2 жовтня набули чинності зміни до закону "Про здійснення державних закупівель". На думку їх авторів, вони суттєво полегшують життя замовникам торгів. Чи так це?

Безперечно, керівників державних та комунальних підприємств дуже порадувало виведення з-під дії закону цієї категорії замовників.

Проте з невеличкими обмеженнями: якщо вони не користуються податковими чи митними пільгами, не звільнені від обов'язку сплачувати борги перед бюджетами чи фондами соціального страхування або не отримують бюджетну підтримку.

З одного боку, це начебто логічно, але давайте поглянемо з іншого боку.

Проведення конкурсних торгів за нашим законодавством - неабиякий головний біль, ще й приправлений загрозою багатотисячних штрафів за найменше порушення та звинувачень у корупційних діяннях практично на рівному місці.

Жодних полегшень у занадто закручені механізми здійснення конкурентних процедур не вноситься. Тож серед бажаючих позбутися такого клопоту навіть ціною втрати пільг чи бюджетної підтримки вже шикується черга. А збільшення через це собівартості та ціни продукції - то не їхні проблеми. Справді, не їхні.

Це будуть проблеми пересічного громадянина України, адже саме він зі свого гаманця буде оплачувати таке підвищення ціни на внутрішньому ринку. Бурхливі оплески зриває і скасування вимоги щодо погодження застосування неконкурентної процедури закупівлі у одного учасника в Уповноваженому органі.

Справді, той, хто хоч раз намагався отримати таке погодження, здригається при спогадах незалежно від одержаного результату.

Сміливо можна прогнозувати, що втішені замовники почнуть направо і наліво застосовувати цю процедуру, не особливо переймаючись правомочністю такого застосування у кожному конкретному випадку.

Як наслідок, величезні суми коштів будуть витрачатися за неконкурентними схемами і, як годиться, з урахуванням певних інтересів окремих посадових осіб замовника, бо інакше це буде не рідна ненька, а якийсь там Бенілюкс.

І саме тут на замовників чекає пастка. Коли Мінекономіки з великим скрипом та за наявності беззаперечних підстав нарешті таки погоджувало застосування закупівлі в одного учасника, воно певним чином поділяло із замовником відповідальність за правомірність таких дій - принаймні для контролюючих органів.

Невже хтось сподівається, що Державну казначейську службу чи Державну фінансову інспекцію при здійсненні контролю переконати буде легше, ніж Мінекономіки при наданні погодження? Наївні люди!

Якщо ж переконати не вдасться, і контролюючі органи побачать у діях замовника порушення законодавства, будуть накладатися адміністративні стягнення у вигляді штрафу. А якщо ці порушення будуть виявлені при застосуванні процедури закупівлі в одного учасника, підозри у корупції просто випливають самі по собі.

До речі, про штрафи. Одночасно із змінами до закону "Про здійснення державних закупівель" були внесені зміни і до кодексу про адміністративні правопорушення. Ці зміни стосувалися збільшення розміру штрафних санкцій: за первинне порушення вони становитимуть 700-1000 неоподатковуваних мінімумів, за повторне - 1000-1500.

Погодьтеся, секретарю комітету з конкурсних торгів буде дуже обтяжливо при зарплаті півтори-дві тисячі гривень на місяць заплатити 17 тисяч гривень, наприклад, за те, що він забув подати до публікації оголошення про скасування торгів.

Не треба бути Нострадамусом, щоб передбачити масовість сценарію "давайте домовимося". Такі умови - манна небесна для співробітників органів контролю.

Штрафи - найлегший спосіб поповнення бюджету. Не треба видумувати шляхи економічного зростання та зменшення витрат енергоресурсів. Досить раз написати закон так, щоб його не порушити було неможливо, і якщо хоча б 10% контролерів виявляться некорумпованими, гроші до бюджету надходитимуть регулярно.

Навіть якщо замовники не будуть винаходити штучних підстав для закупівлі в одного учасника, у певних випадках їм таки доведеться застосовувати цю процедуру.

