Власність дає людині повноту життя. Без неї жити можна, волоцюги у певному сенсі вільніші за інших, але це свобода негативна.

Раби в Древньому Римі також були вільнішими, як це не парадоксально, за їх власників, хоча і змушені були тяжко працювати. Головна їхня перевага - спокій. Вони були вільні від прийняття рішень, до яких змушує власність.

Будь-яка власність вимагає турботи, тому "безтурботне", хоча і бідне життя завжди користувалося популярністю серед мас. Простіше віддати право управляти заводом чи державою в інші руки і ні про що не думати, ніж регулярно напружувати мозок.

Такий спосіб життя спокусливий тим, що людина відводить собі роль споживача, а при виробництві бажає обмежитися вичерпним переліком рухів чи операцій, які не потребують постійного вдосконалення і розвитку - постійної роботи над собою. Зарплата ж при цьому повинна задовольняти певний прожитковий мінімум.

Так, я думаю, проходить життя більшості громадян України і, напевно, світу. І щось є абсурдне та беззмістовне у такому стані речей.

У Біблії сказано: "Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний". Це значить: "Будьте Творцем". І з цим пов’язана інша свобода - свобода "для": для творчості і самореалізації, яка вінчає відому піраміду Маслоу.

Власність поділяється на майно для споживання і виробництва. Перше необхідне людині, щоб жити, друге - щоб творити. Однак якщо доступна лише власність для споживання, то воно може стати самоціллю. Що ми, по суті, і бачимо сьогодні у світі.

З позиції суспільства споживання матеріальна річ - це ціль, з позиції людини-творця - це інструмент, а ціллю є творче перетворення, удосконалення світу.

В творчості є більше правди перед Богом та вічністю, оскільки будь-яка матеріальна річ - тлінна, і ставити її абсолютною ціллю не достойно. У творчому ж пориві людина хоча б на мить долучається до чогось вищого.

Однак художник творить лише тоді, коли пензлик належить йому і він сам визначає, як йому рухати рукою. Якщо він не має права розпоряджатися інструментом праці на свій розсуд, а рухи нав’язані йому згори - це не творчість, а проста механічна дія.

Фото kvpu.org.ua

Талант не терпить диктатури. Це яскраво видно на прикладі політичної диктатури, яка була в СРСР. Однак це помітно і в економічній диктатурі на підприємстві, коли робітник обмежується стислим переліком дій згідно з технологічним процесом, і новаторські пропозиції або не виникають або губляться в бюрократичній тяганині.

Всі розуміють, що це додаткові затрати сил, і "будь-яка ініціатива карається".

В умовах відчуження майстра від інструменту робота перетворюється на тягар. Здорову людину в повному розквіті сил така ситуація пригнічує.

Мені завжди було прикро і боляче дивиться на неефективно проведений час робітників чи службовців, які займалися чим завгодно, тільки не власною справою. Про це розповідають анекдоти, але мало хто щось змінює. Тимчасом ця проблема характерна і для державних, і для приватних підприємств.

"Мені запропонували посаду керівника однієї з груп контролю якості в найбільшій в світі корпорації з виробництва ігор для комп'ютерів та відеоприставок. Річний обсяг продажів цієї фірми дорівнює ВВП Молдови. Всю реальну роботу робили тестери, над якими стояло чотири шари управління. Спочатку підхід тестерів до роботи здався мені саботажем. Вони цілий день лазили по інтернету, сиділи в чатах, дивилися відео, їли. Якщо хтось читав книжку, неважливо, яку, він вважався розумним і перспективним співробітником. Іноді вони відривалися від своїх занять і "працювали". Дмитро Неведімов, "Релігія грошей".

Думаю, всі розуміють, що приблизно такий стан справ на будь-якому підприємстві, і тому керівництво вкладає великі кошти у форми контролю робітників.

Це ще одне виродження капіталістичної форми власності, коли робітник ухиляється від праці, а власник стоїть з палицею і його контролює. Ця безглузда перманентна гра потребує додаткових людських ресурсів. До того ж, якісний продукт ніколи не вийде з примусу: людина сама повинна захотіти працювати.

