерозія ґрунтів відбувається не за один рік, а впродовж десятиліть. На кінець експлуатації родовища привізна вода стане буденною нормою. Тож неважко здогадатися, що дістанеться людям після "Велти".

Наступним етапом робіт є збагачувальна фабрика, де ільменітові піски збагачують на гвинтових і магнітних сепараторах. Простіше кажучи, піски перемивають, щоб відокремити руду від пустої породи. А для цього потрібні великі об'єми води.

Родовище розташоване в лісостеповій зоні, поблизу якої немає великих водних артерій, крім невеликої річки Велика Вись. У 1970-х роках на ній було створене Кам'янське водосховище, яке призвело до значного обміління русла та заболочення долини.

Незважаючи на це, підприємство запевнило, що обсягів води вистачить, а сама річка не постраждає. Комбінат лише надбере потрібну кількість об'ємів - 300-350 тис куб і використовуватиме їх у замкнутому циклі.

Для цього в неглибокій балці була вирита ціла система ставків-накопичувачів, відстійників, які унеможливлювали надходження переробленої пульпи до річки.

Фото velta-ua.com

Вже за півроку роботи стало зрозуміло: запасів таки замало. Вниз по руслу вода спала до мінімуму, насосні станції працювали по кілька годин на день, бо далі качати було нікуди - болото.

Подейкують, компанія вдалася до зухвалого кроку: під приводом заміни шлюзів повністю спустила водосховище, розміщене за десятки кілометрів від місця виробництва. Як наслідок, вода розлилася, ще більше заболотивши місцевість, так і не дійшовши до самого комбінату.

Місцеві чиновники та екологи недбальства та наруги над природою не помітили. Певне, й тому, що Бродський є членом постійної комісії обласної ради з питань екологічної політики та раціонального природокористування. Йому видніше.

Компанія від безвиході нарешті виділила кошти на часткове очищення русла, бо без води виробництво неможливе. Попереду посушливий літній період. Існування річки Велика Вись та унікального гідрологічного заказника під загрозою зникнення.

Ще однією небезпекою є так звані хвостосховища - відвали переробленої породи. Після подрібнення руди на збагачувальній фабриці утворюється пил, що акумулюється на хвостосховищах.

Часточки цього пилу - від 2 до 10,5 мікрони - небезпечні для людини. Він абсолютно не фільтрується у носоглотці і легко потрапляє до бронхів. Звідти уже не виходить, провокуючи загострення захворювань верхніх дихальних шляхів. Звідси - зростання важких форм респіраторних захворювань у регіоні видобутку.

Про ці очевидні загрози компанія мовчить. Поінформованість населення нульова, але незнання не звільняє від відповідальності та наслідків. Новина про створення підприємства взагалі стала несподіванкою для людей. Державні ради усіх рівнів ухвалили рішення про видобуток надр, не провівши навіть громадських слухань.

Не було зустрічей з експертами, екологами, медиками, політиками. У людей просто забрали законне право знати, що відбувається. Хоча часу було вдосталь, однак "Велта" поспішала закінчити будівництво ГЗК за рекордні вісім місяців.

Не відома новомиргородцям і доля українського Полісся, де 58 років тому вперше почали видобувати ільменітову руду. Сьогодні замість обіцяних соціальних благ і розвитку житомиряни мають звичайне зубожіння, як і всюди в Україні.

Власник компанії "Кримський титан" Дмитро Фірташ планує розробляти все нові і нові родовища на Житомирщині. Проте поліщуки, навчені досвідом, налаштовані боротися за своє життя проти великого капіталу.

Громадський рух "Врятуй Полісся" веде цивілізовану війну за скасування дозвільних рішень, поширює цю тему в ЗМІ, збирає підписи, знято документальний фільм "Титанові хроніки". А що новомиргородці? Чи то ще й досі оговтуються, чи просто не бажають захищати свою землю?

Збагачувальна фабрика та лабораторія ГЗК. Фото velta-ua.com

ООН припускає, що у 21 столітті найдорожчими ресурсами на планеті будуть родючі ґрунти й питна вода, а це і якісне харчування, і життєздатність людей.

Тоді ж були виписані принципи діяльності людства: ріст економіки повинен вписуватися в межі екологічних можливостей і бути безпечним для довкілля, обов'язкова екологічна експертиза до здійснення проекту.

Жоден з цих пунктів українські інвестори не виконують. Коли розвинуті країни підвищують ВВП за рахунок високих технологій, ми продовжуємо залишатися сировинною базою, що наочно показує робота компанії "Велта".