Словосполучення "несприятливий діловий клімат", на жаль, міцно асоціюються з назвою нашої країни. Більше того, клімат дедалі погіршується, і це не просто скарги окремих підприємців.

Найбільш промовисто про погіршення умов для ведення бізнесу свідчить скорочення кількості суб’єктів малого підприємництва та, відповідно, робочих місць. Як свідчить офіційна статистика, за 2010 рік їх втрачено півтора мільйона!

Не варто забувати і про тисячі підприємців, які формально не припинили діяльність, а перейшли на загальну систему оподаткування та здають пусті декларації в очікуванні чи то кращих часів, чи то полегшення закриття бізнесу.

Середній бізнес втікає з України. Все це більше нагадує антиутопію американської письменниці російського походження Ейн Ренд "Атлант розвів плечі", де описується занепад країни, з якої під натиском мародерів-чиновників один за одним зникають здібні люди, насамперед підприємці.

Чому ж так відбувається? Хто зацікавлений у створенні сприятливого ділового клімату, а хто цьому опирається? Відповіді, як виявляється, не настільки очевидні.

Вважається, що сприятливий діловий клімат потрібний підприємцям - то нехай вони самі за себе й борються. Проте, як не парадоксально, далеко не всі підприємці зацікавлені у спрощенні власного життя.

Авторові цих рядків колись довелося провести рольову гру у групі власників та керівників підприємств, що навчалися в одній з найкращих бізнес-шкіл України. Так от - майже половина групи голосувала за "уряд", який не обіцяв, що буде полегшувати ведення бізнесу, а пропонував "підтримку".

Це здебільшого ті, хто успішно навчився виживати саме у такому середовищі, хто утворив відповідні "зв’язки" або навіть піднявся завдяки їм, хто навчився давати хабарі та враховувати політичні інтереси можновладців.

Завдяки цьому такі підприємці, хоча і страждають від несприятливих умов, але менше за теперішніх та потенційних конкурентів. Бо якби не перешкоди, створені державою, то ці конкуренти потіснили б частину сьогоднішніх підприємців.

Отже, несприятливий клімат для одних - прокляття і тягар, а для інших - кріпосний вал, за яким вони ховають свою низьку ефективність або джерело монопольних надприбутків. І йдеться не тільки про загальновідомих "олігархів".

Частина середнього бізнесу боїться конкуренції з боку більш здібних нових підприємців. Частина малого бізнесу вимагає штучно обмежити можливості для більших підприємств, скажімо, заборонити великим магазинам торгувати вночі.

Частина вітчизняного бізнесу прагне протекціонізму - обмеження імпорту та іноземних інвестицій, аби позбавити споживача та працівника вибору.

Конкурентна кондитерська галузь. Фото aeromall.com.ua

Нарешті, деякі старі радянські підприємства взагалі не можуть уявити собі існування в умовах вільного ринку та чесної конкуренції і просто сидять на шиї платників податків, вимагаючи і отримуючи з року в рік різноманітні пільги та державні субсидії.

По-справжньому зацікавлені у змінах на краще здебільшого "незалежні" підприємці. Таких особливо багато у малому бізнесі, але вони за існуючої системи є аутсайдерами, тож не мають вирішального впливу.

Натомість безперечно зацікавлені у сприятливому середовищі для підприємців ми - споживачі та наймані працівники! Оскільки там, де бізнес легко започаткувати та вести, збільшується конкуренція за нас, споживачів та працівників.

Це значить, що вибираємо найкраще ми, диктуємо умови найму та ціни ми, а не роботодавці та виробники, а вони, у свою чергу, повинні перед нами змагатися у тому, хто запропонує кращий товар, послугу або умови праці.

Трошки складніший для розуміння, але доведений і теоретично, і емпірично той факт, що саме конкурентна економіка забезпечує найкраще та найефективніше використання всіх ресурсів на користь людям, найбільші темпи розвитку.

Зрештою, саме конкуренція примушує до інновацій - монополістам і без цього головного болю непогано живеться. За даними Світового банку, країни із сприятливим діловим кліматом, які посідають високі місця у рейтингу Doing Business, зростають в середньому на 2,5 відсоткового пункту швидше за тих, що пасуть задніх.

Тобто, для України переміщення до верхньої чверті означало б пришвидшення зростання принаймні у півтора разу, до темпів, притаманних "економічним дивам"! При цьому добробут подвоювався б приблизно кожні десять років.

Найголовніше, це був би наш з вами добробут. Адже прірва між багатими та бідними, на яку так часто нарікають наші співвітчизники, насправді є наслідком не тільки природної нерівності здібностей, і не відомої властивості грошей йти до грошей.

Як довів більше двадцяти років тому видатний перуанський економіст Ернандо Де Сото, головна причина соціального розшарування у країнах "третього світу" у тому, що пізніше отримало влучну назву "обмежений доступ".

Неконкурентне комунальне господарство. Фото b-port.com

Інакше кажучи, левову частку майнової нерівності спричиняє саме нерівність можливостей. А остання є наслідком ситуації, коли створювати і розвивати власний бізнес мають можливість переважно ті, у кого є "потрібні зв’язки", а також, як виняток, окремі одержимі ідеєю та напрочуд здібні відчайдухи.

І тих, і інших, звичайно, дуже небагато. Натомість, там, де бізнес розвивається вільно, швидко утворюється та починає домінувати середній клас. Який, до речі, є необхідною передумовою і політичних свобод.

За прикладами переваг сприятливого ділового клімату не треба далеко ходити - всього кількасот кілометрів до західного кордону або, якщо бракує візи, то до Грузії.

Та й вдома ми можемо порівняти ринки, на яких конкуренція вирує, наприклад, кондитерських виробів, швидкісного інтернету у великих містах чи послуг таксі, з тими, на яких панує монополія або відбувається змова: ЖКГ, пальне, авіація.

Те саме і на ринку робочої сили.

Всі пам’ятають ситуацію 2005-2008 років, коли через деяке збільшення конкурентності в економіці, спричинене виникненням реальної політичної конкуренції, підприємства змушені були змагатися за найманих працівників багатьох професій.

Саме тоді зарплати зросли так стрімко, як ніколи раніше, і ще швидше зріс середній клас. Причому без будь-яких "рознарядок" і втручання держави.

Зауважимо, що коли сама держава починає створювати робочі місця, підміняючи собою підприємців, це ні до чого хорошого не призводить, бо чиновник, навіть добросовісний, є поганим інвестором. До того ж він вмотивований наймати якомога більше працівників, мало піклуючись про корисність їхньої праці.

Греція, з її дефолтом - наочний приклад результатів такого підходу.

Утім, поки що наша економіка ці місця втрачає. Все це - наші співвітчизники, які або стали безробітними, або заради виживання пішли у "тінь".

Інакше кажучи, або зараз живуть нашим коштом та пропонують свою працю задешево, примушуючи інших теж забути про підвищення зарплат, або перестали платити будь-які податки, натомість розбещуючи хабарами чиновників та міліцію.

Це товари, які ніхто не виробив або не завіз в країну. Це послуги, які нема кому надавати. Це несплачені податки. Це монопольні ціни, які ми вимушені сплачувати. Це закриті можливості. Це наші втрати.