Уже протягом майже трьох років у місті Володимирі-Волинському зухвало не виконується закон.

Потужне підприємство, а "Володимирцукор" є одним із найбільших переробників цукру-сирцю в країні, вперто не платить ні податків до бюджетів, ні відрахувань до Пенсійного фонду.

Питання, що стосуються ВАТ "Володимирцукор", для нашої міської громади є дуже болючими. Адже завод розташований на території міста, там працюють міські жителі.

У правовій державі, якою декларує себе Україна, здавалося б, такого просто не може бути.

У які тільки двері з приводу цього не стукала міська влада. Гори офіційних листів надіслала у різноманітні інстанції – до різноманітних контролюючих органів, народних депутатів, прем’єр-міністра, - але зрушень ніяких.

Натомість борги цього підприємства нагадують сніговий шар – з кожним місяцем вони все наростають. На початок березня цього року загальна заборгованість ВАТ "Володимирцукор" перевищила 10 млн грн. З них більше 5 млн грн - борги з податкових платежів, які у часі розтяглися на 39 місяців. Стільки ж не сплачено загальнообов’язкових внесків до Пенсійного фонду.

З 2009 року, відколи розпочалася ця боргова тяганина, проведено чимало перевірок, відбулося кілька судових процесів. Але складається враження, що зроблені вони просто, як кажуть, про людське око.

У 2012 році підприємство взагалі не подало до податкової інспекції розрахунок по платі за землю. То ж їхні неплатежі навіть в борги не лягають. Отак собі користуються землею територіальної громади, збагачуючи власні статки.

Підприємство, що колись було одним з найпотужніших переробників цукрових буряків у регіоні, приватизоване. Міська влада рада була б , перш ніж стукати в різні інстанції, порозумітися на місці з власниками заводу щодо їхніх обов’язків перед державою і громадою, на чиїй землі розташований завод, чиї люди працюють на ньому, примножуючи матеріальні блага цих бізнесменів.

Але і тут зась. Від зустрічей з представниками міської влади вони ухиляються. А виконавчі директори, які, до речі, дуже часто змінюються, і повноважень на такі переговори не мають.

Годі описати, як згодилися б місту ті податки, яких не сплатив "Володимирцукор" . Через ці борги місто не виконало бюджет минулого року. Міська громада не виконала багато місцевих програм, залишилися недоосвітленими вулиці, невідремонтованими дороги.

Крім фінансових, є й моральні аспекти тягаря цих боргів. Як переконувати інших дрібних та середніх підприємців бути чесними перед державою, сплачувати загальнообов’язкові платежі, якщо є такий кричущий приклад?

Що, закони не для всіх писані? На очах у всього міста "димить" виробництво, люди ходять туди на роботу, а податки і внески до Пенсійного фонду не платяться.

У серпні минулого року, як грім серед ясного неба, з'явилася звістка у засобах масової інформації. "Володимирцукор" оголосив себе банкрутом, за його заявою ухвалу про це виніс Господарський суд Волинської області.

Якщо б визнання банкрутства було б чесним, то у міста з’явилась б надія на повернення боргів. Але… Нащо платити, якщо можна знайти лазівку і повернути все на свою користь? Якщо у нашій державі, яка приміряє європейські стандарти рівності всіх перед законом, бореться з корупцією і вседозволеністю, насправді закон - як дишло.

Бо як інакше назвати той факт, що і тут власники "Володимирцукру" знайшли вихід, аби перепало якомога менше із заборгованого місту, яке збудувало це підприємство, надало йому величезні площі та зазнає екологічної шкоди від виробництва?

Того ж дня, що була оголошена справа про банкрутство, хитрі заводовласники взяли кредит у "Райфазен Банку Авалі" на майже 20 млн грн.

У грудні минулого року Господарський суд Волинської області визнав не лише кредиторські вимоги Івано-Франківської обласної дирекції цього банку на таку суму, а також згодом враховував уточнюючу заяву з грошовими вимогами цієї ж дирекції банку, за якими заявлена сума зростає більш як удвічі, і досягає майже 43,5 млн грн.

Не важко здогадатися, що за таких умов надія на погашення боргів перед міським бюджетом усе віддаляється.

Володимир-Волинська об'єднана податкова інспекція подала апеляційну скаргу на таку ухвалу Волинського господарського суду. Але Рівненській апеляційний господарськіий суд у її задоволенні відмовив.

То що чекати владі міста Володимира-Волинського і її громаді? Хочеться вірити, що їх все таки почують, і борги повернуть. Ці кошти дуже потрібні місту, яке ледь зводить бюджетні кінці з кінцями.

Але не менше, ніж фінанси, потрібне повернення довіри людей у те, що живуть вони дійсно у правовій державі, де перед законом усі рівні, що влада найперше захищає їхні інтереси, а не інтереси олігархів. А без віри громадян у свою державу ій важко утверджуватися і розвиватися.