Очевидно, для цього їй необхідно достатньо платити, але цього мало. Якщо платня стабільна і прямо не залежить від результатів роботи підприємства, робітник все одно буде ухилятися від праці, знаючи, що зарплата не зміниться.

Фото 20minut.ua

Зв’язати ж його працю з результатами діяльності фірми можуть лише акції цієї фірми, тобто власність на неї. Тому провідні компанії світу практикують акціонування власних робітників у невеликих дозах.

Хоча очевидно, що максимальна продуктивність праці та зникнення необхідності у контролерах можлива лише при повному акціонуванні робітників, тобто коли всі акції компанії належать трудовому колективу, і кожен робітник має частку в її прибутку.

"Я, звичайно, не соціаліст, але я прихильник розподілу багатства, участі робітників у прибутках, якщо компанія такі отримує. Ще в 1914 році Генрі Форд вирішив платити своїм робітникам п'ять доларів в день і тим самим створити середній клас". Лі Якокка, екс президент компаній "Форд" та "Крайслер".

Середній клас справді створюється високою або хоча б достатньою оплатою праці. Проте якість цього середнього класу може бути різною. Питання у тому, як, від кого і в результаті чого людина отримує гроші. Гідність людини реалізується тільки тоді, коли вона сама заробляє собі на життя, а не чекає, коли їй хтось щось "дасть".

Фраза "дають зарплату" завжди різала слух як щось принизливе і недостойне, що апріорі передбачає залежність однієї людини від волі іншої. Насправді, це принижує обох, бо в обох пробуджує низькі почуття: низькопоклонство та гординю. В справедливому суспільстві, на мій погляд, місця благодійності не буде.

Скандинавський або державний соціалізм не дієвий саме через те, що створює суспільство утриманців, які, як малі діти, чекають, коли їм дадуть чергову порцію з бюджету, а якщо ні - починають репетувати і виходить на мітинги. Підтримувати потрібно лише дітей та інвалідів, всі інші мають заробляти власноруч.

І не просто заробляти, а виконувати свою місію людини - творити нову якість життя. Царство Господнє має бути як на небі, так і на землі, і щоб воно відбулося на землі, треба мати засоби праці, за допомогою яких і можна змінити світ.

Юридичне право власності відкриває для цього шлях. Будь-яка людина, яка взяла в руки пензлик, відразу хоче ним щось намалювати, у неї активізується уява. Людське єство досягає максимального напруження саме в творчому акті.

Людина абстрагується від буденності і переходить в формат надматеріального існування, коли споживання благ відходить на другий план, а на перший план виходить створення благ та цінностей. Важливим для людини стає лише об’єкт її зусиль, вона цілком поглинута і зацікавлена ним.

Думаю, більшості відомий стан виконання цікавої роботи. Досить згадати твір Олександра Солженіцина "Один день Івана Денисовича", де в’язень Шухов так захопився зведенням стіни, що навіть забув про нестерпні умови радянської в’язниці.

Фото 20minut.ua

Можливо, наступним етапом після суспільства споживання повинно стати суспільство творення - креативне і конструктивне суспільство, орієнтоване не на отримання, а на віддавання власної енергії об’єкту творіння?

Для цього необхідно, щоб економічна система перейшла від капіталістичної власності до власності на засоби виробництва робітників - і фізичної, і інтелектуальної праці, включно з управлінцями. Роботу виконують всі, у кожного вона своя, тому кожен в широкому сенсі є "робітником".

Така форма власності насправді вже є і давно працює. Ще Туган-Барановський описав кооперативну форму. Сьогодні найпоширенішим прикладом є кооперативи іспанського Мондрагона, що включають 90 тисяч робітників. Вони виробляють усе - від взуття до роботів для Європейської космічної програми і НАСА.

Кооперативна форма власності є застосуванням демократії у виробничих відносинах, коли трудовий колектив сам обирає керівництво. Демократія в політиці звільнила людей від влади монарха, демократія в економіці може звільнити від влади олігарха.

