Українська влада постійно наголошує на необхідності залучення до країни іноземних інвестицій.

Втім, реформи, які здійснює держава для покращення інвестиційного клімату, полегшення ведення бізнесу, результатів не дають.

Скажімо, за рейтингом Doing Business, який публікує Світовий банк, Україна посіла 152 місце зі 183 країн, втративши за рік 3 позиції.

Між тим, як на мене, одним із найважливіших аспектів, які заважають повноцінному притоку інвестицій до країни, є податок на додану вартість.

Його застосовували у ситій Європі, де були дешеві гроші, наповненість ринку тощо. Занадто легко впадали у перевиробництво, тому й ввели податок, який не дозволяв це складувати.

Оподатковувалася додана вартість у момент виробництва. Якщо продав – молодець, не продав – податок вже сплачено. І це дозволяло вирішити проблему перевиробництва.

Але коли перевиробництва немає, ПДВ бореться вже просто із виробництвом. При чому бореться занадто ефективно і на усіх рівнях.

ПДВ застосовується для вирішення конкретних питань на конкретному етапі. Аспірином виразку не лікують - зашкодиш іншим органам. А з ПДВ саме так і виходить.

Якось ніхто не кричить про проблеми із податком на прибуток. Там є перекоси, нюанси – але глобальної проблеми з ним нема. Так само, як нема її з акцизом.

Між іншим, у США, Британії, Японії ПДВ немає – його замінили податком з продажів.

Ривок у економіці України наприкінці 90-х – початку 2000-х повязують з експерментом у оподаткуванні двох секторів – металургії та легкої промисловості. Вони отримали пільговий режим ПДВ і відбувся підйом.

Багато речей під лейбами відомих брендів, до речі, шиють саме в Україні. При цьому усе йде до Східної і навіть Західної Європи.

Нажаль, у Верховній раді з багатьох питань нема системного бачення. Там є групи впливу, і кожна має свій варіант. Якби воно було одне – його довели б до логічного кінця. А так – декілька варіантів, які намагаються втілити у законах.

Нема його і стосовно цього. Вирішується питання звільнення від ПДВ окремих секторів економіки, а не усунення цього податку взагалі.

Зараз, наприклад, розглядається питання введення спеціального режиму оподаткування для виробників програмного забезпечення та інших послуг з інформатизації.

Влада обіцяє країні перехід на інноваційний шлях. ІТ-технології - це сфера, у якій Україна є і постачальником рішень, і продукції, і кадрів. У ній працюють достатньо дорогі спеціалісти. Якщо їм не платити добре тут, вони поїдуть з країни. Потрібен спеціальний режим оплати, спеціальний режим ПДВ. І тоді зростання буде.

Хочу зауважити, що валовий національний продукт сусідньої Польші при меншому населенні та менш розвиненій промисловості давно вже вчетверо вище, ніж у нас. Гадаю, справа в тому, що там просто знайшли необхідні ніші. Це позитивно відбивається на ціні. Усім добре – підприємцям, споживачам та державі.

Варто відмінити ПДВ, і за 5 років ми Польшу випередимо.

Українській владі варто усвідомити, що в України єдиний шлях – розвивати, сприяти МСП, розвивати ті напрямки, які в нас успішні. Бо, наприклад, автократія нам не світить - у світі всі успішні автократії (коли є жорстка вертикаль влади, але населення задоволене) базуються на нафті.

Нафта приносить прибуток, і влада може платити народу більше, ніж той заслуговує. А той віддячує лояльністю.

Якби ми змогли добувати багато нафти чи газу, така модель могла б і в нас реалізована. Але в нас якось не видно таких райдужних перспектив. А якщо хтось і знайде щось, це явно буде приватним.

Відтак, на лояльність свого народу наша влада може розраховувати лише у тому випадку, коли вона сприятиме розвитку країни. І все.