Останнім часом в інтернет-виданні "Економічна правда" з’являються публікації, автори яких піддають гострій критиці окремі положення нового Митного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 13 березня поточного року.

У зв’язку з цим хотів би зазначити, що новий Митний кодекс отримав схвальну оцінку як українських, так і зарубіжних експертів, а також цілого ряду представників бізнесу.

Що ж стосується зазначених вище звинувачень, то вони не лише не ґрунтуються на глибокому аналізі норм нового Митного кодексу України, а й мають відверто упереджений характер.

Зокрема, передбачена новим Митним кодексом процедура контролю правильності визначення митної вартості товарів, яка є основним об’єктом критики, ґрунтується на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року і не суперечить світовим та європейським стандартам.

На жаль, цього не враховують автори зазначених публікацій.

Так, вони називають "дикою і абсурдною" норму Кодексу, відповідно до якої декларант або уповноважена ним особа зобов’язані заявляти не лише митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом, а й митну вартість, скориговану за результатами контролю, здійсненого митним органом. На їхню думку, декларування є не обов’язком, а правом декларанта.

Насправді ж дикою і абсурдною була б ситуація, якби митниця, як державний контролюючий орган, в межах своїх повноважень, визначених законом, приймала рішення про коригування митної вартості товару, а особа, якій це рішення адресовано, не була зобов’язана його виконувати. Єдиним варіантом дій митниці у такій ситуації була б відмова в митному оформленні товару.

Встановлення 10-денного строку набрання чинності рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, на якому наполягають автори публікацій, унеможливило б випуск товарів під гарантію до набрання зазначеним рішенням чинності, внаслідок чого декларанти несли б додаткові витрати на зберігання товарів та оренду (фрахт) транспортних засобів.

Автори публікацій стверджують, що перелік товарів, які підлягатимуть фінансовому забезпеченню при ввезенні на митну територію України, тепер буде практично безмежним, оскільки його затверджуватиме Кабінет Міністрів України. Вони, напевно, не знають, а може, й свідомо не кажуть про те, що на сьогодні перелік товарів, до яких застосовуються заходи гарантування доставки при ввезенні на митну територію України, затверджено наказом Держмитслужби, і цей перелік є далеко не безмежним. То що зміниться, коли такий перелік затверджуватиме Кабмін?  

Ще одне положення нового Кодексу, яке не дає спокою авторам публікацій, – це норма статті 380, яка дозволяє тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України плавучих засобів, призначених для особистого користування, на строк до трьох років, тоді як інших транспортних засобів особистого користування – лише до одного року.  

Справа в тому, що в усьому світі ввезення плавучих засобів регулюється окремими правилами, відмінними від тих, що застосовуються до інших товарів.

Наприклад, в Європейському Союзі човни, що належать нерезидентам і зареєстровані за межами ЄС, можуть тимчасово ввозитися на митну територію Союзу без сплати податків на строк до 18 місяців. Але митні органи можуть приймати рішення про продовження цього строку.

А в Туреччині іноземці можуть залишати свої плавучі засоби на строк до 5 років за умови, що вони виходитимуть з гаваней щонайменше один раз на два роки. Після закінчення 5-річного строку Міністерство туризму має право продовжити строк перебування. Аналогічні правила існують і в ряді інших країн.

На думку авторів "Економічної правди", відкриття в місті Києві спеціалізованого магазину безмитної торгівлі, призначеного для обслуговування членів дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав в Україні та членів їх сімей, на практиці означатиме "створення колосального за можливостями каналу узаконеної контрабанди".

Між тим, за даними МЗС, чимало країн світу мають такі спеціалізовані магазини. Тільки в Європі це – Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Молдова, Нідерланди, Португалія, Словаччина, Швейцарія.

Не менш тенденційний характер мають і інші твердження критиків.

Отже, замість зваженого і всебічного аналізу положень нового Митного кодексу України, на який, беззаперечно, заслуговує цей далеко не простий і надзвичайно важливий документ, читачам пропонуються суб’єктивні та упереджені твердження, розраховані на людей, далеких від розуміння не лише нового, а й чинного митного законодавства.