Допоки уряд в поті чола розробляє "заходи з активізації економіки" та плутається у власних прогнозах, включаючи й очікуваний дефіцит Пенсійного фонду, українців цікавить, як жити далі.

Прогноз, м'яко кажучи, невтішний: пенсій та зарплат на всіх не вистачить, триває і скорочення робочих місць. Проте, ідеальна модель порятунку існує, от тільки втілювати її у життя влада не має жодного бажання.

Урядові прогнози дефіциту Пенсійного фонду передбачають, що у 2013 році порівняно з 2012 роком він зросте на 42,5% або на 15,3 млрд грн до 21,8 млрд грн.

Однак представники деяких дослідних центрів оцінюють перспективи фонду менш оптимістично. Так, професор Національної академії державного управління при президентові України Олександр Пухкало вважає, що у 2013 році уряду доведеться дотувати Пенсійний фонд на 83 млрд грн.

В той же час міністр соціальної політики Наталія Королевська впевнено заявляє, що у 2013 році дефіцит бюджету ПФ вдасться зменшити на 25%, бо це "передбачено бюджетом Пенсійного фонду".

Однак написати - одне, а виконати - інше. Навіть оптимістичні урядові прогнози свідчать, що з наповненням фонду будуть чималі труднощі.

У демократичних державах з ринковою економікою наповнення Пенсійного фонду відбувається автоматично, шляхом стягнення відповідного податку з фонду зарплати: чим більший розмір загального фонду зарплати та ставки пенсійного податку, тим більші надходження.

Ручний режим регулювання наповнення Пенсійного фонду неприпустимий для ринкової економіки, однак, з об'єктивних та суб'єктивних причин в Україні він практикується доволі давно. Постійний дефіцит надходжень змушує державних керманичів компенсувати нестачу коштів шляхом надання дотацій з держбюджету.

З одного боку, такий крок важко критикувати, адже саме завдяки цьому пенсіонери отримують свої гроші. З іншого - чи може практика дотації Пенсійного фонду бути регулярною? Очевидно, що ні. Необхідно шукати причини проблеми і вирішувати їх, а не ліквідовувати наслідки.

Неважко зрозуміти, що наповнюваність пенсійного та інших соціальних фондів прямо залежить від рівня вітчизняної економіки - кількості робочих місць і рівня виробництва, стану малого та середнього підприємництва.

Це основні проблеми, які чекають вирішення багато років, однак жодна із влад ні на крок не просунулася у їх реальному вирішенні.

Замість того, щоб заохочувати розвиток малого та середнього бізнесу, які можуть стати чи не основними наповнювачами бюджету держави, влада, навпаки, гальмує його, намагаючись підім'яти під себе усі прибуткові галузі економіки.

В чому ж основна причина системної дефіцитності Пенсійного фонду? Відповідь простіша, ніж може здатися: у занадто малому обсягу національного фонду зарплати порівняно із загальним обсягом ВВП.

Влада та близькі до неї олігархічні клани просто присвоюють невиправдано велику частину ВВП у вигляді інших форм доходів, які до того ж, як правило, взагалі не оподатковуються.

Більш чітко усвідомити цю кричущу несправедливість допоможуть цифри. Так, частка зарплати у ВВП України в деяких галузях становить лише 8%, тоді як у розвинених країнах - 55-75%. Тобто оподаткуванню, хоч і на досить високому рівні - 56%, підлягає менше 10% ВВП України.

Однак високий відсоток оподаткування не вирішує проблеми, адже решта коштів безсоромно і безкарно присвоюється олігархами, виводиться в офшори і  розкрадається VIP-чиновництвом.

Надії на те, що найближчим часом економічна ситуація в Україні поліпшиться, надто примарні. У 2013 році країна повинна повернути зовнішнім кредиторам 9 млрд дол: 5,5 млрд дол МВФ і 3,5 млрд дол - за єврооблігаціями.

Для погашення цієї суми уряд хоче домовитися про черговий транш МВФ, користі від якого, як завжди, буде мало. Якщо кредит взяти не вдасться, то гроші намагатимуться "витиснути" з економіки методом посилення тиску на вітчизняний бізнес. До чого призведе така політика - здогадатись неважко.

Податкова служба ще з 2012 року взяла на озброєння практику авансового збору податків, що для цивілізованого світу - просто дико. Логіка і здоровий глузд не в силі аргументовано пояснити, як можна стягувати податок з прибутку, якого підприємство ще не отримало?

Тим не менш, з 1 січня 2013 року ця норма в багатостраждальній Україні закріплена законодавчо, що черговий раз підтверджує відсутність у влади ґрунтовного розуміння суті економічних процесів.

Більше того, задекларувавши запровадження податкових канікул та пільг для багатьох галузей підприємницької діяльності, тепер уряд майже від половини з них відмовився. Під загрозою опинилося також пільгове оподаткування для решти напрямків економічної діяльності.

Владний менеджмент показує всю свою "ефективність": протягом січня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних зросла на 50 тис осіб.

Фото УП

Оскільки на облік стає лише кожний третій-п'ятий безробітний, то можна підрахувати, що за перший місяць 2013 року кількість платників до Пенсійного фонду зменшилася мінімум на 150-250 тис осіб.

Крім збільшення податкового тиску на платників податків, влада не соромиться обдирати і працівників державних органів.

Зарплатня більшості бюджетників більше схожа на милостиню, за яку можна прожити максимум тиждень-два.

Однак бюджетники - це та категорія працівників, до яких державі взагалі байдуже.

При нинішніх перспективах працевлаштування вони нікуди не подінуться і братимуть те, що їм дають.

Отож, висновок напрошується недвозначний: влада або бездарна, або ж веде цілеспрямовану політику на знищення української економіки.

В обох випадках результати можуть бути дуже невтішними.

Схоже, керманичі самі це чудово розуміють, бо навіщо ж тоді так кардинально збільшувати фінансування силових структур, наприклад, Генпрокуратури?

Відповідь очевидна: щоб захиститися від своїх же громадян, які рано чи пізно таки вийдуть на вулиці, і цього разу вже не тільки з гаслами.

Разом з тим, завжди мусить залишатися місце для оптимізму. Хоча ситуація з економікою країни загалом і з Пенсійним фондом зокрема є дуже складною, проте небезнадійною. Позбутися дефіциту можна, здійснивши глибинне реформування економіки і відродивши на сучасному технологічному рівні її реальний сектор.

Для цього слід змістити вектор державного управління на створення нових високотехнологічних і високопродуктивних робочих місць. Не обійтись на цьому шляху і без зменшення податкового тиску на фонд зарплати з нинішніх 56% хоча б до 30%, як у Німеччині, а то й більше.

Одночасно із зменшенням ставки єдиного соціального внеску також слід розпочати процес поетапного щорічного збільшення на 10% частки зарплати у ВВП або кінцевому продукті, роботі чи послузі: з нинішніх 8-10% до загальноприйнятих у розвинених країнах 55-65%.

Ці прості кроки дозволять збільшити обсяг податкової бази та кількість працівників, які сплачують пенсійні внески, в тому числі шляхом повернення трудових мігрантів з-за кордону, а отже, і наростити надходження до Пенсійного фонду.

Наведення ладу із зарплатами та пенсіями, зменшення податкового тиску на середній клас - це ключ, який відімкне кайдани бідності. При наявності політичної волі це цілком можливо і в Україні.