Йдеться про закупівлю послуг монополістів - постачання газу, електричної та теплової енергії, централізоване водопостачання і водовідведення, поштові послуги, а також про закупівлі, пов'язані з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.

Виникає питання: навіщо витрачати час на здійснення процедури, коли все одно альтернативи нема або коли ситуація потребує негайних дій? Існують підозри, що уряд намагається вирішити проблему фінансування "Вісника державних закупівель" за рахунок замовників.

Так, при здійснені закупівлі в одного учасника замовник повинен опублікувати у "Віснику" три документи: інформацію про застосування процедури, повідомлення про акцепт пропозиції та інформацію про результати процедури закупівлі.

Такі документи можна подати безкоштовно, але тоді доведеться зачекати публікації принаймні десять днів. Якщо ж замовник поспішає, а коли сталося стихійне лихо чи є загроза залишитися у новому бюджетному році без договорів на тепло чи воду, він обов'язково поспішатиме, то можна подавати оголошення "терміново в номер".

Тоді - за окрему плату, близько 500 гривень за документ, тобто 1 500 - за повний набір. Для порівняння, річна передплата на "Вісник" коштує приблизно стільки ж.

Ці підозри підтверджуються тим, що існуючий механізм укладення договору за результатами запиту цінових пропозицій не змінено.

Якщо повідомлення про акцепт не публікувати терміново, то укласти такий договір з дотриманням строків, визначених законом, фізично неможливо. А його укладення з порушенням цих строків призводить до визнання такого договору нечинним.

Особливо критичними строки здійснення процедур будуть для закупівель, пов'язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій - природних чи техногенних.

При найшвидших діях замовника з моменту виникнення потреби в закупівлі до моменту укладення договору мине щонайменше десять днів.

Однак стихія не чекатиме, і замовники будуть змушені порушувати закон - брати товари у борг, починати роботи "за домовленістю сторін" з подальшим оформленням. А за порушення закону, як відомо, настає відповідальність.

Це все про "батоги". Та невже у законі не передбачено "цукерок"? Вони є, але не для всіх. Мається на увазі новий механізм - закупівля за рамковими угодами. За його умовами рамкова угода укладатиметься генеральним замовником в інтересах інших замовників на строк до чотирьох років.

Отже, розмір вдячності переможців генеральному замовникові потенційно зростає у чотири рази. Визначатимуть щасливчиків залежно від рівня бюджету фінансування Кабмін, місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Якщо прості замовники радіють, що застосування такого механізму позбавляє їх клопоту, то марно. Без додаткових дій з боку замовників можна буде обійтися лише у разі, коли всі істотні умови договору про закупівлю визначені у рамковій угоді.

За нормами статті 40 закону істотні умови договору про закупівлю, до яких належить ціна за одиницю товару та загальна сума договору, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі.

Винятком буде випадок зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10% у разі коливання ціни на такий товар на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Сподіватися, що в Україні протягом чотирьох років не буде інфляції чи ціни на пальне, ліки і продукти не зростуть більш ніж на 10%, можуть лише затяті оптимісти.

Отже, в рамковій угоді будуть визначені не всі істотні умови договору про закупівлю. Тож замовникам доведеться або проводити додаткові переговори, якщо переможець буде один, або здійснювати додаткову процедуру конкурсних торгів.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що задля зменшення бюджетних видатків влада вдається до відвертого здирництва. Закон, задекларованою метою якого є запобігання проявам корупції у сфері державних закупівель, відверто провокує поширення цих проявів у масових масштабах.

Він містить механізми, які неможливо виконати, отже, змушує людей свідомо його порушувати. Варто лише один раз порушити закон - і дуже скоро це стає звичкою.

Наслідком такої звички є неповага до влади і до законності. Якби мова йшла тільки про владу! Вона на це чесно заслуговує. Однак на рівні ментальності у співгромадян формується неповага до будь-якої державної влади та держави загалом.

Якщо ж громадяни не будуть поважати законність та власну державу, то на майбутньому України можна буде поставити великий хрест.