Як відомо, зношеність основних фондів українських підприємств, як і особистих активів громадян, - критична.

Техніка радянської епохи на сьогоднішньому виробництві і 30-річний "залізний кінь" на українських дорогах - не дивина.

Останній забруднює атмосферу, створює затори, мучить господаря постійними "сюрпризами", але все-таки відчайдушно експлуатується, бо "їхати ж треба".

Такий транспорт до кордонів Євросоюзу не підпустили б і на гарматний постріл - зашкалюють показники вихлопів. А співвітчизникам доводиться миритися.

Необхідність в оновленні транспортних активів дуже гостра. "Їхати" дійсно потрібно - як українському підприємцеві, так і батькові сімейства. На жаль, можливості реалізувати цю потребу в поточній економічній ситуації обмежені. Причина банальна: бракує грошей.

Приблизні уявлення про обсяги потреб можна отримати, порівнявши обсяги продажу автотранспорту до кризи - близько 700 тис одиниць на рік у 2008 році - і після кризи - близько 150 тис. одиниць у 2010 році.

Такі цифри дозволяють припустити, що півмільйона машин перебуває у відкладеному попиті через відсутність коштів, а це змушує шукати механізми фінансування. Найпоширенішими з них були банківський кредит і лізинг, але з банківським кредитом нині не все так просто.

Обпікшись на величезній кількості неплатежів і неповернень в кризові роки, більшість банків відмовляється фінансувати придбання авто у кредит.

Відтак, пропозицій на ринку мало і вони дорогі. А якщо цей сегмент навіть і залишається в перспективних планах банку, то банкіри обирають саме лізинговий інструмент, що дозволяє зберігати право власності на автомобіль до повної сплати його вартості.

Лізингові компанії, які і створені для надання цієї послуги, як і раніше, мають широкий спектр пропозицій для придбання авто. Проте великої популярності інструмент не отримав - через лізинг реалізується лише 4% авто від загального обсягу продажів. Чому ж так відбувається в умовах дефіциту фінансування?

Крім загальноекономічних факторів, надзвичайно вагомим є і фактор наявності подвійного платежу до Пенсійного фонду.

Впроваджений колись податок "на розкіш" - до цього розряду увійшли будь-які засоби пересування - в умовах лізингової угоди дублюється. Тобто клієнт платить не 3%, як всі інші набувачі, а двічі по 3%. Це призводить до подорожчання предмету лізингу і різко знижує привабливість і доступність продукту.

Фото bodybeat.ru

Економічний нонсенс подвійного збору з одного і того ж набувача виник у нормативній базі внаслідок непоінформованості законодавця щодо природи лізингової угоди, яка містить особливості порівняно із звичним кредитом.

У законі "Про фінансовий лізинг" зазначено: "Лізингодавець зобов'язаний придбати у власність предмет лізингу у постачальника відповідно до специфікації і умов, встановлених лізингоодержувачем, і зобов'язаний передати предмет у користування лізингоодержувачу на строк не менше року за встановлену плату".

Іншими словами, клієнт вибрав той автомобіль, навантажувач або спецтехніку, які йому необхідні, а лізингова компанія придбала цю річ для клієнта і відразу йому передала.

Однак оскільки за умовами фінлізингу право власності повинне зберігатися за компанією-лізингодавцем протягом всього строку договору, то компанія змушена оформити покупку на себе, покладаючись на те, що реальний користувач виплатить суму кількома етапами відповідно до термінів - залежно від договору.

Мова йде про реєстраційні, страхові, пенсійні та інші платежі. Лізинг приваблює клієнта більше за кредит, оскільки стартовий платіж не є обтяжливим і не відрізняється від подальших щомісячних оплат. Не варто забувати, що таких клієнтів у серйозних лізингових компаній тисячі.

Наприкінці терміну договору, коли всі кошти сплачено, товар переоформлюють на лізингоодержувача, останній зобов'язаний ще раз, тепер уже без будь-яких відтермінувань, сплатити 3% в Пенсійний фонд - хоча вже зробив це на старті, відшкодувавши сплачене лізинговою компанією.

Отже, виникає дискримінація однієї з послуг на фінансовому ринку - фінлізингу, адже за умов кредиту клієнт платить до Пенсійного фонду лише один раз.

Це порушує конституційний принцип рівності суб'єктів господарювання та суперечить європейській практиці регулювання і, звісно, здоровому глузду.

Беручи до уваги ці обставини, згортання банківського автокредитування, такий стан речей неминуче провокуватиме стагнацію в галузі.

Економічна справедливість вимагає усунення подвійних витрат при сплаті пенсійних зборів. Таке законодавче врегулювання зробить лізинг доступнішим для юридичних і фізичних осіб, а значить, зростуть обсяги продажів, покращиться наповнення Пенсійного фонду за рахунок зростання кількості платежів.

Крім того, збільшення обсягів продажу автотранспорту сприятливо позначиться на загальній економічній ситуації: поліпшить товарообіг, створить робочі місця і стимулюватиме вітчизняного виробника, а отже, наповнить бюджет іншими платежами.

Колонка є видом матеріалу, який відображає точку зору окремо взятого автора на окремо взяту тему. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди"  та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.