Гросмейстерам за шахівницею під час турніру підказувати не можна, але у них між партіями бувають години відпочинку, і тоді їм, можливо, стали б у пригоді наші "шахові етюди".

Те, що нинішній президент не піддається на прямий шантаж з боку Росії та Європи, ніби й непогано. Та все ж відчувається брак нереалізованого потенціалу.

Насамперед, основна взаємодія зосереджена на осі Схід - Захід, Росія - Європа, але можливі й інші варіанти. Спробуємо змоделювати їх на прикладі газових проблем.

Захист економічних інтересів, на жаль, перейшов у площину втрат або надбань в сфері політичній.

ГТС із джокерів може перетворитися в звичайну шістку. Це - як у шахах: прохідний пішак, що мав усі шанси перетворитися на королеву, за крок від мети можна втратити через необдуманий хід.

Без газу газова труба може перетворитися на металобрухт. Однак чому розглядається лише Європа або Росія? Почнемо з найпростішого.

Південний потік. Напередодні розгортання світової кризи через небажання Європи сприйняти цей проект Росії буде дуже важко його реалізувати. Може статися, що вона його таки побудує, а наповнення відставатиме чи виявиться зайвим - цілком природно, що при постачанні додаткових об'ємів ціна впаде.

Або ж Європа, збільшивши закупівлю зрідженого газу, змусить Росію для швидкої окупності проекту продавати свій газ занадто дешево, на що дуже сподіваються її партнери у цьому проекті.

Набукко. Проект є, а газу поки що нема. Туркменістан та Азербайджан не дуже поспішають брати участь в досить аморфному проекті. Вони розуміють, що одразу після остаточного рішення щодо їх вступу до нього відносини з Росією погіршаться.

Що ж до Ірану, то його тісні зв'язки з Росією і напружені з Європою та США дають змогу прогнозувати, що іранське керівництво утримається від участі в Набукко. До того ж, на фоні фінансових негараздів в європейському господарстві чекати швидкого будівництва не доводиться. А хто перший збудує, той і виграє партію.

Азербайджан, який володіє потужними нафтогазовими запасами, давно міг перетворитися на серйозного світового гравця, якби не його географічне положення. Однак, маючи сировинну базу і значний приплив валютних надходжень, він залишається лише сировинним придатком. Хоча амбіції досить значні.

Туркменістан. Те саме. Більше того, завдяки газовим контрактам 2009 року на ринок було виведено Росію. Однак в нового керівництва нема бажання дешево продавати газ російському "Газпрому". Вони готові до інших, але реальних пропозицій.

Цілком реальним бачиться новий нестандартний хід. Може, варто запропонувати президенту Алієву участь у ГТС в обмін на серйозні родовища або на довгостроковий контракт транспортування газу за нормальною європейською ціною?

За допомогою Грузії, яка отримала би невеличкий пакет у ГТС, можна було б протягом двох-трьох років побудувати завод із зрідження газу на її території. Цей газ постачався би з Азербайджану в Одесу. Далі - закачування в ГТС і продаж в ЄС.

Кошти на будівництво міг би дати Китай з паралельним заохоченням Туркменістану. Якби вдалося залучити останній, це дозволило б гармонізувати стосунки двох таких потужних гравців і зробити проект справді перспективним.

Що ж до участі Китаю, то його бажання вийти на європейські ринки останнім часом посилилося. Крім того, мало б місце створення в регіоні потенційної рівноваги з північним сусідом. Можна прогнозувати, що у Росії трішки зменшились би амбіції, і говорила б вона з нашим керівництвом іншим тоном.

Поки Росія і Європа вагаються, Україна із своїми партнерами могла б швидко реалізувати проект. Україна вперше заявила би про себе як про серйозного гравця на світовій шахівниці, створивши потужні блоки реальних партнерів. Тоді б і Європа, і Росія ставилися би до України інакше.