Крім того, робота в кооперативі дає досвід демократії на первинному рівні, вчить домовлятися та об’єднуватися. Труд в такому ключі дозволяє відчути себе часткою чогось більшого і єдиного, великої спільної справи. На відміну від капіталістичної самотності тут людина відчуває себе потрібною.

Україна може бути першою державою, яка впровадить таку систему на загальнодержавному рівні. Тепер перейдемо до винятково економічних наслідків зміни капіталістичної власності на кооперативну.

1. Зменшення розшарування населення.

Виняткове право власника одноособово розпоряджатися прибутком створює передумови для несправедливого його розподілу між власником та трудовим колективом і, відповідно, до розшарування населення. Якщо власник прибутку - трудовий колектив, менше він собі не заплатить.

2. Мінімізація безробіття.

Несправедливий розподіл прибутку між власником та трудовим колективом передбачає, що власник отримує таку частку прибутку, яка перевищує суму, необхідну для задоволення всіх його потреб.

sambir.biz

В результаті, у власника бізнесу є залишок, який він може спрямувати у розширення виробництва і створення робочих місць або інвестувати у менш ризикові сфери - твори мистецтва, дорогоцінні метали та каміння, депозитний рахунок в банку.

Психологічна схильність до заощаджень спонукає власника бізнесу не ризикувати. Він обирає другий варіант і фактично виводить гроші з економіки. У результаті формується дефіцит засобів виробництва, які могли б задовольнити попит населення у праці. Наслідком цього є зростання безробіття.

Трудовий же колектив більше зацікавлений у реінвестуванні прибутку у виробництво, бо рівень задоволеності його потреб значно нижчий, і він очікує його підняти завдяки майбутньому прибутку. Крім того, у робітника є прямий творчий інтерес до праці, через яку він може реалізуватися, тому він і буде вкладати гроші в її розвиток.

3. Неможливість закордонної експансії національної економіки.

Різне місцезнаходження власника і трудового колективу робить можливим економічну експансію з-за кордону, коли підприємствами володіють іноземці. Однакове місцезнаходження власника і трудового колективу, які в кооперативній формі власності є одним лицем, робить закордонну експансію неможливою.

4. Покращення екології.

Різні місця перебування власника та виробництва роблять непотрібним для першого дотримання екологічних норм або стримування форсованого видобування ресурсів, адже він там не живе і не відчуває наслідків таких дій. В кооперативі все навпаки.

5. Прискорення науково-технічного прогресу.

Організаційна структура сучасних корпорацій не схильна до ризику та інновацій. Про це ще на початку 20 століття попереджав видатний економіст Й. Шумпетер. Менеджер не схильний до ризику інновацій, якщо він не є одночасно власником майбутнього прибутку. В кооперативі ця мотивація відновлюється.

6. Уникнення експлуатації корпораціями власних споживачів.

Сьогодні це спричинено роздвоєнням особи виробника та споживача. Домінуючі великі корпорації не можна ототожнити з рядовим споживачем на ринку, оскільки їх власники - фізичні особи або топ-менеджери, що формують політику компанії, - представляють лише невелику частину суспільства і мають вищі за середні доходи.

Ця ситуація спотворює ринкове середовище, створюючи надбудову у вигляді ринку товарів престижного споживання для власників та топ-менеджерів корпорацій.

З одного боку, вони не є споживачами товарів масового споживання, а з іншого - відповідальні за його розвиток, впровадження інновацій, безпеку та якість товарів. Враховуючи олігополізацію багатьох галузей, виникає загроза експлуатації корпораціями споживачів за рахунок маніпуляцій з безпекою, якістю і ціною товарів.

Ситуація, коли автомобільна компанія не відкликає небезпечні авто, бо їх ремонт обійдеться дорожче, ніж судова тяганина після смертей водіїв, в кооперативах виключається: ті, хто приймають рішення, самі їздять на цих авто.